Справа № 240/27037/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
16 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Мойсюка М.І Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" щодо обрахування ОСОБА_1 в період з 09.07.2021 по 30.04.2022 грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зобов'язано Державну установу "Райківська виправна колонія (№73)" здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 09.07.2021 по 30.04.2022, виходячи з розмірів посадового окладу, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 гривні, та розмірів окладу за військовим званням, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2270 гривень (за період з 09.07.2021 по 31.12.2021), 2481 гривень (за період з 01.01.2022 по 30.04.2022) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі "Райківська виправна колонія (№73)" яка в період з 09.07.2021 по 30.04.2022 нараховувала та виплачувала йому грошове забезпечення виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Підставою звернення позивача до суду з даним позовом слугувало те, що під час служби відповідачем не вірно визначалися розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, внаслідок чого грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось у меншому розмірі.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
За приписами частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII), в редакції що були чинні на день виникнення спору до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Як зазначено в частині 4 статті 9 цього Закону N 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Саме у відповідності до вказаних положень закону була прийнята постанова КМ України від 30 серпня 2017 р. N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - постанова N 704), яка передбачала з 01.03.2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Суть спору між сторонами зведена виключно до правомірності застосування Відповідачем положень постанови N 704 при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальними) званням позивача і, як наслідок, інших складових грошового забезпечення.
В первинній редакції постанови N 704 пункт 4 був викладений в наступній редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14."
Однак, вказаний пункт постанови N 704 був змінений і викладений в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. N 103, що набрав чинності з 01.03.2018:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."
Внесеними змінами була виключена вимога, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу повинні бути не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Не відображення таких змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. N 103, в п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 постанови N 704 є виключно технічним недоліком і не може впливати на визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
За змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року N 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 N 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
За приписами ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи наведене, п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 постанови N 704 у спірних правовідносинах не належить застосовувати, як такі, що не відповідають вимогам Закону N 1774-VIII та Закону N 2629-VIII.
Разом з тим, з набранням чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 про визнання протиправним та скасування п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" відновлено чинність пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в первинній редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт, в тому числі постанова КМ України, втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Тобто, з 29.01.2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить на 1 січня 2020 року - 2102 гривні; на 1 січня 2022 року - 2481 гривень.
Оскільки з 01 січня 2020 року збільшено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п.4 постанови N 704, це призводить до збільшення з 29.01.2020 року розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Зазначене свідчить, що з 29.01.2020 року збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2020 року) призводить до збільшення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, що слугує підставою для перерахунку такого грошового забезпечення за вказаний період.
При цьому, статтею 7 Закону України "Державний бюджет України на 2021 рік", статтею 7 Закону України "Державний бюджет України на 2022 рік", статтею 7 Закону України "Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2021, 2022, 2023 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні.
Також суд зауважує, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є різними видами грошового забезпечення, а тому враховуючи статтю 7 Закону України "Державний бюджет України на 2021 рік", статтю 7 Закону України "Державний бюджет України на 2022 рік", статтю 7 Закону України "Державний бюджет України на 2023 рік", при обчисленні для їх обчислення повинні застосовуватись різні розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб (для посадового окладу - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами; для оклад за військовим званням - прожитковий мінімум для працездатних осіб).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно не здійснив позивачу нарахування та виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 09.07.2021 по 30.04.2022, виходячи з розмірів посадового окладу, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 гривні, та розмірів окладу за військовим званням, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2270 гривень (за період з 09.07.2021 по 31.12.2021); 2481 гривень (за період з 01.01.2022 по 30.04.2022) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Мойсюк М.І Граб Л.С.