Єдиний унікальний номер 646/2489/23
Номер провадження 22-ц/818/344/24
16 липня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2023 року в складі судді Янцовської Т.М. у справі № 646/2489/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування безпідставно набутими коштами, інфляційних втрат та трьох відсотків річних,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування безпідставно набутими коштами, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
В обґрунтування позову зазначив, що постановою Харківського апеляційного суду від 20 липня 2020 року з ОСОБА_2 на його користь стягнуто безпідставно набуті кошти у сумі 120 000 гривень, проценти у розмірі 17344,11 грн.
Вказане судове рішення ОСОБА_2 не виконав у зв'язку з чим наявні підстави для нарахування штрафних санкцій на підставі статті 625 ЦК України, а також процентів за користування належними йому коштами.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 проценти за користування безпідставно набутими коштами за період з 11 червня 2018 року по 26 травня 2023 року у розмірі 85147,30 гривень, інфляційного збільшення суми боргу за період з липня 2018 року по квітень 2023 року у розмірі 65160 гривень, 3% річних за вказаний період у розмірі 17852 гривень.
Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів несплати ОСОБА_2 безпідставно набутих коштів у сумі 120000 гривень, що стягнуті постановою Харківського апеляційного суду від 20 липня 2020 року, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
10 листопада 2023 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що за відсутності доказів належного виконання рішенням суду відповідачем суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав задоволення позов.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем подано не було.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що постановою Харківського апеляційного суду від 20 липня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у сумі 120000 грн, проценти у розмірі 17344 грн 11 коп, судовий збір у сумі 6520,45 грн. Вказане судове рішення не оскаржувалося та набуло законної сили.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс»).
Право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012).
Згідно з частиною 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19) зазначено, що «дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) зазначено: «Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення у цій справі № 910/3831/22 з метою перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм статей 625, 1212 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду має дати відповідь на питання, з якого моменту у відповідача виникло прострочення виконання зобов'язання з повернення позивачу безпідставно отриманих коштів, а саме з моменту отримання відповідачем безпідставно набутих коштів, як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою апеляційного суду, якою встановлений факт безпідставності отримання відповідачем коштів від позивача, як вважає відповідач.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) зазначено, що: Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Отже, передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту визнання судовим рішенням Харківського апеляційного суду від 20 липня 2020 року факту існування цього грошового зобов'язання.
Враховуючи те, що зобов'язання між сторонами встановлено постановою Харківського апеляційного суду від 20 липня 2020 року, а відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, що ОСОБА_3 не спростовано, судова колегія вважає, що наявні підстави про застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 625 ЦК України, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу у розмірі 120 000 грн про що просить позивач.
Щодо стягнення відсотків судова колегія виходить з такого .
Згідно з частиною 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21) зазначено, що «термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України).
Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91)). Підстав для відступу від цих висновків щодо застосування приписів ЦК України про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами немає».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зробила висновок про те, що відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не повертати кредитору борг протягом певного часу.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована, зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Отже, застосовування до спірних відносин положення частини 1 статті 1048 ЦК України за аналогією закону з метою визначення розміру процентів є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.
З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 ЦК України у розмірі, визначеному частиною 1 статті 1048 ЦК України. Оскільки позов у цій справі подано у зв'язку з неправомірним користуванням ОСОБА_3 грошовими коштами, права та інтереси ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом стягнення на його користь суми інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Отже, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3% річних за період з 20 липня 2020 року по 26 травня 2023 року на суму заборгованості у розмірі 120000,00 грн.
Розрахунок інфляційних втрат:
Методика розрахунку:
Для визначення індексу інфляції за будь-якій період необхідно перемножити відповідні індекси за кожний місяць періоду за формулою:
СІ = (і1/100) х (і2/100) х ... х (іn/100) x 100, де
СІ - сукупний індекс інфляції
і1, і2, ..., іn - відповідні індекси інфляції за n місяців прострочки виконання грошового зобов'язання.
Складові:
1 - Рік, Місяць
2 - Індекс інфляції (%)
3 - Індекс інфляції наростаючим підсумком (%)
4 - Індексація заборгованості наростаючим підсумком (грн.)
1234 2020 Липень*- не враховується 2020 Серпень99.899.800000-240.00 2020 Вересень100.5100.299000358.80 2020 Жовтень101.0101.3019901562.39 2020 Листопад101.3102.6189163142.70 2020 Грудень100.9103.5424864250.98 2021 Січень101.3104.8885385866.25 2021 Лютий101.0105.9374247124.91 2021 Березень101.7107.7383609286.03 2021 Квітень100.7108.49252910191.03 2021 Травень101.3109.90293111883.52 2021 Червень100.2110.12273712147.28 2021 Липень100.1110.23286012279.43 2021 Серпень99.8110.01239412014.87 2021 Вересень101.2111.33254313599.05 2021 Жовтень100.9112.33453614801.44 2021 Листопад100.8113.23321215879.85 2021 Грудень100.6113.91261116695.13 2022 Січень101.3115.39347518472.17 2022 Лютий101.6117.23977120687.73 2022 Березень104.5122.51556127018.67 2022 Квітень103.1126.31354331576.25 2022 Травень102.7129.72400935668.81 2022 Червень103.1133.74545340494.54 2022 Липень100.7134.68167141618.01 2022 Серпень101.1136.16317043395.80 2022 Вересень101.9138.75027046500.32 2022 Жовтень102.5142.21902750662.83 2022 Листопад100.7143.21456051857.47 2022 Грудень100.7144.21706253060.47 2023 Січень100.8145.37079854444.96 2023 Лютий100.7146.38839455666.07 2023 Березень101.5148.58422058301.06 2023 Квітень100.2148.88138858657.67 2023 Травень100.5149.62579559550.95
Розрахунок 3% річних:
Методика розрахунку:
Для визначення індексу інфляції за будь-якій період необхідно перемножити відповідні індекси за кожний місяць періоду за формулою:
СІ = (і1/100) х (і2/100) х ... х (іn/100) x 100, де
СІ - сукупний індекс інфляції
і1, і2, ..., іn - відповідні індекси інфляції за n місяців прострочки виконання грошового зобов'язання.
Складові:
1 - Період заборгованості
2 - кількість днів
3 - кількість днів у році
4 - Сума 3% річних; (грн.)
1234 20.07.2020 - 31.12.20201653661622.95 01.01.2021 - 31.12.20213653653600.00 01.01.2022 - 31.12.20223653653600.00 01.01.2023 - 26.05.20231463651440.00 10262.95
Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню за період з 20 липня 2020 року по 26 травня 2023 року інфляційні втрати у розмірі 59550, 95 грн та 3% річних у розмірі 10262, 95 грн.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
При зверненні до суду з позовною заявою ОСОБА_1 сплачено 1681,59 грн, за подання апеляційної скарги - 2522,39 (а .с. 2, 40).
Зважаючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме на 41, 52% ((69813,9 х 100%) : 168159,30), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1745,49 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування безпідставно набутими коштами, інфляційних втрат та трьох відсотків річних задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за період з 20 липня 2020 року по 26 травня 2023 року інфляційні втрати у розмірі 59550 грн 95 коп та 3% річних у сумі 10262 грн 95 коп, а загалом 69813 (шістдесят дев'ять тисяч вісімсот тринадцять) грн 90 коп, та 1745 (одна тисяча сімсот сорок п'ять) грн 49 коп судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 16 липня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина