Справа № 357/855/24
Провадження № 2/357/1496/24
іменем України
15 липня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участю секретаря - Вальчук М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Глевахівської селищної ради про позбавлення батьківських прав,-
В січні 2024 року позивач ОСОБА_1 до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Глевахівської селищної ради про позбавлення батьківських прав, посилаючись на наступні обставини.
ОСОБА_1 (позивачка), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 (відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з березня 2012 року по квітень 2013 року.
В подальшому, від цих стосунків народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно Свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 26.09.2012 р. виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області.
Дитина проживає разом з позивачем та знаходиться на її повному утриманні, батько дитини, матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав та не надає, що встановлено рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.10.2013 року по справі №357/10301/13-ц за позовом Позивача до Відповідача про стягнення аліментів.
Біологічний батько дитини, з самого народження сина, не займався його вихованням та не утримував його. При тому, біологічний батько дитини проживає в м. Біла Церква, недалеко від сина, та складнощів у відвідуванні дитини для нього не було та жодного разу ніхто йому не чинив у цьому перешкод.
Дитині наразі 11 років, він розумний, кмітливий хлопець, але син ОСОБА_4 не знає Відповідача та вважає своїм батьком її чоловіка ОСОБА_5 , який повністю замінив йому батька.
Відповідач жодного разу не цікавився навчанням сина, не відвідував навчальні заклади.
Разом з тим, Відповідач небезпечна особа, він постійно погрожував їй фізичною розправою (наприклад, за подання заяви про стягнення аліментів). Вона постійно переживає за своє життя та життя своєї дитини коли справа стосується відповідача.
Відповідач перебуває на обліку як сімейний кривдник, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, зокрема, за адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 статті 173-2 КУпАП (Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування). Зазначене підтверджується роздруківкою із офіційного сайту Судової влади України та роздрукованими постановами, які долучені до позовної заяви.
З відповіді на адвокатський запит від Служби справах дітей БМР Київської області від 19.12.2023 року та доданим до нього Висновком органу опіки і піклування (служби у справах дітей) Білоцерківської міської ради від 06.05.2016 р. № 1484/1-7 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітнього сина ОСОБА_3 та його відповідність інтересам дитини» підтверджується, що в діях ОСОБА_2 вбачаються факти ухилення від виконання ним батьківських обов'язків з виховання малолітнього сина, а тому наявні правові підстави для позбавлення його батьківських прав.
Однак, у зв'язку з відсутністю належної правової допомоги, Позивачка так і не звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача.
З відповіді про надання інформації віл Білоцерківського міського центру соціальних служб БМР Київської області від 04.12.2023 року вбачається, що з ОСОБА_2 було неодноразово проведено профілактичну роботу із залученням працівників правоохоронних органів, щодо неприпустимості повторних дій вчинення домашнього насильства, в подальшому проведення дій на попередження негативних наслідків, як убезпечення від подальшого втручання у життя матері і дитини.
До того ж, листом Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області № 1994 від 05.11.2012 р. «Про малолітнього ОСОБА_3 » засвідчено повідомлення від 31.10.2012 р. № 467/02-03 про факт вчинення насильства над ОСОБА_1 і її сином ОСОБА_3 з боку батька дитини ОСОБА_2 .
Разом з тим, в листі Білоцерківської міської дитячої поліклініки до Служби у справах дітей БМР від 14.11.2012 року № 970 зазначено, що при відвідуванні дільничним лікарем-педіатром і сестрою медичної дитини зі слів бабусі батько з дитиною поводив себе грубу, кричав на хлопчика, а зі слів матері батько іноді вживає алкоголь.
Крім цього, згідно з характеристикою на ОСОБА_3 з ДНЗ № 22 «Ластівка» також вбачається, що батько ОСОБА_2 не брав жодної участі в його вихованні.
Разом з тим, все зазначене узгоджується із характеристикою на дитину з Глевахівського академічного ліцею, де відзначено, що із біологічним батьком, ОСОБА_2 вчителька ОСОБА_6 не знайома, бо він жодного разу не з'являвся, навчанням дитини не цікавився, а життям і навчанням дитини ОСОБА_6 займаються виключно мама та вітчим.
Згідно з виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого вбачається, що на прийом до сімейного лікаря ОСОБА_4 з'являвся з матір'ю та вітчимом, про біологічного батька не згадується.
Згідно Акту обстеження житлово-побутових умов малолітнього ОСОБА_3 від 23.03.2016 року вбачається, що на протязі всього періоду, який дитина відвідує дошкільний заклад батька ОСОБА_2 ніхто не бачив, участі в повсякденному житті та вихованні дитини в садочку він не приймає.
Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 27.11.2023 року наразі в ОСОБА_3 умови проживання задовільні (разом з матір 'ю ОСОБА_1 і вітчимом ОСОБА_5 ).
Згідно з Висновком оцінки потреб сім'ї ОСОБА_1 від 27.11.2023 р., складні життєві обставини в ОСОБА_3 відсутні. Матір ОСОБА_1 і вітчим ОСОБА_5 належним чином виконують свої батьківські обов'язки відносно дитини ОСОБА_3 , останній забезпечений всім необхідним.
Відповідач взагалі не цікавиться та не приймає участі у вихованні нашої спільної дитини, а відтак він ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а отже може бути позбавлений батьківських прав згідно статті п. 2, ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України.
З народження дитини та по теперішній час поведінка відповідача відносно дитини не змінювалась, він не бажав та не бажає виховувати сина та піклуватись про нього. Його поведінка груба та він систематично вчиняє домашнє насильство відносно своїх рідних.
Враховуючи вищезазначене, Відповідач свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків в повній мірі щодо свого сина, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідним харчуванням, не займається лікуванням, не спілкується із сином, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не проживає разом із дитиною.
Просила суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Судові витрати по справі стягнути з відповідача ОСОБА_2 ( а. с. 1-4 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2024 року ( а. с. 45 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
16 січня 2024 року здійснено запити стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 49).
16 лютого 2024 року за вх. № 9173 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 50 ).
З отриманої інформації вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 22.09.1995 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.
Ухвалою судді від 20 лютого 2024 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 20.03.2024 року ( а. с. 51-52 ).
Розгляд справи декілька разів відкладався з різних підстав, здебільшого у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача, останнього разу розгляд справи було відкладено на 16.04.2024 року ( а. с. 135 ).
Прокольною ухвалою від 14.05.2024 року закрито підготовче засідання та призначено дану справу до розгляду по суті на 13.06.2024 року ( а. с. 89-92 ).
В судовому засіданні 13.06.2024 року позивач ОСОБА_1 та її представник Павлецька М.А. , кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили її задовольнити.
Представник третьої особи ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримала позовну заяву ОСОБА_1 та не заперечувала проти її задоволення.
В даному судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Так, свідок ОСОБА_11 , яка є бабусею позивача в судовому засіданні пояснила, що вона була присутня в житті дитини з самого початку її народження. Відповідач ніякої не має до дитини стосунків, відношення. З 8 місяців дитини, відповідач самоусунувся, жодного інтересу до дитини не проявляє, участі не приймає, з дитиною не спілкується. Востаннє, бачила відповідача у 2013 році, коли той бив вікна за їх місцем проживання, після виклику поліції більше його не бачила. По своїй натурі, відповідач людина агресивна та неадекватна, до дитини ставився погано. Наголошувала на тому, що позбавлення відповідача його батьківських прав відносно сина, в першу чергу буде відповідати інтересам самої дитини.
Свідок ОСОБА_5 , який є чоловіком позивача в судовому засіданні пояснив, що з відповідачем не знайомий, бачив його коли він бив вікна в квартирі де проживала позивачка. Вихованням дитини відповідач не займається, перешкод у спілкуванні відповідача з дитиною, позивач не створювала. З 2013 року він разом із позивачкою проживають разом. Вихованням ОСОБА_6 займається він та позивач. За цей час, батько дитини жодного разу не з'являвся в його житті. В 2016 році вони з дитиною їхали в маршрутці, в якій їх і відповідач, він їх впізнав, проте ніяк не відреагував.
Свідок ОСОБА_9 , який є хресним батьком дитини в судовому засіданні пояснив, що у 2013 році він познайомився з позивачем, тоді був свідком, як відповідач вів себе агресивно до позивачки та дитини. Жодного разу на дні народження дитини відповідач не з'являвся. Вихованням дитини займається мати та відчим. Підтвердив, що відповідач після того, як дитині виповнилося 8 місяців, останній не цікавиться дитиною.
Свідок ОСОБА_10 , позивач якої доводиться невісткою, в судовому засіданні пояснила, що її проживає разом із позивачем з 2013 року і по теперішній час. Спочатку вони три роки проживали разом, а потім її син з позивачем почили винаймати житло. За час їх спільного проживання відповідач жодного разу не цікавився сином, вихованням дитини не займався, дитині жодної уваги не приділяв. Зазначили, що дитина не знає свого біологічного батька.
Окрім того, вислухана думка дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який в судовому засіданні в присутності представника служби у справах дітей пояснив, що він йому відомий ОСОБА_2 , який доводиться йому батьком, але зазначив, що він ні разу його не бачив, жодного разу той йому не телефонував, не приїздив. Наголошував, що відповідача треба позбавити батьківських прав, з ним бачитися він не хоче.
В судовому засіданні 13.06.2024 року оголошено перерву для повторного виклику відповідача по справі до 15.07.2024 року ( а. с. 105-113 ).
Сторони по справі в судове засіданні 15.07.2024 року не з'явилися.
15 липня 2024 року за вх. № 37957 судом отримано заяву від представника позивача - адвоката Павлецької М.А., в якій остання просила розгляд справи здійснювати без участі позивача. Проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечує ( а. с. 122 ).
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, на адресу суду повернувся поштовий конверт, в якому причина повернення працівниками пошти зазначена, за закінченням терміну зберігання.
Представник третьої особи ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належними чином, про що в матеріалах справи свідчить розписка ( а. с. 114 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення ( ч. 4 ст. 130 ЦПК України ).
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
До того ж, матеріалами справи підтверджується, що відповідач обізнаний про наявність на розгляді в суді вищевказаної цивільної справи, оскільки один раз отримав з суду кореспонденцію ( судову повістку ) ( а. с. 120 ), про що свідчить поштове рекомендоване повідомлення про вручення, яке було отримано ОСОБА_2 особисто 14.05.2024 року.
Відповідно до п. 2, 6 ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники справи та їх представники зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії встановлені судом та добросовісно користуватися своїми процесуальними правами.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
В свою чергу, відповідач будучи обізнаним про наявність на розгляді вказаної вище справи відносно нього, не з'явився до суду, жодних заяв та клопотань з боку останнього на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача, саме таким чином останній розпорядився своїми правами.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений у відповідності до вимог ЦПК України про дату, час та місце слухання справи, та вважає за можливим проводити розгляд справи за відсутності відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, позивач скористувалася вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Оскільки, позивач та третя особа надавали свої пояснення в судовому засіданні 13.06.2024 року, заслухано свідків та думку дитини, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_2 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і позивач не заперечувала проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
15 липня 2024 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, з урахуванням наданих пояснень з боку позивача та третьої особи, свідчень свідків та думки дитини, надані 13.06.2024 року, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що сторони по справі проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, від цих стосунків у останніх народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про народження № 1767, що підтверджується наявним в матеріалах справи відповідним свідоцтвом про народження останнього серії НОМЕР_1 , виданого 26.09.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області ( а. с. 10 ).
Встановлено, що позивач по справі, уклала шлюб з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що в матеріалах справи свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) ( а. с. 11 ).
Так, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає разом з позивачем, що підтверджується Довідкою, виданою виконавчим комітетом Глевахівської селищної ради ( а. с. 14 ).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.10.2013 року по справі №357/10301/13-ц, з відповідача стягуються аліменти на користь позивача на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі ? частини з усіх видів його заробітку, щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18.07.2013 року і до досягнення дитиною повноліття ( а. с. 32 ).
Так, з наявних матеріалів справи вбачається, що відповідач перебуває на обліку як сімейний кривдник, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, зокрема, за адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування), що підтверджується роздруківкою із офіційного сайту Судової влади України та доданими постановами ( а. с. 35, 36-41 ).
З відповіді на адвокатський запит від Служби справах дітей БМР Київської області від 19.12.2023 року та доданим до нього Висновком органу опіки і піклування (служби у справах дітей) Білоцерківської міської ради від 06.05.2016 р. № 1484/1-7 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітнього сина ОСОБА_3 та його відповідність інтересам дитини» підтверджується, що в діях ОСОБА_2 вбачаються факти ухилення від виконання ним батьківських обов'язків з виховання малолітнього сина, а тому наявні правові підстави для позбавлення його батьківських прав ( а. с. 16, 17 ), але як встановлено, позивач не звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача.
З відповіді про надання інформації від Білоцерківського міського центру соціальних служб БМР Київської області від 04.12.2023 року вбачається, що з ОСОБА_2 було неодноразово проведено профілактичну роботу із залученням працівників правоохоронних органів, щодо неприпустимості повторних дій вчинення домашнього насильства, в подальшому проведення дій на попередження негативних наслідків, як убезпечення від подальшого втручання у життя матері і дитини ( а. с. 23 ).
До того ж, листом Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області № 1994 від 05.11.2012 р. «Про малолітнього ОСОБА_3 » засвідчено повідомлення від 31.10.2012 р. № 467 /02-03 про факт вчинення насильства над ОСОБА_1 і її сином ОСОБА_3 з боку батька дитини ОСОБА_2 ( а. с. 31 ).
Разом з тим, в листі Білоцерківської міської дитячої поліклініки до Служби у справах дітей БМР від 14.11.2012 року № 970 зазначено, що при відвідуванні дільничним лікарем-педіатром і сестрою медичної дитини зі слів бабусі батько з дитиною поводив себе грубу, кричав на хлопчика, а зі слів матері батько іноді вживає алкоголь ( а. с. 30 ).
Крім цього, згідно з характеристики на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з ДНЗ № 22 «Ластівка» також вбачається, що батько ОСОБА_2 не брав жодної участі в його вихованні ( а. с. 27 ).
Зазначене свідчить і з характеристики на дитину з Глевахівського академічного ліцею, де відзначено, що із біологічним батьком, ОСОБА_2 вчителька ОСОБА_6 не знайома, бо він жодного разу не з'являвся, навчанням дитини не цікавився, а життям і навчанням дитини ОСОБА_6 займаються виключно мама та вітчим ( а. с. 24 ).
Згідно з виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого вбачається, що на прийом до сімейного лікаря ОСОБА_4 з'являвся з матір'ю та вітчимом, про біологічного батька не згадується ( а. с. 26 ).
Згідно Акту обстеження житлово-побутових умов малолітнього ОСОБА_3 від 23.03.2016 року вбачається, що на протязі всього періоду, який дитина відвідує дошкільний заклад, батька ОСОБА_2 ніхто не бачив, участі в повсякденному житті та вихованні дитини в садочку він не приймає ( а. с. 28 ).
Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 27.11.2023 року наразі в ОСОБА_3 умови проживання задовільні (разом з матір 'ю ОСОБА_1 і вітчимом ОСОБА_5 ) ( а. с. 22 ).
Згідно з Висновком оцінки потреб сім'ї ОСОБА_1 від 27.11.2023 р., складні життєві обставини в ОСОБА_3 відсутні. Матір ОСОБА_1 і вітчим ОСОБА_5 належним чином виконують свої батьківські обов'язки відносно дитини ОСОБА_3 , останній забезпечений всім необхідним ( а. с. 20-21 ).
Рішенням виконавчого комітету Глевахівської селищної ради VIII скликання Фастівського району Київської області від 24.04.2024 року за № 114-09 затверджено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а. с. 93 ).
Висновком, орган опіки та піклування Глевахівської селищної ради, вважає доцільним позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно його дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а. с. 94-96 ).
Так, висновок органу опіки та піклування Глевахівської селищної ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не є обов'язковим для суду (частини п'ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, провадження № 61-3503 св 21.
Оскільки батько дитини, ОСОБА_2 , самоусунувся від виховання свого сина, не бере жодної участі у його вихованні, не спілкується з ним, не цікавиться його життям ( з 8 місяців ), зростанням дитини, його захопленнями та інтересами, позивач просила позбавити останнього батьківських прав.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по виханню дитини.
Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таке рішення має бути прийнято з метою захисту інтересів неповнолітньої дитини, яка фактично позбавлена його батьківського піклування.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року ( справа № 631/2406/15-ц провадження № 61-36905св18 ).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Відповідач ОСОБА_2 в свою чергу в судове засідання не з'явився, будучи обізнаним про наявність на розгляді в суді даної цивільної справи щодо позбавлення його батьківським прав стосовно його сина ОСОБА_6 , жодних заяв та клопотань від останнього на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача, тобто, саме таким чином розпорядився своїми правами. Зазначене свідчить про байдужість відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Окрім цього, судом враховано і свідчення вищевказаних свідків, ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , допитаних в судовому засіданні, в якому останні підтвердили, що відповідач по справі ОСОБА_2 , не цікавився сином, не приймає жодної участі в його вихованні, не виконує батьківські обов'язки з часу, як дитині виповнилося вісім місяців.
Також, судом було вирішено заслухати дитину, враховуючи їх вік та рівень розвитку.
СК України (ст. 171), Закон України «Про охорону дитинства (ст. 9), Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року та інші нормативно-правові акти гарантують дитині право бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх (в кожній справі суддя приймає рішення щодо цього питання враховуючи індивідуальні об'єктивні та суб'єктивні фактори).
З'ясування думки дитини у цивільному процесі можна визначити як загальний процес (сукупність дій суду), що спрямовані на реалізацію гарантованого законом права дитини бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх. Відсутня чітка регламентація процедури здійснення з'ясування думки дитини судом, у зв'язку з чим, залежно від обставин конкретної справи таке з'ясування може здійснюватись за допомогою різних методів (наприклад, думка дитини може відображатись у письмових доказах (висновках психологічних досліджень, висновках органів опіки та піклування, письмових зверненнях дитини до суду, тощо); електронних доказах (відео, аудіо зверненнях до суду, повідомленнях у соціальних мережах, тощо); висновках психологічної експертизи, психологічного обстеження; показаннях дитини (особисто в залі судового засідання, за допомогою відео конференції)).
Національне законодавство також відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини, зокрема, статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
При цьому Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Згідно із статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року, (далі - Європейська конвенція) дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.
У статті 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/15771/19.
У контексті віку дитини при її опитуванні ВС у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Аналогічної позиції притримується і судова практика. Зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц визначено, що: «Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Згідно з вимогами статті 171 Сімейного кодексу України - дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Так, в судовому засіданні в присутності представника служби у справах дітей, що відповідає вимогам ст. 232 ЦПК України було заслухано неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який пояснив, що відповідач ОСОБА_2 йому відомий, який доводиться йому батьком, але зазначив, що він ні разу його не бачив, жодного разу той йому не телефонував, не приїздив. Наголошував, що відповідача треба позбавити батьківських прав, з ним бачитися він не хоче.
Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини (cт. 18 Конвенції про права дитини).
Всі наведені вище факти, як кожен окремо так в сукупності, свідчать проте, що відповідач свідомо ухиляється та ухилився від покладеного на нього обов'язку по вихованню своєї доньки, не піклується про фізичний і духовний її розвиток, не надає матеріальної допомоги на її утримання, не цікавиться нею взагалі після її народження на протязі всього часу.
Отже, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.06.2021 року у справі № 466/9380/17.
Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 357/17852/15-ц.
За наведених вище підстав суд прийшов до переконання, що відповідач по справі, в порушення вимог чинного законодавства України з питань охорони дитинства ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
В судовому засіданні встановлено відсутність об'єктивних підстав, які б зумовлювали таку тривалу неналежну поведінку батька по відношенню до свого сина, тому суд приходить до переконання, що інші заходи впливу на відповідача, окрім позбавлення його батьківських прав, будуть недостатніми, а позбавлення відповідача батьківських прав буде відповідати в першу чергу саме інтересам дитини.
Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі, які вказують на нехтування батьком своїм батьківським обов'язком, є всі підстави щодо позбавлення відповідача батьківських прав.
Питання щодо можливості позбавлення батьківських прав вирішувалось також Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 638/1496/17-ц (провадження № 61-35874св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 16 червня 2021 року у справі № 315/1279/19 (провадження № 61-3821св21).
У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 296/7848/16-ц (провадження № 61-43695св18) зазначено, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач не робив і не робить все від нього залежне для належного виконання своїх батьківських обов'язків, останній свідомо ухиляється від цього, чим створює загрозу для дитини.
В свою чергу, позивач ОСОБА_1 , як встановлено в судовому засіданні належним чином піклується про утримання та виховання сина.
Тобто, всі питання щодо здоров'я, навчання, виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , займається та вирішує лише мати без відповідача.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Аналогічна правова позиція мститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 331/8310/15, провадження № 61-4879св20.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв'язку з рішенням конкретної справи.
Так, при зверненні до суду з вищевказаним позовом, позивач сплатила судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією ( а. с. 6 ), ставки якого діяли на час подачі вказаного позову до суду.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у вищевказаному розмірі.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 150, 155, 164, 171 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 28, 76, 77, 81, 89, 131, 141, 187, 263-265, 273, 280-289 ЦПК України, ч. 2 ст. 51 Конституції України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Глевахівської селищної ради про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 гривень ( одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 );
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Глевахівської селищної ради ( адреса місцезнаходження: 08631, Київська область, Фастівський район, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, буд. 26 ).
Повне заочне судове рішення складено 15 липня 2024 року.
Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов