65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"19" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5798/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м.Одеси (код ЄДРПОУ 03528552, 65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах держави в особі
позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (код ЄДРПОУ 43015722, 65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" (код ЄДРПОУ 25433668, 65026, м. Одеса, вул. Пастера, буд. 9)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Одеського національного медичного університету (код ЄДРПОУ 02010801, 65082, м. Одеса, пров. Валіховський, буд. 2)
про стягнення та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
прокурор: Сергій Ейсмонт
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: Ілона Каплун
Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" про стягнення та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення від 06.11.2000.
Ухвалою суду від 03.01.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено прокурору строк на усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений господарським судом строк прокурором усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою суду від 17.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, залучено Одеський національний медичний університет до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.
31.01.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів.
12.02.2024 до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив та заперечення на клопотання про витребування доказів.
22.02.2024 від відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 28.02.2024 господарський суд оголосив перерву до 07.03.2024.
Ухвалою суду від 28.02.2024 відзив та заперечення відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" залишено без руху; встановлено відповідачу строк для усунення недоліків відзиву та заперечення - 5 днів з дня вручення цієї ухвали.
04.03.2024 до суду від третьої особи надійшли пояснення.
Ухвалою суду від 07.03.2024 задоволено клопотання Одеського національного медичного університету про поновлення строку для подання пояснення; поновлено Одеському національному медичному університету строк на подання пояснення та прийнято пояснення до розгляду; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 16.04.2024 та відкладено підготовче засідання на 27.03.2024.
У судовому засіданні 27.03.2024 господарський cуд оголосив перерву до 11.04.2024.
01.04.2024 позивачем подано клопотання про залучення додаткових доказів разом з клопотанням про поновлення строку на їх подання.
10.04.2024 до суду звернувся прокурор із заявою про зменшення розміру позовних вимог та клопотанням про повернення частини судового збору.
11.04.2024 відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі.
У зв'язку з перебуванням головуючого у справі судді у відпустці (за сімейними обставинами) судове засідання, призначене на 11.04.2024, не відбулося.
Ухвалою від 24.04.2024 постановлено провести підготовче провадження у справі №916/5798/23 впродовж розумного строку та призначено підготовче засідання на 15.05.2024.
16.04.2024 та 06.05.2024 позивачем та відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог щодо зобов'язання ТОВ "ЕЛЕНА" звільнити спірне приміщення.
Ухвалою суду від 15.05.2024 заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси про зменшення позовних вимог прийнято до розгляду; постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням наступної вимоги: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" неустойку у розмірі 362592,20 грн. на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях; клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" та Одеського національного медичного університету про закриття провадження у справі в частині вимог залишено без розгляду; клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про поновлення строку на подання доказів задоволено; поновлено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях строк на подання доказів та прийнято їх до розгляду; у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" про витребування доказів відмовлено; у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" про зупинення провадження у справі відмовлено; закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 05.06.2024.
У судовому засіданні 05.06.2024 господарський cуд оголосив перерву до 19.06.2024.
У судове засідання 19.06.2024 з'явився прокурор та представник третьої особи.
Позивач та відповідач явку уповноважених представників у судове засіданні не забезпечили, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Прокурор підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Представник третьої особи вимоги прокурора вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 19.06.2024, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" про стягнення та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення від 06.11.2000.
За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме, Конституцію доповнено ст. 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).
Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 року у справі "Менчинська проти росії").
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).
Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява № 61517/00, п. 27).
Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, окрім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у т.ч. корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 зазначеного Закону, до основних завдань Фонду державного майна України належить реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", у сфері оренди державного майна Фонд виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності та здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна.
Статтею 6 Закону України "Про Фонд державного майна України" передбачено, що Фонд здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України.
Регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Відповідно до Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22 травня 2019 року № 484, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях є правонаступником майна, прав та обов'язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області.
Приморською окружною прокуратурою м. Одеси на адресу Регіонального відділення ФДМ України по Одеській та Миколаївській областях надіслано запити № 52-1809вих-23 від 27.02.2023 та № 52-12629вих- 23 від 30.11.2023 щодо вжиття заходів зі звільнення орендованого ТОВ "ЕЛЕНА" приміщення та стягнення неустойки.
Листами № 10-07-00814 від 06.03.2023, № 10-06-04620 від 13.11.2023 та № 10-06-05023 від 08.12.2023 Регіональне відділення ФДМ України по Одеській та Миколаївській областях повідомило, що з позовною заявою до суду не зверталося та надало необхідні копії документів для вжиття заходів прокурорського реагування.
Приморською окружною прокуратурою м. Одеси листом № 52-13655вих-23 від 25.12.2023 повідомлено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про звернення прокурора до суду з позовною заявою.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі позивача у даному позові і дотримано передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок реалізації такого захисту.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 06.11.2000 між Управлінням охорони здоров'я Одеської міської ради (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" (далі - орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення та майна від 06 листопада 2000 року № 61-00, предметом якого було передання орендарю в термінове платне користування приміщення площею 90,15 м2, яке розташовувалось за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 9.
Відповідно до п. 1.3. договору, вказане приміщення орендарем орендувалось з метою розміщення аптеки ТОВ "ЕЛЕНА".
Пунктом 1.4. договору визначено, що строк оренди - десять років з 06 листопада 2000 року по 06 листопада 2010 року.
Згідно пункту 2.2 договору, передання приміщення та майна в оренду здійснюється згідно акту приймання - передання, який являється невід'ємною частиною договору оренди.
Відповідно до п.3.1. договору, орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 5 числа наступного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції відносно сум орендної плати, визначеної за перший місяць після підписання договору оренди в розмірі 590,98 грн.
За умовами п. 4.11. договору, після закінчення строку дії договору, якщо немає згоди про його продовження на новий строк або у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 10-денний строк здати по акту орендодавцю об'єкти оренди у повному обсязі і технічно справному стані, зі всіма зробленими у ньому покращеннями.
Відповідно до п 8.1. договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором оренди сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України і даним договором.
04.03.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" (далі - орендар), відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №565-р "Про погодження передачі цілісних майнових комплексів комунальних установ "Міська клінічна лікарня № 4" та "Міська клінічна лікарня № 9 ім. професора О.І. Мінакова" в м. Одесі у державну власність", згідно рішення Одеської міської ради від 09.10.2013 № 3916-VI, наказів Міністерства охорони здоров'я України від 25.11.2014 №885 та від 05.12.2014 №941, враховуючи Акт від 04.03.2015 (та/або 26.02.2015) приймання - передачі документів від Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради, лист TOB "ЕЛЕНА" від 10.02.2015 № 30/00909, та з метою приведення Договору від 06.11.2000 № 61-00 до Типового Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 26.02.2015 року № 193, укладено договір про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 06.11.2000 № 61-00.
Відповідно до п. 1.1. договору від 04.03.2015, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: приміщення аптеки на 1 - му поверсі будівлі кардіоревматологічного центру "Міська клінічна лікарня № 9 ім. проф. Мінакова О.І.", загальною площею 112,4 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 9, що обліковується на балансі Одеського національного медичного університету (позивач, балансоутримувач, ОНМедУТ) вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ ОФ "Інюг-Експертиза" на 19 березня 2012 року і становить 854000,00 грн.
За умовами п. 1.2. договору від 04.03.2015, майно передається в оренду з метою розміщення аптеки.
Відповідно до п. 1.3. договору від 04.03.2015, стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання -передавання.
За умовами п. 3.1. договору оренди визначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 року № 786 (зі змінами) (надалі методика розрахунку) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди листопад 2014 року - 6874,13 грн.
Відповідно до п. 3.3. договору від 04.03.2015, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Пунктом 3.5 договору від 04.03.2015 визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету надсилається орендарем орендодавцеві.
Відповідно до п.3.6. договору від 04.03.2015, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.5 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день сплати.
Пунктом 3.7 договору від 04.03.2015 визначено, що за ініціативою орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується у судовому порядку.
Згідно з п. 3.11. договору від 04.03.2015, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання - передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, у повному обсязі, якщо така виникла, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
За умовами п. 5.10. договору від 04.03.2015, орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкту оренди з вини орендаря.
За умовами п. 9.1. договору від 04.03.2015, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п. 10.1 договору від 04.03.2015, договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, який діє з моменту підписання його сторонами.
Пунктом 10.4. договору від 04.03.2015 визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.
Відповідно до п. 10.9 договору від 04.03.2015, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. У разі якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження
Згідно з пунктом 10.10. договору від 04.03.2015, майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та орендодавцем акту приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акту приймання-передавання про повернення майна покладається на орендодавця.
За умовами п. 10.12. договору від 04.03.2015, сторони домовились, що цей договір регламентує правовідносини, що виникли між сторонами у відповідності до вимог ст. 631 ЦКУ, а саме з 25.11.2014.
04.03.2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі ОНМУ до договору оренди від 06.11.2000 № 61-00.
Відповідно до акту, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: приміщення аптеки на 1 - му поверсі будівлі кардіоревматологічного центру "Міська клінічна лікарня № 9 ім. проф. Мінакова О.І.", загальною площею 112,4 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 9, що обліковується на балансі Одеського національного медичного університету (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ ОФ "Інюг - Експертиза" на 19 березня 2012 року і становить 854000,00 грн.
19.06.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" укладено договір про внесення змін до договору оренди від 25.11.2014 (обліковий номер № 209840911273) нерухомого майна, що належить до державної власності.
Вказаним договором сторони домовилися викласти деякі пункти договору в наступних редакціях.
Пункт 1.1. договору викладено в редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме приміщення аптеки на 1-му поверсі будівлі кардіоревматологічного центру "Міська клінічна лікарня № 9 ім. проф. Мінакова О.І.", площею 67,4 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 9, що перебуває на балансі ОНМУ, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ ОФ "Інюг-Експертиза" станом на 19.03.2012 і становить 512096,08 грн.».
Пункт 3.1. договору викладено в редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 № 786 (зі змінами від 14.09.2011 № 961) і становить без урахуванням ПДВ за базовий місяць розрахунку квітень 2015 року - 5822,19 грн.".
Пункт 12.2. договору викладено в редакції: "До цього договору додаються: Розрахунок орендної плати від 2015. Розрахунок орендної плати від 04.03.2015 вважати таким, що втратив чинність. Акт приймання-передачі від 2015. Акт приймання передачі від 04.03.2015 вважати таким, що втратив чинність."
В матеріалах справи наявний розрахунок плати за оренду державного нерухомого майна, наданого в оренду (т. 1 а.с. 120).
Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі ОНМУ до договору оренди від 04.03.2015 (т.1 а.с. 121).
Відповідно до акту, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: приміщення аптеки на 1 - му поверсі будівлі кардіоревматологічного центру "Міська клінічна лікарня № 9 ім. проф. Мінакова О.І.", загальною площею 67,4 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 9, що обліковується на балансі Одеського національного медичного університету (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ ОФ "Інюг -Експертиза" на 19 березня 2012 року і становить 512096,08 грн.
Також в матеріалах справи наявний акт прийому-передачі (повернення) майна до договору оренди від 25.11.2014, в якому орендар Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" передав, а балансоутримувач Одеський національний медичний університет - прийняв у подальше господарське відання державне нерухоме майно, а саме: частину приміщення аптеки на 1-му поверсі будівлі кардіоревматологічного центру "Міська клінічна лікарня №9 ім. Проф. Мінакова О.І.", загальною площею 45,0 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 9.
01.04.2016 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" укладено договір про внесення змін до договору оренди від 25.11.2014 (обліковий номер договору № 209840911273) нерухомого майна, що належить до державної власності. Вказаним договором сторони домовилися викласти п.п. 1.1, 3.1 та 12.2 договору в новій редакції.
Пункт 1.1. договору викладено в редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: приміщення аптеки на 1-му поверсі будівлі кардіоревматологічного центру "Міська клінічна лікарня №9 ім. Проф. Мінакова О.І.", площею 66,3 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Пастера. 9, що перебуває на балансі Одеського національного медичного університету, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку і становить 944348 грн.
Пункт 3.1. договору викладено в редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою KMУ від 04.10.1995 №786 (з змінами та доповненнями, внесеними Постановою KMУ від 14.09.2011 № 961) і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 2016 року 6295,65 грн."
Пункт 12.2. договору викладено в редакції: "До цього договору додаються: Розрахунок орендної плати від 01.04.2016. Розрахунок орендної плати від 19.06.2015 вважати таким, що втратив чинність. Акт приймання-передачі від 01.04.2016. Акт приймання передачі від 19.06.2015 вважати таким, що втратив чинність."
Розділ 3 договору оренди доповнено пунктом 3.13: "Керуючись п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", індексацію орендної плати за цим договором слід вважати призупиненою на період 2016 року. Отже, протягом 2016 року місячний розмір орендної плати за цим договором оренди становитиме орендну плату, визначену грудень 2015 року".
В матеріалах справи наявний розрахунок плати за оренду державного нерухомого майна, наданого в оренду (т. 1 а.с. 125).
01.04.2016 між сторонами підписано акт прийому-передачі (повернення) майна до договору оренди від 25.11.2014 нерухомого майна, що належить до державної власності (обліковий номер договору № 209840911273), в якому орендар Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" передав, а балансоутримувач Одеський національний медичний університет - прийняв у подальше господарське відання державне нерухоме майно, а саме: частину приміщення аптеки на 1-му поверсі будівлі кардіоревматологічного центру "Міська клінічна лікарня №9 ім. Проф. Мінакова О.І.", загальною площею 1,1 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 9.
01.04.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі ОНМУ до договору оренди від 04.03.2015 (а.с. 127 т.1).
Відповідно до акту, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: приміщення аптеки на 1 - му поверсі будівлі кардіоревматологічного центру "Міська клінічна лікарня № 9 ім. проф. Мінакова О.І.", загальною площею 66,3 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 9, що обліковується на балансі Одеського національного медичного університету (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку і становить 944348 грн.
11.01.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" укладено договір про внесення змін до договору оренди від 25.11.2014 (обліковий номер договору № 209840911273) нерухомого майна, що належить до державної власності. Вказаним договором сторони домовилися п.п. 10.1 договору оренди доповнити реченням: "…Продовжити термін дії цього договору до 04.01.2021 включно".
14.03.2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" укладено договір про внесення змін до договору оренди від 25.11.2014 (обліковий номер № 209840911273) нерухомого майна, що належить до державної власності. Вказаним договором внесено зміни до Розділу 11 договору оренди (в частині реквізитів сторін) та викладення їх у новій редакції.
17.11.2020 Одеський національний медичний університет (балансоутримувач) звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях з листом вих. № 01-06/138, (який зареєстровано 30.11.2020 за вх. РВ № 16/06776), в якому зазначив, що майно, яке передано в оренду за договором оренди (обліковий № 209840911273) від 25.11.2014, необхідне балансоутримувачу для власних потреб та наголосив на необхідності у відмові в продовженні договору оренди.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях листом від 25 січня 2021 року №11-06-00289 повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" про ненадання згоди на продовження договору оренди. Також, наголошено, що орендарю необхідно здійснити повернення орендованого майна балансоутримувачу згідно акту прийому - передачі.
19.04.2022 Одеський національний медичний університет направив ТОВ "ЕЛЕНА" попередження № 01-09/89, в якому повідомив відповідача про заборгованість з орендної плати та відшкодування комунальних платежів станом на 01.04.2022.
Також, 19.04.2022 Одеський національний медичний університет направив ТОВ "ЕЛЕНА" лист вих. № 01-09/88, в якому повідомив про закінчення строку дії договору оренди 04.01.2021. У листі балансоутримувач вимагав вжити заходів щодо повернення орендованого майна, погашення заборгованості та попереджав про намір звернутися до суду у випадку не вжиття вказаних заходів.
11.07.2022 Одеський національний медичний університет направив відповідачу претензію, в якій вимагав у 10-денний строк здійснити звільнення (повернення) орендованого майна та погасити заборгованість з орендної плати та інших платежів (відшкодування) комунальних платежів).
В матеріалах справи наявний звіт про здійснення періодичного комплексного контролю (позапланового) з оглядом об'єктів оренди нерухомого майна за договорами оренди, в якого вбачається, що станом на 22.03.2024 ТОВ "ЕЛЕНА" не займає орендоване приміщення, акти повернення орендованого майна на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях не надходили.
Підставою звернення прокурора до суду із даним позовом стало необхідність стягнення з відповідача неустойки за невиконання обов'язку із повернення нерухомого майна у зв'язку із припиненням договору оренди державного нерухомого майна.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Згідно з ч.1, 6 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За умовами ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (в редакції, станом на 26.12.2019), термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Статтею 764 ЦК України (в редакції, станом на 26.12.2019) визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Частиною 4 ст. 284 ГК України (в редакції, станом на 26.12.2019) встановлено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
01.02.2020 введено в дію новий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
З 01.07.2020 продовження дії договору оренди відбувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, та з урахуванням положень статті 18 вказаного Закону.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Відповідно до пункту 134 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.
Згідно із пунктом 135 Порядку, орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренди до моменту погашення ним такої заборгованості.
Відповідно до пункту 136 Порядку, заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені пунктом 113 цього Порядку, та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Орендарем не було надано відповідної заяви, не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, у встановлені нормами чинного законодавства строки.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
За приписами ч.2 ст.291 Господарського кодексу України, закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення.
У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об'єктом оренди.
Отже, оскільки, продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яким встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, термін дії договору закінчився 04.01.2021, тобто договір припинився у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.
Згідно статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурором заявлено до стягнення з відповідача неустойку за період січень 2021 року (05.01.2021 -31.01.2021) - жовтень 2023 року.
Позовна вимога у даній справі про сплату неустойки обґрунтована посиланням на приписи ст. 785 Цивільного кодексу України.
Застосування означеної неустойки обумовлюється тим, що зобов'язання наймача з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 закрито провадження у справі №916/2469/22 у зв'язку із відсутністю предмету спору в частині вимог Одеського національного медичного університету до ТОВ "ЕЛЕНА" про стягнення: заборгованості з орендної плати за період з вересня 2021 по лютий 2022 року у сумі - 33439,72 грн.; заборгованості з відшкодування експлуатаційних видатків з вересня 2021 по квітень 2022 року у сумі - 4959,26 грн.; заборгованості по відшкодуванню податку на землю за період з вересня 2021 по квітень 2022 року у сумі - 9131,88 грн.; заборгованості по відшкодуванню за електричну енергію з вересня 2021 по квітень 2022 року у зальній сумі - 5435,89 грн.; заборгованості по відшкодуванню за водопостачання та водовідведення з вересня 2021 по квітень 2022 року у загальній сумі 1936,39 грн.; заборгованості за вивіз сміття з серпня 2021 по квітень 2022 року у загальній сумі - 136,69 грн.; заборгованості за теплопостачання за листопад 2021 по березень 2022 року у загальній сумі - 18336,58 грн.; заборгованість за повірку лічильників за серпень 2022 у загальній сумі - 38,89 грн.; відмовлено у задоволенні позовних вимог Одеського національного медичного університету до ТОВ "ЕЛЕНА", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про стягнення заборгованості у розмірі 189424,11 грн. та зобов'язання вчинити дії; судові витрати за вимоги про стягнення 189424,11 грн. та зобов'язання вчинити дії покладено на позивача.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 апеляційну скаргу Одеського національного медичного університету залишено без задоволення; рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/2469/22 залишено без змін; витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладено на скаржника.
Щодо доводів відповідача, наведених у відзиві та запереченнях.
ТОВ "ЕЛЕНА" у відзиві зазначає, що на виконання вимог третьої особи -балансоутримувача (лист від 19.04.2022) відповідач вивіз своє майно із спірного приміщення 29.04.2022 та повернув його за актом приймання-передачі, який у 3 примірниках знаходиться у балансоутримувача.
На підтвердження обставини, що майно було вивезено 29.04.2022 відповідач надав до матеріалів справи копію акта № 12/04 від 29.04.2022 здачі-прийняття робіт (надання послуг), укладеного між ТОВ "ЕЛЕНА" та ФОП Дідорчук О.В. про те, що останнім були надані транспортні послуги відповідачу за маршрутом, зокрема, м. Одеса з вул. Пастера 9.
Крім того, відповідач посилається на відповідь на відзив, яка була подана Одеським національним медичним університетом в межах справи № 916/2469/22, відповідно до якої представником Одеського національного медичного університету було підтверджено, що між орендарем та балансоутримувачем були підписані акти приймання-передачі та повернуті ключі медичному університету, проте чомусь примірник акту так і не повернувся на адресу товариства.
За приписами статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд враховує, що пунктами 10.9 та 10.10. договору оренди в редакції від 04.03.2015 визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та орендодавцем акту приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акту приймання-передавання про повернення майна покладається на орендодавця.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що він повернув орендовані приміщення 29.04.2022, оскільки ним не надано акту приймання-передачі на підтвердження факту повернення орендованого майна відповідно до вимог договору та ст. 795 ЦК України.
Акт від 29.04.2022 здачі-приймання робіт, складений між ТОВ "ЕЛЕНА" та ФОП Дідорчук О.В., не є належним доказом повернення відповідачем майна, адже свідчить лише про виконання транспортних послуг з адреси: м. Одеса, вул. Пастера, 9 до Газовий провулок, 8. Тобто вказаний акт не є доказом повернення майна балансоутримувачу у розумінні договору оренди та ч. 2 ст. 795 ЦК України
Разом з цим суд зазначає, що доказів, які б свідчили про наявність факту ухилення орендодавця від підписання акту приймання-передавання про повернення майна та факту ухилення балансоутримувача від прийняття від орендаря об'єкту оренди матеріали справи не містять.
Відповідач, який не отримав на руки акту про повернення орендованого майна, не був позбавлений права самостійно звернутись до орендодавця з метою підписання акту. Доказів вжиття відповідачем заходів щодо підписання акту про повернення ним майна з оренди суду не надано.
При цьому суд враховує, що станом на 22.03.2024 орендовані приміщення відповідачем звільнені, що, як зазначено вже вище, підтверджується звітом про здійснення періодичного комплексного контролю (позапланового) з оглядом об'єктів оренди нерухомого майна за договорами оренди.
Враховуючи, що строк дії договору оренди закінчився 04.01.2021, внаслідок закінчення строку, на який цей договір було укладено, належні докази повернення нерухомого майна в матеріалах справи відсутні, суд вважає, що у прокурора наявні підстави для стягнення на користь державного бюджету з відповідача неустойки.
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Законодавцем у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Так прокурор за період з 05.01.2021 по жовтень 2023 заявив до стягнення з відповідача неустойку в подвійному розмірі орендної плати за договором оренди нерухомого майна в сумі 362592,20 грн.
Водночас, при визначенні періоду нарахування неустойки прокурором не було враховано, що згідно п.10.9 договору, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.
Отже, відповідач зобов'язаний був повернути майно з оренди до 11.01.2021 включно (з урахуванням вихідних днів - 7, 8, 9, 10 січня 2021 року).
Таким чином, належним періодом нарахування неустойки є з 12.01.2021 по 31.10.2023.
Судом здійснено перерахунок неустойки за січень 2021:
1) січень 2021: 7572,17 : 27 х 20 = 5609,01 грн.
За розрахунком суду, неустойка за період з 12.01.2021 по 31.10.2023 складає 360629,04 грн.
За наведеного, вимоги позивача в частині стягнення неустойки підлягають частковому задоволенню в сумі 360629,04 грн. У задоволенні решти вимог в сумі 1963,16 грн. слід відмовити.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" (код ЄДРПОУ 25433668, 65026, м. Одеса, вул. Пастера, буд. 9) на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (код ЄДРПОУ 43015722, 65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15) неустойку у розмірі 360629 (триста шістдесят тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн. 04 коп.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕНА" (код ЄДРПОУ 25433668, 65026, м. Одеса, вул. Пастера, буд. 9) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м.Одеса, вул.Пушкінська, 3) - 5409 (п'ять тисяч чотириста дев'ять) грн. 51 коп. судового збору.
5. Судовий збір в розмірі 29,37 грн. покласти на Одеську обласну прокуратуру.
6. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
У зв'язку з особливими умовами роботи установи суду, пов'язаними зі стабілізаційними відключеннями електропостачання, повний текст рішення складено і підписано 15 липня 2024 р.