м. Вінниця
15 липня 2024 р. Справа № 120/18534/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на протиправну бездіяльність відповідача щодо не вирішення його рапорту від 28.11.2023. Тому, з метою зобов'язання відповідача вирішити вказаний рапорт та вчинити дії, передбачені наказом Міністерства внутрішніх справ від 27.12.2002 № 1346 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України", позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою від 18.12.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання зазначеної ухвали, позивачем 21.12.2023 подано до суду квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою від 27.12.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
Копію ухвали від 27.12.2023 вручено відповідачу 25.04.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600261509978.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, однак своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою від 12.06.2024 витребувано у ОСОБА_1 та/або його представника ОСОБА_2 докази надіслання військовій частині НОМЕР_1 рапорту від 28.11.2023 та докази вручення його військовій частині НОМЕР_1 . Також витребувано у військової частини НОМЕР_1 докази отримання рапорту ОСОБА_1 від 28.11.2023.
14.06.2024 представник позивача подав клопотання про приєднання до матеріалів справи копії рекомендованого повідомлення про вручення 05.12.2023 військовій частині рапорту позивача.
Відповідач, в свою чергу, отримавши копію ухвали 19.06.2024, не надав у встановлений строк витребувані судом документи.
Враховуючи, що інших заяв по суті та документів не надходило, суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
В липні 2022 року, приймаючи участь в бойових діях в районі населеного пункту Сіверськ Донецької області, отримав ушкодження здоров'я та з 18.07.2022 і дотепер перебуває на лікуванні.
28.11.2023 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив в межах одного тижня часу з дня отримання цього рапорту виконати вимоги Наказу МВС України від 27.12.2002 № 1346 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України" стосовно позивача, під час розслідування обов'язково допитати його та свідків події, зокрема, командира протитанкової батареї, який був командиром протитанкової батареї в/ч НОМЕР_1 по стану на 12.07.2022 ОСОБА_3 , військовослужбовця названого підрозділу в/ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_4 та інших, в результаті чого також видати йому примірник затвердженого акту за формою Н-1* (НТ*) разом з копією акта спеціального розслідування нещасного випадку за формою H-5*, а також довідку про обставини його тілесного ушкодження від 12.07.2022 (травми, поранення, контузії, каліцтва), що передбачена Додатком № 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402.
В подальшому направити його в гарнізонну штатну ВЛК для переогляду на предмет його придатності до військової служби із зобов'язанням підготовити нові документи для МСЕК, оскільки по такому ж захворюванню як у позивача, що набуте під час захисту Батьківщини інші військовослужбовці як правило отримують ІІ групу інвалідності, в результаті їх звільняють з військової служби зі строковим зняттям з військового обліку та виплатою допомоги за увесь час лікування, а також з виплатами одноразової грошової допомоги, пов'язаної із отриманням інвалідності, окрім цього - з відправкою на оформлення військової пенсії, тому, тим самим забезпечити подавачу цього рапорту аналогічних прав, в іншому ж випадку вищеназване питання буде подане на розгляд суду.
Вказаний рапорт позивача військова частина НОМЕР_1 отримала 05.12.2023, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 2240002364113.
Водночас, як зазначає позивач, станом на дату звернення до суду жодної відповіді щодо розгляду його рапорту до нього не надходило.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі, визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 21.10.93 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України від 06.12.91 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі Закон № 1932-XII), передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.
Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.
За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.99 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 № 124, (далі Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,- звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Відтак, командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов'язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань. При цьому, суд не ставить під сумнів право командира діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення з цього приводу.
Однак, будь-якої відповіді чи рішень стосовно розгляду питання, порушеного позивачем у рапорті від 28.11.2023, відповідач не надав (не прийняв). Доказів протилежного відповідач суду не надав, доводів позивача в цій частині не спростував.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Отже, за встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 28.11.2023.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача при вирішенні рапорту вчинити певні дії передбачені наказом Міністерства внутрішніх справ від 27.12.2002 № 1346 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України", то суд зазначає наступне.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Прийняття рішень по суті рапорту є виключним повноваженням посадової особи, яка уповноважена на розгляд такого рапорту, в той час як суд уповноважений на перевірку дотримання законодавства під час реалізації відповідної владної компетенції відповідачем.
У зв'язку з цим, судом не встановлено підстав для втручання у владні повноваження відповідача щодо здійснення певних дій при вирішенні рапорту.
Тому, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Зважаючи на визнання судом протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 , слід зобов'язати відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28.11.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість позову, надані позивачем докази, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Керуючись ст.ст. 73 -77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 28.11.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28.11.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна