Справа № 240/5940/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
16 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Мойсюка М.І ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті йому суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплати йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року позовну заяву позивача повернуто на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Суд, в порядку ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294, п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Повертаючи позовну заяву позивача, суд першої інстанції визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, вказавши, що позивач з 16 січня 2024 року знав про порушення своїх прав, однак з даним позовом до суду звернувся тільки 26 березня 2024 року, тобто з порушенням місячного строку, встановленого ч.5 ст. 122 КАС України.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями ч. 5 ст. 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. Поряд з цим, дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, проаналізувавши законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, дійшла висновку, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. При цьому, умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту (заяви) за місцем військової служби.
Враховуючи визначену у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч.5 ст. 122 КАС України.
Вказане спростовує твердження апелянта про те, що процесуальний строк звернення до суду з даним позовом становить 6 місяців з дня одержання письмової відповіді на подану заяву про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
При цьому, позиція щодо застосування спеціального строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, до спірних правовідносин стосовно отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, також відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постанові від 14 грудня 2023 року у справі №380/1785/21.
Відповідно до Порядку №178, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання заяви (рапорту) за місцем військової служби.
З матеріалів справи вбачається, що 04.01.2024 ОСОБА_1 подав до Військової частини НОМЕР_1 заяву, в якій просив нарахувати йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Листом Військової частин НОМЕР_1 №702 від 16.01.2024 позивачу відмовлено у такій виплаті.
Отже, позивач ще з 16 січня 2024 року знав про порушення своїх прав, однак з даним позовом до суду звернувся тільки 26 березня 2024 року, тобто з порушенням строку, визначеного ч.5 ст.122 КАС України.
Водночас, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції обгрунтовано визнав причини пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, неповажними.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, а також те, що позивач не навів достатній та поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовну заяву належить повернути на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України.
Беручи до уваги встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Мойсюк М.І