15.07.2024м. СумиСправа № 920/1446/23
Господарський суд Сумської області у складі
судді Резніченко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Бублик Т.Д.,
розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Сумської міської ради (м-н Незалежності, 2, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 23823253)
до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 )
про укладання договору строкового сервітуту
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від відповідача: не прибув
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Позивач звернувся до суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в якому просить суд визнати укладеним, з моменту набрання рішення суду законної сили, договір про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми між Сумською міською радою та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 в редакції, яка зазначена в п. 1 прохальної частини позовної заяви №432/23юр від 18.12.2023 (вх. №4988 від 19.12.2023) та стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2 684 грн 00 коп. на користь Сумської міської ради в особі Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради.
Позов обґрунтовано тим, що позивач на підставі власного рішення від 01.03.2023 №3556-МР вирішив передати відповідачці у користування земельну ділянку на праві особистого строкового сервітуту під розміщення пересувної тимчасової споруди. У зв'язку із цим було розроблено та надіслано 11.10.2023 на адресу відповідачки проект договору для підписання. Відповідачка не підписала запропонований проект договору, що на думку позивача, є підставою для звернення до суду із вимогою про визнання договору укладеним.
Провадження у справі було відкрито 21.12.2023 за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання (призначене на 22.01.2024).
Ухвала про відкриття провадження відповідачем не отримана та повернута на адресу суду з відміткою на поштовому конверті «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язок щодо пересилання поштового відправлення».
Судом перевірено інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг №32205154) та встановлено, що ухвала суду була надіслана на адресу реєстрації фізичної особи - підприємця, яка зазначена в реєстрі, а отже відповідач повідомлений належним чином про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 22.01.2024 підготовче засідання було відкладене на 14.02.2024.
Ухвалою суду від 14.02.2024 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2024.
18.03.2024 від позивача до суду надійшла заява (вх №796) про долучення додаткових доказів до матеріалів справи. докази були отримані ним лише 12.03.2024, тому просить суд вважать поважними причини пропуску строку на їх подачу. Судом докази долучені до матеріалів справи.
Розгляд справи 20.03.2024 не відбувся, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та оголошенням повітряної тривоги.
Ухвалою суду від 20.03.2024 розгляд справи по суті відкладено на 29.04.2024.
17.04.2024 та 29.04.2024 від представника позивача надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових письмових доказів. Подані письмові докази долучені судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 29.04.2024 оголошено перерву до 10.06.2024.
Ухвалою суду від 10.06.2024 розгляд справи по суті відкладено за клопотанням представника позивача на 15.07.2024.
09.07.2024 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх №1999 від 09.07.2024).
У клопотанні представник позивача просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку тим, що він перебуває у відпустці.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зі змісту п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України вбачається, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у зв'язку з першою неявкою в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.
Суд звертає увагу сторін на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Представник позивача у клопотанні про відкладення навів причину неможливості з'явитися в судове засідання - перебування у відпустці. У той же час, суд доходить висновку про те, що чергове відкладення розгляду справи порушить строки розгляду справи, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Тому клопотання представника позивача є необґрунтованим і суд відмовляє у його задоволенні (вх. №1999 від 09.07.2024).
Представник позивача в судове засідання не з'явився.
Відповідач відзив на позов не подав, представник відповідача у судове засідання не прибув, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
25.07.2018 позивач прийняв рішення №3687-МР, згідно якого надав дозвіл відповідачці на виготовлення паспорту прив'язки тимчасової споруди та розроблення технічної документації щодо встановлення меж сервітуту для розміщення пересувної тимчасової споруди (зона відпочинку в межах прибережної смуги) для здійснення підприємницької діяльності) по АДРЕСА_2 .
02.02.2023 - відповідач ФОП ОСОБА_1 заявою від 02.02.2023 звернувся до позивача Сумської міської ради з проханням передати у користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 1,2884 га для розміщення ТС (зона відпочинку в межах прибережної смуги) для сезонної торгівлі не період з 01.05 до 31.10 кожного року строком на 5 років.
02.03.2023 позивач прийняв рішення №3556-МР, згідно якого вирішив передати фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 у користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1,2884 га, строком на 5 (п'ять) років (на період з 01.05. до 31.10. кожного року) на праві особистого строкового сервітуту під розміщення пересувної тимчасової споруди (зона відпочинку в межах прибережної захисної смуги) для провадження підприємницької діяльності та встановити плату в розмірі 8 (вісім) відсотків від нормативної грошової оцінки землі, що застосовується для обчислення орендної плати за користування земельними ділянками на території Сумської міської територіальної громади, на підставі рішення Сумської міської ради від 24 червня 2020 року № 7000 - МР «Про встановлення плати за землю» (зі змінами) та зобов'язав департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради ( ОСОБА_2 ) забезпечити підготовку та укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми.
11.10.2023 Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, як уповноважений орган Позивача, відповідно до раніше виявленої сторонами волі та досягнутих домовленостей щодо всіх істотних умов та на підставі Примірного договору про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 30 січня 2014 року № 3041-МР розробив та направив на адресу Відповідачки лист від 11.10.2023 №06.01-16/1303 та два примірника Договору №02-0923/2 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми від 15 вересня 2023 року, для підписання і повернення на протязі 14 днів.
Під час розгляду справи відповідачка повернула позивачу підписані примірники договору - заява від 09.04.2024 (а.с. 108). Позивач вважає, що відповідачка у той же час, не відмовилась від подальшого процесу укладення договору, про що свідчить відповідь на її звернення з приводу зменшення площі земельної ділянки та внесення змін до «по-батькові» відповідачки (виправлення технічної помилки) - лист від 10.04.2024 (а.с. 111). Проте до цього часу договір строкового сервітуту між сторонами не укладено.
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на ч.2 ст 642 ЦК України.
Законодавство, що підлягає застуванню. Висновки суду.
Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, поділяються на:
- спори про спонукання до укладення договору, якщо одна із сторін ухиляється від укладення договору;
- спори по умовах договору у випадку, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору і передали спір на розгляд господарського суду.
Ці категорії охоплюються поняттям переддоговірних спорів, оскільки спори виникають з приводу встановлення договірних відносин або з приводу окремих умов господарського договору.
Спонукання до укладення договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною укласти договір:
- через пряму вказівку закону;
- на підставі обов'язкового для виконання акта планування (в тому числі державного замовлення), який видано компетентним органом.
У випадку ухилення суб'єкта господарювання від оформлення договору, який ґрунтується на державному замовленні або укладення якого є для нього обов'язковим через пряму вказівку закону, господарський суд за позовом іншої сторони ухвалює рішення про спонукання до укладення договору або про укладення договору на певних умовах.
Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. (частина перша статті 187 ГК України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 238 ГК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Отже, законодавцем визначено загальні критерії щодо можливості розгляду судом переддоговірних спорів, до яких, зокрема, віднесено переддоговірні господарські спори, укладення яких є обов'язковим в інших випадках, встановлених законом.
Право земельного сервітуту урегульовано главою 16 Земельного Кодексу України (далі за текстом - ЗК України).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Згідно із ч. 1 ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Порядок встановлення земельного сервітуту договором передбачений ч. 2 ст. 100 ЗК України, згідно з якою земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.
За домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально.
Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Особливості встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності визначені у ст. 1241 ЗК України.
Так, відповідно до п.п. а) ч. 1 ст. 1241 ЗК України особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з клопотанням у разі, якщо земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності.
Як убачається з матеріалів справи, земельна ділянка, яка є предметом договору про встановлення сервітуту, не сформована у розумінні правил ст. 791 ЗК України, а саме відповідно до ч. 4 ст. 791 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Вимога щодо укладення договору про встановлення земельного сервітуту за рішенням суду установлена абз. 4 ч. 2 ст. 1241 ЗК України лише щодо сформованих земельних ділянок та у випадку відмови саме органу місцевого самоврядування (а не заінтересованої особи) укласти такий договір.
Вимога щодо обов'язкового укладання договору про встановлення сервітуту в інших випадках, діючим законодавством не передбачена.
Тому з огляду на відсутність приписів закону щодо обов'язкового укладання договору про встановлення сервітуту у даному випадку, переддоговірний спір у справі №920/1446/23 не може бути предметом розгляду у суді, а у задоволенні позову суд відмовляє.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що судом у позові відмовлено повністю, то витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684 грн 00 коп. покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. У позові Сумської міської ради до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про укладання договору строкового сервітуту - відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн 00 коп. покласти на позивача.
3. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16.07.2024.
Суддя О.Ю. Резніченко