Справа № 120/14945/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук А.В.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
16 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Державної служби з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.03.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.08.2023 працівниками ВДН (контролю) у Вінницькій області під час проведення рейдової перевірки на підставі направлення на перевірку від 18.08.2023 № 002408 здійснено перевірку належного позивачу транспортного засобу марки VAN державний номерний знак НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Під час перевірки цього транспортного засобу встановлено, що водій здійснював регулярні перевезення пасажирів за маршрутом "Бершадь АС-Вінниця АС-1". Вказано, що перевізник не забезпечив водія тахокартами за 18.08.2023, 17.08.2023.
За результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 21.08.2023 № АР000256.
В акті вказано, що водій від пояснень та підписання акту відмовився.
Повідомленням відповідача від 23.08.2023 № 64202/21/24-23 позивача запрошено на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області на 05.09.2023.
Сторонами не спростовується, що розгляд справи здійснювався за участі представника позивача.
05.09.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 000527 згідно з якою ФОП ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за порушення вимог ст. 39, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Позивач не погоджується із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в цьому випадку саме позивач, який є автомобільним перевізником, і відповідно, він несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, оскільки факт відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а саме: заповнених тахокарт за 17.08.2023 та 18.08.2023), не спростовується матеріалами справи, що, насамперед, зумовлює накладення штрафу за таке порушення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001 року (далі - Закон №2344-ІІІ).
Згідно з статтею 5 Закону №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Статтею 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт регулює положення Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (надалі - Порядок № 1567).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункт 4 Порядку № 1567).
Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12 Порядку №1567).
Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку (пункт 19 Порядку №1567).
Суд зазначає, що підстави проведення рейдових перевірок позивачем не оспорюються.
Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктом 26 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку № 1567).
Виходячи з аналізу положень Порядку № 1567 предметом рейдової перевірки є питання технічного стану та оснащеності транспортного засобу, комплектності документів на здійснення перевезення, дотримання маршруту руху або розкладу руху, додержання правил надання послуг з перевезення в частині наявності перевізних документів і безпеки перевезень тощо.
Суд зауважує, що відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до положень статті 39 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Отже, положення наведеної норми закону мають частково бланкетний характер, адже замість викладення у тексті цієї норми вичерпного переліку усіх необхідних документів, законодавець вдався до застосування юридичної конструкції "інші документи, передбачені законодавством".
Суд вказує, що перелік документів згідно ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" не є вичерпним.
В силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.03.2020 по справі № 823/1199/17 до іншого законодавства належить, зокрема і Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення № 340).
За визначенням пункту 1.5 Положення № 340 тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Відповідно до пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Згідно з пунктом 6.3 Положення № 340 водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Пункт 6.4 Положення № 340 встановлює, що графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника.
У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).
Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Перевізники зберігають бланк підтвердження діяльності протягом 12 місяців.
Згідно з пунктом 7.1 Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
У силу статті 18 Закону України "Про автомобільний транспорт" з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: - організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; - здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; - забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; - здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Відповідно до пункту "а" частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 (далі - Конвенція № 153) про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно частиною третьою статті 10 Конвенції № 153 традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
За правовим висновком постанови Верховного Суду від 19.03.2020 по справі № 823/1199/17 приписи пункту "а" частини першої статті 10 Конвенції № 153 є універсальними для будь - якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Таким чином, до кола іншого, згаданого у статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" законодавства, належать і Конвенція, і Положення № 340, приписи яких фактично є ідентичними і передбачають серед переліку необхідних документів перевізника - документи про облік робочого часу водія або у вигляді відомостей діючого, справного та повіреного тахографа, або у вигляді відомостей індивідуальної контрольної книжки водія.
Тому суд відзначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17 положення статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" у кореспонденції з Конвенцією № 153 та Положенням № 340 вимагають або обладнання транспортного засобу справним та повіреним тахографом, або ведення водієм письмового документа з приводу часу роботи у вигляді індивідуальної контрольної книжки водія.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлюється Інструкцією з використання контрольних пристрої (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція № 385).
Згідно з пунктом 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 3.6 Інструкції № 385, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Здійснивши аналіз вказаних норм, суд зазначає, що перевізник, який здійснює перевезення вантажним автомобілем з повною масою понад 3,5 тонн, повинен обладнати автомобіль діючим та повіреним тахографом, у разі використання цифрового тахографа водій транспортного засобу використовує особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом чи має роздруківку даних роботи тахографа.
Так, за результатами рейдової перевірки транспортного засобу позивача, що проводилась посадовими особами Укртрансбезпеки 21.08.2023, встановлено, що позивач здійснював пасажирські перевезення без оформлення відповідних документів визначених ст. 39 Закону № 2344-ІІІ, Інструкції № 385, Наказу № 340, а саме на момент проведення перевірки водій ОСОБА_2 був не забезпечений тахокартами за 18.08.2023, 17.08.2023.
З огляду на наведені положення чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд зауважує, що відповідач в акті від 21.08.2023 констатував відсутність тахокарт у водія за 18.08.2023, 17.08.2023.
Колегія суддів не приймає до увагу доводи апелянта, що відповідно до графіку змінності водіїв, 17.08.2023 та 18.08.2023 на марштруті працював водій ОСОБА_3 , тому обов'язок по збереженню тахокарт покладено саме на нього, оскільки у разі обладнання відповідного транспортного засобу аналоговим тахографом обов'язок використання тахокарт та наявність заповнених тахокарт покладено саме на водія транспортного засобу.
В розумінні вищенаведених норм у їх сукупності, суд зауважує, що водій транспортного засобу VAN HOOL д.н.з НОМЕР_1 , зобов'язаний був надати посадовій особі відповідача тахокарту за 17-18 серпня 2023 року або бланк підтвердження діяльності, відповідно до положень п. 6.4 Порядку № 340.
В розглядуваному випадку варто зауважити, що тахокарта фіксує відомості про режим праці та відпочинку водія, а бланк підтвердження діяльності містить інформацію про періоди, протягом яких водій не виконував роботу з керування транспортним засобом.
Тобто за умови нездійснення водієм транспортного засобу, в цьому випадку ОСОБА_4 , пасажирських перевезень 17-18 серпня 2023 року, останній на дату проведення перевірки мав би пред'явити посадовим особам відповідача бланк підтвердження діяльності, який заповнюється відповідно до додатку № 4 до Наказу № 340 та зберігається водієм протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Однак, як слідує з акту перевірки від 2108.2023 № АР000256 водій ОСОБА_2 не надав відповідачу ані тахокарти за 17-18 серпня 2023 року, ані бланку підтвердження діяльності, задля підтвердження факту нездійснення ним пасажирських перевезень у вказані дати та відповідно не підтвердив відсутності обов'язку пред'явити заповнені тахокарти за такі числа відповідного місяця, у зв'язку із здійсненням перевезень у ці дати іншим водієм.
В той же час, колегія суддів не приймає до уваги надані до матеріалів справи наказ ФОП ОСОБА_1 від 25.05.2023 № 2 про закріплення транспортного засобу VAN HOOL д.н.з НОМЕР_1 для перевезень за маршрутом "Бершадь-АС -Вінниця АС-1" за двома водіями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які здійснюють використання ТЗ відповідно до графіків змінності водіїв колісних транспортних засобів, графік змінності водіїв колісних транспортних засобів на серпень 2023 року, заповнені тахокарти за 17-18 серпня 2018 року, адже такі не надавались під час проведення рейдової перевірки, що є визначальним фактором при вирішенні цього спору.
Варто наголосити, що чинне законодавство у разі приміром закріплення транспортного засобу за двома і більше водіями, передбачає необхідність оформлення бланку підтвердження діяльності водія, задля спростовування обов'язку до пред'явлення заповнених тахокарт водієм, який не здійснював перевезення у відповідну дату.
За таких обставин непред'явлення водієм ФОП ОСОБА_1 заповнених тахокарт за 17.08.2023 та 18.08.2023 або бланку підтвердження діяльності водія інспекторам Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області під час проведення рейдової перевірки є підставою для застосування до автомобільного перевізника відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в цьому випадку саме позивач, який є автомобільним перевізником, і відповідно, він несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, оскільки факт відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а саме: заповнених тахокарт за 17.08.2023 та 18.08.2023), не спростовується матеріалами справи, що, насамперед, зумовлює накладення штрафу за таке порушення.
Таким чином, відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", через що відсутні правові підстави для скасування спірної постанови від 05.09.2023 № ПШ 000527.
Відтак, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.