Єдиний унікальний номер 638/20974/23
Номер провадження 22-ц/818/1636/24
16 липня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2024 року в складі судді Смирнова В.А. у справі № 638/20974/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 січня 2024 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачам строк не пізніше 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали усунути недоліки, шляхом надання до суду доказів перекладу Договору про надання правових послуг від 14 червня 2018 року на українську мову та доказів сплати судового збору.
01 лютого 2024 року на адресу Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, яка була подана позивачем 30 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку, до якої додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн. Позивач посилаючись в заяві на майновий стан, на те, що він є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою просив зменшити розмір судового збору до 1073,60 грн або відстрочити сплату судового збору у повному обсязі до ухвалення судового рішення у справі. Стосовно перекладу про надання правових послуг від 14 червня 2018 року на українську мову позивач зазначив, що дійсно позивачем надано копію даного договору російською мовою, але тільки за підписом позивача. Такий примірник договору не має юридичного значення, проте він доданий у якості взірця укладеного договору. Поряд з цим позивачем заявлено клопотання про забезпечення доказів за позовом шляхом їх витребування, а саме: матеріалів цивільної справи № 2011/525/2012, провадження № 61-11824св19, із архіву Дзержинського районного суду м. Харкова та дослідження їх у судовому процесі у якості доказів за позовом. Крім того, зауважив, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі районний суд не може досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштіввизнано неподаною та повернуто позивачу.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що станом на 01 березня 2024 року недоліки позовної заяви вказані в ухвалі Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 січня 2024 року не усунені.
Не погодившись з ухвалою суду про повернення позовної заяви, 06 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів щодо належного повідомлення скаржника про залишення позову без руху, оскільки оскаржувану ухвалу від 12 січня 2024 року він отримав лише 20 січня 2024 року при відкритті власної електронної пошти. Посилався на те, що він є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою під час воєнного стану в країні, що підтверджується доданими до заяви від 29 січня 2024 року документами, сплатив мінімальний розмір судового збору у сумі 1073,60 грн, що доводиться платіжною квитанцією у додатку до заяви та просив у даній заяві зменшити розмір судового збору або відстрочити сплату судового збору у повному розмірі до ухвалення судового рішення у справі. Однак дане клопотання районним судом не розглянуто, а тому вважає передчасним висновок суду першої інстанції про не усунення такого недоліку позовної заяви за вказівкою суду. Стосовно перекладу договору на українську мову позивач обґрунтував апеляційну скаргу доводам, які є аналогічними з доводами викладеними у заяві про усунення недоліків від 01 лютого 2024 року. Тому просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
03 травня 2024 року ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Відзив на апеляційну скаргу мотивовано тим, що він вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 щодо того, що розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання позовної заяви є більшим за 5% його річного доходу за минулий календарний рік. Посилався на статтю 8 ЗУ «Про судовий збір» та зауважив, що позивач не надав суду реальної інформації та доказів розміру свого реального річного доходу за попередній календарний рік. Позовну заяву було подано у грудні 2023 року та зазначено лише про те що позивач є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою та надано відповідну довідку з Пенсійного фонду за 2023 рік. Зазначив, що позивач здійснює адвокатську діяльність; є кандидатом юридичних наук, доцентом у зв'язку з чим може здійснювати викладацьку діяльність; є засновником та керівником Виробничого кооперативу «Видавнича фірма «Консум». Отже, позивач, зазначивши про те що є пенсіонером та надавши відповідну довідку, приховав від суду іншу свою діяльність та не надав інформації чи доказів про наявність чи відсутність доходу від цієї діяльності.
Також зазначив, що доводи ОСОБА_1 про надання до суду якогось взірця нібито укладеного між нами договору лише за його особистим підписом викликають здивування. Посилаючись на статтю 177 ЦПК України зазначає, що оскільки основні вимоги позивач ґрунтує саме на нібито наявності невиконаного договору, його фактична відсутність як доказу свідчить про безпідставність позовних вимог. Ненадання доказів до суду прямо впливає на права відповідача ознайомитись з доказами на навести свої заперечення у відзиві на позовну заяву. Разом з тим посилається на те, що не заслуговують на увагу суду доводи щодо недоречності дослідження судом доказів на етапі відкриття провадження у справі, оскільки суд таких дій не вчиняв. Суд не оцінював належність, допустимість, достовірність доказів, а лише зазначив про законодавчу вимогу подання письмових документів викладених державною мовою їх переклад та про судову практику у цьому питанні.Крім того, вважає недоречним посилання позивача на право адвоката посвідчувати копії документів. Оскільки виконаний самостійно позивачем як адвокатом переклад не є копією документу, а фактично є перекладом виконаним непрофесійним перекладачем. Разом з цим, надавши посвідчений власною адвокатською печаткою та підписом договір позивач підтвердив здійснення ним професійної адвокатської діяльності, що свідчить про можливість отримання прибутку від такої діяльності. Виходячи з вищевикладеного вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви через наявність неусунутих недоліків.
10 травня 2024 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, в якому просив долучити дану відповідь на відзив разом із додатками до матеріалів справи та врахувати їх зміст під час дослідження матеріалів цієї справи та ухвалення процесуальних рішень за апеляційною скаргою, просив вважати зміст відзиву на апеляційну скаргу безпідставним.
Відповідь на відзив мотивована тим, що факт наявності в нього свідоцтва № 632 від 29 липня 2008 року на право здійснення адвокатської діяльності ним не заперечується та є підставою для стягнення заборгованості за позовом з відповідача ОСОБА_2 , якому надавались кваліфіковані правничі послуги впродовж 15 років та в результаті успішності яких він став правовласником спірної квартири. Відносно його вченого ступеню та вченого звання зазначив, що це також відповідає дійсності, однак вважає твердження відповідача про його викладацьку діяльність з отриманням відповідного доходу - звичайним припущення, яке нічим не підтверджене. Що стосується виробничого кооперативу видавничої фірми «Консум», то дійсно він є її засновником, одним із її засновників, проте на протязі майже 10 років діяльність цієї фірми призупинена, а її засновники скоротилися за своїм складом через життєві обставини. Через призупинення своєї діяльності прибутку фірма та решта її засновників не отримують. Проте, усі ці обставини мав аналізувати районний суд під час розгляду клопотання про часткове звільнення його від сплати судового збору, але не зробив цього. На його думку, для апеляційного суду це значення не має, однак впливає на судовий розгляд, в тому числі на важливість розгляду його клопотання, яке районний суд так і не розглянув, що є підставою для скасування ухвалу суду першої інстанції.
11 червня 2024 року ОСОБА_3 подав заперечення (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу), в яких просив прийняти викладені заперечення та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заперечення (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу) мотивовані тим, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач визнав те, що приховав від суду іншу діяльність та не надав, ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду інформації чи доказів про наявність чи відсутність доходу від цієї діяльності. Вважає, що надане позивачем листування з Національною асоціацією адвокатів України за 2024 рік не є належним доказом наявності чи відсутності доходів від адвокатської діяльності, оскільки взагалі не містить та не може містити такої інформації. Фінансова звітність мікропідприємства на кінець 2023 року, приєднана до відповіді на відзив, також не містить інформації про доходи позивача. Окрім цього, позов поданий до Дзержинського районного суду м. Харкова у грудні 2023 року, тому попереднім календарним роком згідно ЗУ «Про судовий збір» є 2022 рік.
12 червня 2024 року ОСОБА_1 подав відповідь на заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу від 11 червня 2024 року, в якій просив долучити дану відповідь до матеріалів цивільної справи та врахувати їх зміст під час дослідження матеріалів цієї справи та ухвалення процесуальних рішень за апеляційною скаргою, вважати зміст цих заперечень відповідача безпідставним.
Відповідь на заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу від 11 червня 2024 рокумотивована тим, що ним вказаний в процесуальних документах дійсний дохід, який має врахувати суд, а загальнодоступні відомості щодо нього, на які посилається відповідач, ніякого значення у даному випадку не мають.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2024 рокув порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху в зв'язку з недодержанням вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України, а саме: не надано до суду перекладу Договору про надання правових послуг від 14 червня 2018 року на українську мову та доказів сплати судового збору. Запропоновано позивачам протягом 10 днів з моменту вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви (а.с.75-76).
Відповідно до довідки про доставку електронного документа, копія ухвали від 12 січня 2024 року була надіслана ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 19 січня 2024 року об 23:41:44 (а.с.77).
В матеріалах справи відсутні докази про направлення ОСОБА_1 копії ухвали від 12 січня 2024 року в паперовому вигляді засобами поштового зв'язку та, як наслідок, її отримання (вручення).
Як вбачається з матеріалів справи, 30 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку на виконання вказаної ухвали суду позивачем ОСОБА_1 подано заяву про усунення недоліків, до якої додано квитанції про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн. Позивач посилаючись в заяві на майновий стан, на те, що він є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою просив зменшити розмір судового збору до 1073,60 грн або відстрочити сплату судового збору у повному обсязі до ухвалення судового рішення у справі. Стосовно перекладу про надання правових послуг від 14 червня 2018 року на українську мову позивач зазначив, що дійсно позивачем надано копію даного договору російською мовою, але тільки за підписом позивача. Такий примірник договору не має юридичного значення, проте він доданий у якості взірця укладеного договору. Поряд з цим позивачем заявлено клопотання про забезпечення доказів за позовом шляхом їх витребування: матеріалів цивільної справи № 2011/525/2012, провадження № 61-11824св19, із архіву Дзержинського районного суду м. Харкова та дослідження їх у судовому процесі у якості доказів за позовом. Крім того, зауважив, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі районний суд не може досліджувати докази та надавати їм правову оцінку (а.с.78-88).
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів визнано неподаною та повернуто позивачу, оскільки станом на 01 березня 2024 року недоліки позовної заяви вказані в ухвалі Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 січня 2024 року про залишення позовної заяви без руху позивачем не усунуті (а.с.89).
Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не може, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 175 ЦПК України в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 3 ст. 185 ЦПК України встановлено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Як вбачається зі змісту ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів- визнано неподаною та повернуто позивачу, оскільки недоліки позовної заяви вказані в ухвалі Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 січня 2024 року про залишення позовної заяви без руху станом на 01 березня 2024 року позивачем не усунуті (а.с.89).
Апеляційний суд критично оцінює висновок суду першої інстанції про повернення позову та визначення, що у цій частині вимоги ухвали є невиконаними в повному обсязі, оскільки суд першої інстанції не мотивував, у якому розмірі позивач не доплатив судовий збір, або чому розмір судового збору, що сплачений позивачем є невірним.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Апеляційний суд наголошує, що мотивованість будь-якого судового рішення в цивільному судочинстві, в цілому, забезпечує:
1) реалізацію загально визначених принципів правосуддя;
2) дотримання основоположних прав та інтересів людини та громадянина у сфері правосуддя;
3) можливість здійснення судового контролю за законністю та обґрунтованістю рішень судів попередніх інстанцій;
4) можливість здійснення громадського контролю за якістю судових рішень, проведення їх моніторингу та врахування у практичній діяльності.
Разом з тим, відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року та Нун'єш Діаш проти Португалії від 10 квітня 2003 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі Перес де Рада Каванилес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
В той же час, колегія суддів зазначає, що у заяві щодо усунення недоліків позовного матеріалу (а.с.78-81) ОСОБА_1 заявив клопотання про зменшення розміру судового збору до 1073,60 грн або про відстрочення сплати судового збору у повному розмірі до ухвалення судового рішення у справі, втім суд першої інстанції повертаючи позовну заяву не розглянув дане клопотання.
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2 ст. 185 ЦПК України).
Згідно з частинами 1 та 3 статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, перебуває в межах дискреційних повноважень суду і є правом, а не обов'язком суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що з урахуванням черговості процесуальних дій визначених процесуальним законодавством, суд першої інстанції повинен був забезпечити доведення до відому позивача результат розгляду клопотання про зменшення розміру судового збору до 1073,60 грн або про відстрочення сплати судового збору у повному розмірі до ухвалення судового рішення у справі, внаслідок відмови в задоволенні такого клопотання запропонувати позивачу усунути недоліки позовної заяви, зазначивши точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити), відповідно до положень 1, 2 статті 185 ЦПК України, продовживши строк для їх усунення та вже надалі вирішувати питання стосовно виконання позивачем вимог щодо оплати судового збору.
За таких обставин, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та не вирішивши клопотання позивача про зменшення розміру судового збору до 1073,60 грн або про відстрочення сплати судового збору у повному розмірі до ухвалення судового рішення у справі, не надав можливості позивачу усунути недоліки в позовній заяві, передчасно застосував положення ч. 3 ст. 185 ЦПК України та дійшов необґрунтованого висновку про повернення позовної заяви.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що ухвалою суду першої інстанції від 12 січня 2024 року (а.с.75-76) вищезазначену позовну заяву позивача ОСОБА_1 у справі було залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст.ст. 175 та 177 ЦПК України, а саме з підстав того, що не надано переклад Договору про надання правових послуг від 14 червня 2018 року на українську мову. Щодо підтвердження доказами вимог та їхньої належності, то колегія суддів зазначає таке.
В силу вимог ч.1 ст.175 ЦПК України: - позовна заява повинна містити лише виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п.5), та - перелік … доказів, що додаються до позовної заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності) (п.8).
В силу вимог ч. 1 ст. 20 ЦПК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Позивач у цій справі у позовній заяві (а.с.3) та заяві про усунення недоліків (а.с. 80) зазначив, що позивачем заявлено клопотання про забезпечення доказів за позовом шляхом їх витребування: матеріалів цивільної справи № 2011/525/2012, провадження № 61-11824св19, із архіву Дзержинського районного суду м. Харкова та дослідження їх у судовому процесі у якості доказів за позовом.
Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав).
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд першої інстанції як на підставу для залишення позовної заяви без руху чи її повернення не може посилатися на обставини, які можуть бути вирішені на інших стадіях цивільного процесу, зокрема, на стадії підготовчого провадження.
Згідно із ч.1 ст. 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Відповідно до п.п. 3, 4, 6, 7 ч. 2 ст. 197 ЦПК України в підготовчому засіданні суд, в т.ч. у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви. Вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше. З'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі. З'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Слід звернути увагу суду й на те, що норма ст. 229 ЦПК України передбачає, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий надає сторонам та іншим учасникам справи можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. У зв'язку з додатковими поясненнями учасника справи суд може ставити питання іншим учасникам судового процесу. Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання учасників справи, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів (ст. 241 ЦПК України).
Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув і вдався до оцінки доказів на тій процесуальній стадії, яка для цього не призначена.
При цьому хибними є покликання суду першої інстанції в ухвалі від 12 січня 2024 року (а.с.75-76) на викладені в листі Вищого спеціалізованого суду України роз'яснення "Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом" від 16 травня 2013 року, позаяк провадження у справі не здійснюється за участю іноземних осіб.
Крім того, ч. 8 ст. 95 ЦПК України визначено, що саме іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 до позовної заяви не додавав іноземних документів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відсутність чи брак доказів може за певних обставин бути підставою для відмови в задоволенні, зокрема, позову, проте не може бути підставою для залишення з цих підстав його без руху та, відповідно, у подальшому не може бути підставою для визнання неподаною та повернення цієї позовної заяви. Оскільки, лише наявність чи відсутність у додатках до позовної заяви певних доказів не може впливати та не впливає саме на вирішення судом першої інстанції по суті питання про відкриття провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції з урахуванням часткового усунення недоліків, визначених ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 січня 2024 року не був позбавлений права і можливості продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви, тому прийняв передчасне рішення про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачам на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України.
Отже, виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував вищенаведені обставини, в зв'язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про повернення позовної заяви, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в справі.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на вищевикладене, ухвала Дзержинського районного суду міста Харкова від 01 березня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи до Дзержинського районного суду міста Харкова для продовження розгляду.
Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 379, ст. ст.381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2024 року скасувати, справу направити до Дзержинського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 16 липня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О..В. Маміна
В.Б. Яцина