Справа № 320/12918/24
16 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Конченко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року, суддя Балаклицький А.І., у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність ЦМУ ДПС по роботі з ВПП щодо розгляду заяви про перерахування на рахунок сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ДП «Адміністрація морських портів України» надмірно сплаченого філіями ЄСВ у сумі 2 234 857, 31 грн;
- зобов'язати відповідача сформувати висновок про повернення надмірно сплаченого ЄСВ у сумі 2 234 857, 31 грн та подати його до відповідного головного управління Державної казначейської служби України в міст Києві до виконання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року залишено без розгляду позовну заяву Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 14; код ЄДРПОУ 38727770) до Центрального міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (02068, місто Київ, вулиця Кошиця, будинок 3; код ЄДРПОУ 44082145) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Центрального міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії та ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 липня 2024 року о 10 годині 15 хвилин.
04 липня 2024 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду в системі «Електронний суд» від представника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2024 року задоволено клопотання представника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та судове засідання за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Центрального міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії призначене на 16 липня 2024 року о 10 годині 15 хвилин вирішено провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку відповідно до Положення про ЄСІТС.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року позовну заяву Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишено без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк на оскарження, визначений статтею 122 КАС України, при цьому належних доказів поважності причин пропуску строку на оскарження до суду надано не було.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частин першої-третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, для поновлення пропущеного строку, встановленого законом, необхідно встановити наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, які об'єктивно перешкоджали особі вчасно подати позовну заяву.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ст. 123 КАС України.
Частинами 1, 2 вказаної статті КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами.
Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Обов'язок доведення обставин, з якими пов'язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом.
При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 1 ст. 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Таким чином, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Відповідно до ч. 13 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI страхові кошти, акумульовані на централізованих рахунках податкових органів, автоматично перераховуються не пізніше наступного операційного дня після їх зарахування на централізовані рахунки Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на рахунки Накопичувального пенсійного фонду, а у випадках, передбачених законом, - недержавних пенсійних фондів відповідно до визначених законом пропорцій.
Із страховими коштами, акумульованими на рахунках податкових органів, здійснюються такі операції, зокрема: повернення платникам єдиного внеску надміру або помилково сплачених сум.
За визначеннями, наведеними у Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 16.01.2016 року №6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2016 року за №193/28323, надміру сплачені суми єдиного внеску - суми Коштів, які на певну дату зараховані на відповідний рахунок 3719 понад нараховані суми єдиного внеску на таку дату (крім сум авансових платежів, граничний строк сплати яких не настав, сплачених відповідно до абзацу другого частини восьмої статті 9 Закону); помилково сплачені суми єдиного внеску - суми Коштів, які на певну дату зараховані на невідповідний рахунок 3719 та/або сплачені з рахунку неналежного Платника.
Відповідно до п. 5 Порядку від 16.01.2016 року №6 повернення Коштів здійснюється у випадках: 1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719; 2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719; 3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету; 4) помилкової сплати податкових зобов'язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719.
За правилами п. 6 Порядку від 16.01.2016 року №6 повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення.
У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.
У випадку, передбаченому підпунктом 3 пункту 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів за місцем обліку помилково сплачених Коштів у довільній формі із зазначенням суми та напряму повернення.
Помилково сплачені суми у випадках, передбачених підпунктами 3 та 4 пункту 5 цього Порядку, підлягають поверненню з урахуванням положень статті 43 Податкового кодексу України та пункту 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Як вбачається з матеріалів справи, предметом адміністративного є вимога позивача про визнання протиправною бездіяльність ЦМУ ДПС по роботі з ВПП щодо розгляду заяви про перерахування на рахунок сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ДП «Адміністрація морських портів України» надмірно сплаченого філіями ЄСВ у сумі 2 234 857, 31 грн.
Виходячи зі спірного процесуального питання (стосовно дотримання строків у такій категорії справ), колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 16.01.2016 року №6, не визначаються строкові межі, за якими особа може реалізувати своє право на повернення помилково або надміру сплаченого збору.
Єдине виключення стосовно строкових меж заявлення особою відповідних вимог передбачено відносно випадків: помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету; помилкової сплати податкових зобов'язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719 (п.п. 3, 4 п. 5 Порядку від 16.01.2016 року №6). У таких ситуаціях підлягають врахуванню, зокрема, положення ст. 43 Податкового кодексу України, у тому числі, обов'язкова умова для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені - подання заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені (п.п. 43.3 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України) обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.
Абзацами 1 пункту 43.5 статті 43 ПК України встановлено, що контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету (абзаци третій, четвертий пункту 43.5 статі 43 зазначеного Кодексу).
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що ДП «Адміністрація морських портів України» звернулось до Офісу великих платників податків ДФС с заявою від 20.11.2017 № 7740 щодо перерахування надмірно сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка була прийнята.
Відповідно, висновок щодо цієї заяви Офіс великих платників податків ДФС повинен був підготувати і направити до відповідного територіального органу Державної казначейської служби України не пізніше 11.12.2017 (не пізніше п'ятнадцятого робочого дня після отримання заяви позивача (враховуючи календар робочих днів в листопаді-грудні 2017 року).
Як вірно зазначено судом першої інстанції, враховуючи, що нормами ПК України не передбачено обов'язку контролюючого органу повідомляти платника податків про направлення висновку до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права на повернення надмірно сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на наступний день від дня, коли кошти повинні були надійти позивачу, а саме протягом п'яти робочих днів, обрахованих починаючи з 11.12.2017, тобто 19.12.2017.
При цьому, не ДП «Адміністрація морських портів України» лише 01.03.2024 звернулось до суду з даним адміністративним позовом.
Доводи позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався лише з листа відповідача від 01.12.2023 № 12500/6/31-00-19-03-16 є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач мав дізнатися про порушення своїх прав ще наприкінці 2017 року.
Щодо пояснень представника скаржника в суді апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції мав надати позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Так матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому зазначив, що не пропустив строк звернення до суду з даним позовом, оскільки кінцевим терміном подані заяви є 01.06.2024.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду підготовче засідання на 29 квітня 2024 року.
29 квітня 2024 року суддею Київського окружного адміністративного суду винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання на 01 травня 2024 року.
Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
01.05.2024 від представника податкового органу надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом. Позивачем було направлено до суду заперечення щодо клопотання.
Заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не подавав, мотивуючи своє заперечення тим, що строк звернення ним не пропущено.
Частиною 3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, оскільки позивачем не було заявлено про поновленого пропущеного строку звернення до суду в судовому засіданні в суді першої інстанції, суд, встановивши, що строк пропущено з неповажних причин, прийняв правомірно ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
Окрім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача наполягав, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено.
Проте, колегією суддів встановлено, що позивачу достовірно було відомо про наявність переплачених сум ЄСВ ще у 2017 році та, що відповідачем питання повернення надміру сплачених сум, незважаючи на подання відповідної заяви, не вирішено.
Проте з даним позовом останній до суду звернувся лише у березні 2024 року.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав вважати, що позивач не пропустив строк звернення до суду та враховує, що заяву про поновлення такого строку позивач в ході апеляційного розгляду справи не подавав, наполягаючи про відсутність пропуску процесуального строку, встановленого ст.122 КАС України.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Таким чином, суду першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення адміністративного позову Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» без розгляду.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, підстави для її скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши доводи позивача, викладені у заяві, прийняв законну ухвалу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
Повний текст виготовлено: 16 липня 2024 року.