Іменем України
16 липня 2024 року
м. Харків
справа № 634/149/24
провадження № 22-ц/818/1571/24
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.
за участю секретаря: Сізонової О.О.
заявник - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позову,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської області від 16 лютого 2024 року, постановлену суддею Єрьоміною О.В.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів, до подання позову.
Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 16 лютого 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позовної заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву позивача про забезпечення доказів до подачі позову.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; вважає, що суд не взяв до уваги, що ним подано позовну заяву на один день пізніше ніж заяву про забезпечення доказів.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення доказів, суд першої інстанції виходив з того, що заявником до суду була подана позовна заява про відшкодування шкоди. Після чого заявником подано заяву про забезпечення доказів до подачі позову у цій саме справі, суд вважав, що заявником порушено встановлений ЦПК України порядок звернення із даною заявою, тому відсутні підстави для її задоволення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи убачається, що позивач 14 лютого 2024 року звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди (а.с.61).
Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 15 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху.
16 лютого 2024 року позивачем подано уточнену позовну заяву.
Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 19 лютого 2024 року відкрито провадження у справі.
Також вбачається, що 15 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав клопотання - заяву про забезпечення доказів.
Як на підставу вжиття заходів забезпечення доказів до подання позову шляхом витребування у ТОВ «Посад Рітейл» копії відеозапису руху по АДРЕСА_1 з камери зовнішнього спостереження за 20 січня 2024 року у проміжок часу з 11 години 20 хвилин по 12 годину 00 хвилин, завник посилався на те, що зазначений відеозапис підтвердить обставини його падіння на тверду поверхню- обледенілу площу пішохідної доріжки, яка не була оброблена балансоутримувачем - Сахновщинською селищною радою Красноградського району Харківської області антильодовим реагентом, внаслідок якого ОСОБА_1 отримав травму правої частини тулуба.
Згідно з ч. 1 ст.4, ч. 2 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами ч. ч. 1, 4ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Суд може витребувати докази також до подання позову, як захід забезпечення доказів, у порядку, встановленому статтями 116-118 цього кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,2ст. 116 ЦПК України, суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
Отже, забезпечення доказів - це вжиття судом заходів, направлених на закріплення і збереження доказів.
Підставою забезпечення доказів є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.
Розглядаючи заяву про забезпечення доказів, суд (суддя) має з урахуванням обґрунтування необхідності забезпечення доказів пересвідчитися, зокрема, в тому, що зволікання з цим питанням поставить під загрозу можливість подання доказів у майбутньому (вони можуть бути знищені, пошкодженні, витратити свою доказову цінність тощо).
Відповідно до ч. 1ст. 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, для доказування яких вони необхідні, обґрунтування необхідності забезпечення доказів.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»(далі - Конвенція).
За змістом пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Белле проти Франції, § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Белле проти Франції, § 36; Нун'єш Діаш проти Португалії).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії).
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Частино 4 ст. 84 ЦПК України передбачено, що Суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу.
Заява про забезпечення доказів до подачі позову подана до суду 15 лютого 2024 року. В своїй заяві ОСОБА_1 не зазначав про подачу позовної заяви. При цьому ОСОБА_1 14 лютого 2024 року подав до суду позовну заяву про відшкодування моральної шкоди, яку ухвалою від 15 лютого 2024 року було залишено без руху.
ОСОБА_1 після звернення до суду із позовом не був позбавлений права на подачу заяви про забезпечення доказів або про їх витребування у межах справи за його позовом. Право відповідача на доступ до правосуддя не порушено.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права. Підстав для її зміни або скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону.
Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384, ЦПК Українисуд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської області від 16 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина
Повний текст постанови виготовлено у нарадчій кімнаті 16.07.2024