21 червня 2024 рокуСправа №160/9858/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
16 квітня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2020 року по 19.03.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2020 року по 19.03.2024 року у сумі 468 924,89 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 03 березня 2020 року по 18 березня 2024 року, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 19 березня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 360/97/23;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 03 березня 2020 року по 18 березня 2024 року, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 19.03.2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 360/97/23.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області № 167 о/с від 24.02.2020 «По особовому складу» його звільнено зі служби за статтею 77 частини 1 пункту 7 (за власним бажанням). Проте, станом на день прийняття наказу про звільнення, а також після його звільнення відповідач, відповідно до діючого законодавства, не здійснив з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Для вирішення спору позивач звернувся до суду. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 360/97/23 зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані відпустки: щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 30 днів, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 у кількості 14 днів та за 2020 рік у кількості 14 днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 03.03.2020. На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 360/97/23 відповідачем здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані відпустки в сумі 23 290,38 грн. та 19.03.2024 року перераховано на картковий рахунок позивача. Оскільки позивача було звільнено зі служби 03.03.2020 року, а фактичну виплату грошового забезпечення здійснено відповідачем тільки 19.03.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 03.03.2020 року по 19.03.2024 року. Позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність при проведенні остаточного розрахунку при звільненні зі служби, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Крім того вважає, що підлягає стягненню з відповідача і сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 03 березня 2020 року по 18 березня 2024 року, у відповідності до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Ухвалою суду від 22.04.2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
02.05.2024 року від представника Головного управління Національної поліції в Луганській області через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що затримка остаточного розрахунку з позивачем при звільненні відбулась внаслідок неоднозначного правового регулювання питання щодо виплати компенсації при звільненні за дні невикористаної поліцейським відпустки як учасникам бойових дій, а тому вина відповідача, відсутня. Вказує, що немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Також зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вказує, що компенсація за всі невикористані дні, як основної, так і додаткової відпустки, не є доходом, який підлягає компенсації у зв'язку з порушенням строків, оскільки така компенсація має разовий характер, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
07.05.2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги з підстав наведених в позовній заяві.
09.05.2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач підтримав свої доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
18.05.2024 року до суду від позивача надійшло клопотання про стягнення правничої допомоги у розмірі 4500,00 грн.
22.05.2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява, в якій заперечують проти стягнення правничої допомоги у розмірі 4500,00 грн.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді слідчого слідчого відділення Новоайдарського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області.
На підставі наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області №167 о/с від 24.02.2020 року «По особовому складу» ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Новоайдарського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області старшого лейтенанта поліції звільнено зі служби за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 03.03.2020, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 06 років 06 місяці 28 днів, у пільговому обчисленні 05 років 09 місяців 24 дні, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 25 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки, встановивши відсоток премії за березень 2020 року - 89,91%.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 року у справі № 360/97/23, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, визнано протиправну бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 30 днів, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 у кількості 14 днів та за 2020 рік у кількості 14 днів, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані відпустки: щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 30 днів, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 у кількості 14 днів та за 2020 рік у кількості 14 днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 03.03.2020.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 року у справі № 360/97/23 набрало законної сили 13.02.2024 року.
19.03.2023 року згідно виписки з карткового рахунку позивача та платіжної інструкції №513 Головного управління Національної поліції в Луганській області, позивачу нараховано та виплачено грошові кошти у розмірі 23 290,38 грн. на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 року у справі № 360/97/23.
Сторонами не заперечується факт того, що саме 19.03.2023 року з позивачем проведено повний розрахунок при звільненні зі служби. Спір щодо суми нарахованого грошового забезпечення між сторонами відсутній.
Листом від 08.04.2024 року №6117/111/22/05-2024 Головне управління Національної поліції в Луганській області у відповідь на заяву представника позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, повідомило, що наказом МВС від 06.04.2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських. Зазначено, що вказаним наказом не передбачено компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В свою чергу Закон України «Про Національну поліцію», а також наказ МВС від 06.04.2016 року №260 є спеціальним законодавством по відношенню до поліцейських, а тому, саме останні застосовуються під час нарахування поліцейським грошового забезпечення, компенсаційних виплат, тощо. Таким чином, підстави для нарахування та виплати позивачу коштів за несвоєчасний розрахунок, відсутні.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не було проведено повний розрахунок при звільненні, а саме 03.03.2020 року, позивач відповідно до норм статті 117 Кодексу законів про працю України, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2020 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме, до 19.03.2024 року у сумі 468 924,89 грн., а також виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію».
Відповідно до приписів статті 94 вказаного Закону поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом МВС України 06.04.2016 № 260, які є спеціальними у спірних правовідносинах, також спірне питання не врегульовано.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів, право на яке особа набула під час проходження служби, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України (чинній на момент звільнення позивача зі служби) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції (чинній на момент звільнення позивача зі служби), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року), та після набрання чинності цим законом.
Період з 03.03.2020 року до 18.07.2022 року регулювався редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. До цього періоду, в разі існування істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності.
Проте, період з 19.07.2022 року до 19.03.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 року справа №360/380/23, від 18 квітня 2024 року справа № 380/4205/23.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає наявними підстави для застосування до спірних правовідносин норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби у Національній поліції України.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не виплачено усіх належних йому сум.
Грошова компенсація за невикористані відпустки в сумі 23 290,38 грн фактично виплачена 19 березня 2024 року, на виконання рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 360/97/23, яке набрало законної сили 13 лютого 2024 року
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби в день звільнення - 03 березня 2020 року, а лише 19.03.2024 року.
Враховуючи вищенаведені правові норми, виписку з карткового рахунку позивача та платіжну інструкцію №513, які підтверджують дату отримання остаточного розрахунку не в день звільнення, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 10.04.2024 у справі № 360/380/23.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 05.04.2023 у справі № 560/13719/21, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 08.02.2024 у справі №560/3971/19, тощо.
За змістом частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що остаточний розрахунок мав бути проведений з позивачем 03.03.2020 року в день звільнення.
Натомість, належні до виплати суми в загальному розмірі 23 290,38 грн., були виплачені лише 19.03.2024 року.
Судом встановлено, що днем звільнення ОСОБА_1 є 03.03.2020 року, а тому першим днем затримки є 04.03.2020 року.
Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 19.03.2024 року, а тому останнім днем затримки у виплаті є - 18.03.2024 року.
Таким чином суд приходить до висновку, що період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 04.03.2020 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 18.03.2024 року.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).
Згідно з довідкою Головного управління Національної поліції в Луганській області про доходи №140/111/22/2024 від 22.03.2024 року, позивачу нараховано за січень-лютий 2020 року 30385,73 грн. Середньоденний заробіток позивача складає - 515,01 грн.
З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04.03.2020 року по 18.07.2022 року становить 445 998 грн. 66 коп. (515,01 грн. х 866 дні затримки).
Відповідно до позиції щодо необхідності застосування статті 117 КЗпП України, викладеної в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Відповідно довідки Головного управління Національної поліції в Луганській області про остаточний розрахунок при звільненні позивача зі служби від 22.03.2024 року №139/111/22/2024, відповідачем добровільно було нараховано та виплачено позивачу грошові кошти в сумі 4537,51 грн.
Із врахуванням грошової компенсації за невикористані відпустки в сумі 23 290,38 грн. (виплаченої на виконання рішення суду) на яку позивач мав право на день звільнення, сума усіх належних позивачу при звільненні виплат становить 27 827,89 грн. (4537,51 + 23 290,38)
З указаного вбачається, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 27 827,89 грн (що становить 100%), з яких: 23 290,38 грн. (83,7%) кошти виплачені позивачу на підставі судового рішення, 4537,51 грн. (16,3%) кошти виплачені позивачу при звільненні.
Виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному спорі, становить 373 300,88 грн. (83,7% від 445 998,66 грн.).
Період стягнення з 19.07.2022 року по 18.03.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 Кодексу законів про працю України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на користь позивача, за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 94 761,84 грн. (515,01*184).
Зважаючи на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 05.04.2023 у справі № 560/13719/21, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 08.02.2024 у справі №560/3971/19, суд приходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачу, складає 468 062,72 грн. (373 300,88 + 94 761,84) та така сума не підлягає зменшенню.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів порушенням термінів виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Пунктом 4 частини 10 статті 62 Закону України «Про Національну поліцію», передбачено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, грошове забезпечення, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 року у справі № 803/203/17.
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу грошової компенсацію за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 29.04.2021 року у справі № 240/6583/20).
Крім цього, виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вищенаведених правових норм у подібних спірних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі No 803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 26.11.2019 у справі № 826/13003/16, від 12 травня 2022 року у справі № 815/3998/16 від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а.
Також Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, дійшов наступного висновку: «основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».
З огляду на зазначене, в межах спірних правовідносин умови, визначені чинним законодавством для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, дотримані, проте, відповідач всупереч нормам чинного законодавства не виконав вимоги закону щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, чим припустив протиправну бездіяльність у відношенні позивача.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року та стягнення з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року у сумі 468 062,72 грн грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 19 березня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 360/97/23 та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 04.03.2020 по 18.03.2024 року, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 19.03.2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 360/97/23.
При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача стосовно того, що у розумінні п. 3 Порядку 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у зв'язку із чим, компенсація втрати частини доходу за отриману компенсацію за невикористані відпустки, носить разовий характер і не є доходом, у відповідності до приписів ст. 2 Закону № 2050-III.
Так, суд зазначає, що згідно з вимогами статті 2 Закону України "Про оплату праці" в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Частиною першою статті 94 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина друга статті 94 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію").
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
З системного аналізу наведених норм судом зроблено висновок про те, що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, входить до структури заробітної плати, тобто є доходом та не носить разового характеру.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За наведених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.
Позивачем у заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу заявлено 4 500,00 грн.
Згідно частин 1, 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18.
Разом з цим, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню незалежно від того чи їх фактично сплачено, чи вони тільки підлягають сплаті, що підтверджується послідовною практикою Касаційного адміністративного суду (наприклад, постанова від 16.02.2023 року по справі №520/562/19).
З матеріалів справи встановлено, що 29 лютого 2024 року між адвокатом Готвянським Ігорем Вікторович «Виконавець» з одного боку та ОСОБА_1 «Замовник» з іншого боку було укладено договір про надання правової допомоги.
Пунктом 1.1. цього договору передбачено, що замовник доручає, а виконавець, в особі адвоката Готвянського І.В., бере на себе зобов'язання надавати кваліфіковану правову допомогу , в тому рахунку захист та/або представництво прав та інтересів «замовника» або прав та інтересів іншої особи, в інтересах якої укладається цей Договір у правоохоронних органах, судах різних інстанцій та органах влади, нотаріаті, керуючись при цьому нормами діючого законодавства України.
Згідно пункту 3.1 договору вбачається, що вартість правових послуг, що надаються на умовах цього договору, залежить від часу, витраченого «виконавцем» на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягу наданих «виконавцем» послуг (виконаних робіт).
Пунктами 3.2.-3.3. цього договору встановлено, що факт наданих послуг та їх обсяг підтверджується актом наданих послуг. Цей акт є підставою для сплати гонорару адвокату. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок «виконавця». У разі проведення розрахунку готівкою «виконавець» видає довідку.
Згідно акту наданих послуг від 14.05.2024 року за договором про надання правової допомоги від 29.02.2024 року сторони підтвердили надання адвокатом наступних послуг, вартістю 4500,00 грн.: 1 година на зустріч, консультацію, узгодження правової позиції - 500,00 грн; 2 години на збір доказів: складання та направлення до ГУНП в Луганській області адвокатського запиту від 14.03.2024 року; складання та направлення заяви від 03.04.2024 року до ГУНП в Луганській області про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 1000,00 грн; 3 години на пошук практики Верховного суду та аналіз висновків Верховного Суду щодо подібних правовідносин - 1500,00 грн.; 3 години на підготовку та складання тексту позовної заяви до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії -1500,00 грн.
З наданої довідки від 14.05.2024 року вбачається, що адвокатом Готвянським Ігорем Вікторович отримано гонорар від ОСОБА_1 за комплекс послуг за договором про надання правової допомоги від 29.02.2024 року (акту наданих послуг від 14.05.2024 року) у сумі 4500,00 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.10.2021 у справі №160/7922/20 та додаткових постановах від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 18.08.2021 у справі №300/3178/20 та від 08.02.2022 у справі №160/6762/21, від 03.12.2023 у справі № 420/329/21.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21. Цей правовий висновок є релевантним до обставин цієї справи, оскільки стосується правового застосування норми права, яка є ідентичною частині 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
За обставин цієї справи акт наданих послуг від 14.05.2024 року відповідає вимогам опису робіт, оскільки з їх змісту можна прийти до висновку про обсяг наданої правової допомоги.
Проаналізувавши докази в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, приймаючи до уваги незначну складність даної справи, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони.
Надані послуги з правового аналізу документації щодо спірних правовідносин, зустріч, консультація, узгодження правової позиції, збір доказів, підготовка адміністративного позову фактично є складовими послуги з підготовки адміністративного позову.
Відтак, витрати на правничу допомогу, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню в розмірі 4 000 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (вул. Вілєсова, 1, Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406 ЄДРПОУ 40108845) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року у сумі 468 062,72 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 19 березня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі №360/97/23.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 19.03.2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 360/97/23.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області (вул. Вілєсова, 1, Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406 ЄДРПОУ 40108845) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева