Справа № 560/3814/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
16 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
у березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №222430003969 від 21.02.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу періоди роботи з 12.04.2005 року по 30.07.2014 року та призначити йому пенсію з врахуванням довідок про заробіток № №112, 112/1 від 26.03.2015 року, починаючи з дати набуття на неї права, а саме з 08 лютого 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №222430003969 від 21.02.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. До стажу не зараховано період роботи на території російської федерації з 12.04.2005 по 30.07.2014, оскільки з 01.01.2023 р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Вказує, що згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 складає 30 років 00 місяців 17 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано період роботи на території російської федерації з 12.04.2005 по 30.07.2014, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1982, ТОВ «Корпорація акціонерної компанії «Електросівкавмонтаж», оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації.
Зауважує, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 №1058. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 13.02.2024 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №222430003969 від 21.02.2024 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні зазначено, що пенсійний вік відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.
Вік заявника 60 років.
Необхідний страховий стаж становить 31 рік.
Страховий стаж особи становить 30 років 00 місяців 17 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1-2 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону №1058-ІV).
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі також - Угода від 13.03.1992).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Таким чином, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
Метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 28.07.1982 судом встановлено, що в період з 12.04.2005 по 30.07.2014 позивач безперервно працював на території російської федерації в ТОВ «Корпорація акціонерної компанії «Електросівкавмонтаж» (записи в трудовій книжці №33-38).
Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного товариства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Отже, позивачем подано документи для підтвердження стажу його роботи на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.
В той же час, доводи апелянта про неможливістьзарахування до страхового стажу позивача вищевказані періоди роботи в російській федерації з огляду на те, що російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
За наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що пенсійним органом протиправно відмовлено у призначенні пенсії, не зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 12.04.2005 по 30.07.2014 на території російської федерації в ТОВ «Корпорація акціонерної компанії «Електросівкавмонтаж». З урахуванням цього періоду стажу у позивача наявний достатній стаж (більше 31 рік) для призначення пенсії, а тому оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №222430003969 від 21.02.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Як наслідок, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати період роботи позивача з 12.04.2005 по 30.07.2014 на території російської федерації в ТОВ «Корпорація акціонерної компанії «Електросівкавмонтаж» та призначити йому пенсію за віком з 08.02.2024 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV, оскільки звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку).
Щодо не врахування довідок про заробітну плату від 26.03.2015 №112 та №112/1, виданих ТОВ «Корпорація акціонерної компанії «Електросівкавмонтаж» за період роботи з 12.04.2005 по 30.07.2014 з мотивів, що відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації, то суд зазначає, що у вказаних довідках міститься інформація про відрахування єдиного соціального внеску із всіх сум, включених у довідку.
Колегія суддів, в контексті зазначеного вище звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Чинними на час виникнення спірних правовідносин міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи, набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця. Сам факт офіційного працевлаштування позивача підтверджується записами в трудовій книжці.
Згідно з статтею 2 федерального закону російської федерації від 17.12.2001 №173-ФЗ "Про трудові пенсії в російській федерації", страховий стаж - враховувана при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до пенсійного фонду російської федерації, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу.
Ухвалою конституційного суду рф від 10.07.2007 №9-П визнано пункт 1 статті 10 федерального закону "Про трудові пенсії в російській федерації" таким, що не відповідає конституції російської федерації в частині положення, при якому несплата або неповна сплата страхувальником (роботодавцем) страхових внесків за певні періоди трудової діяльності дозволяє не включати такі періоди до страхового стажу особи, що враховується при визначенні права на трудову пенсію.
Внаслідок відсутності у відповідача офіційної інформації щодо сплати страхових внесків за спірний період позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за період роботи на вказаному товаристві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, доводи про відсутність відомостей щодо сплати страхових внесків, є протиправними, оскільки покладають на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар.
Водночас, колегія суддів акцентує увагу на тому, що позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17 та від 01 березня 2021 року по справі № 423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Будь-яких посилань на невідповідність довідок чинному законодавству (або їх недостовірності) відповідачем не наведено, тому відмова у врахуванні заробітної плати за вказані в довідках періоди роботи позивача є неправомірною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року по справі №348/463/17 та від 13 лютого 2020 року по справі №523/19088/16-а.
У спірному випадку позивач не може бути позбавлений права на обчислення пенсії згідно з вказаними вище довідками через неможливість перевірки їх достовірності, тобто у зв'язку з обставинами, що виникли не з вини позивача.
Таким чином, вказуючи про відсутність підстав для врахування довідок про заробітну плату за час роботи у російській федерації, пенсійний орган не навів жодного обґрунтування - розбіжність даних, невідповідність записам у трудовій книжці, наявність інших доказів, які б спростовували зміст довідки.
Колегія суддів також зауважує, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17.
Таким чином, під час обчислення пенсії за віком підлягає врахуванню також заробітна плата (дохід) за вказаний період роботи, як це передбачено ч. 3 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити обчислення пенсії з урахуванням довідок про заробітну плату від 26.03.2015 №112 та №112/1, виданих ТОВ «Корпорація акціонерної компанії «Електросівкавмонтаж» за періоди роботи з 12.04.2005 по 30.07.2014.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.