вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" липня 2024 р. Справа№ 910/18480/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Руденко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Муковоз В.І.;
За участю представників сторін:
від позивача: Лисенко В.О.;
від відповідача: Панченко Ю.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 (повний текст складено 16.04.2024)
у справі № 910/18480/23 (суддя Павленко Є.В.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
До Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про стягнення 1 564 623 626,40 грн.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Товариство) 1 564 623 626,40 грн, з яких: 530 121 302,28 грн - пеня, 873 773 868,39 грн - інфляційні втрати, 160 194 479,20 грн - три проценти річних, 533 976,53 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного проведення розрахунків за укладеним з Компанією договором про надання послуги балансування від 19 січня 2021 року № 2101000095.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 5 301 213 грн 02 коп. пені, 873 773 868 грн 39 коп. інфляційних втрат, 533 981 грн 61 коп. трьох процентів річних та 836 066 грн 00 коп. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано факт оплати наданих йому позивачем послуг з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1. укладеного між сторонами договору.
Оскільки позивачем невірно застосовано ставку нарахування процентів річних, передбачених приписами статті 625 ЦК України (застосовано ставку в розмірі три проценти річних, замість погодженої сторонами у договорі - 0,01 процентів річних), судом першої інстанції здійснено власний розрахунок зазначеної компенсаційної виплати, обґрунтований розмір якої за визначений позивачем період прострочення становить 533 981,61 грн. Також суд вказав на обґрунтованість заявлених до стягнення інфляційних втрат.
Стосовно процентів за користування чужими грошовими коштами суд першої інстанції зазначив, що ні умовами вказаного пункту договору, ні іншими положеннями цієї угоди, не було встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами згідно з положеннями статті 536 ЦК України.
Суд також вказав на правомірності заявленої до стягнення пені, однак дійшов до висновку про можливість її зменшення до 99 %.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/18480/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 524 820 089,26 грн пені, 159 660 497, 59 грн 3% та 533 976, 53 грн процентів за користування грошовими коштами.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" щодо стягнення 524 820 089,26 грн пені, 159 660 497,59 грн 3% річних та 533 976,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами , у стягненні яких було відмовлено - задовольнити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- сторони в п. 7.6. договору врегулювали питання щодо можливості стягнення процентів за користування грошовими коштами у відповідності до ст. 536 ЦК України;
- питання щодо зменшення розміру процентів річних, встановленого ч. 2 ст. 625 ЦК України, до 0,01 % сторонами не узгоджувалось;
- одночасне стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами та проценти річних, встановлених ст. 625 ЦК України, не суперечать діючому законодавству;
- заявлена до стягнення сума пені не була надмірно великою відносно суми несвоєчасно сплаченого відповідачем боргу та значної тривалості періоду прострочення грошового зобов'язання;
- саме по собі покликання на скрутне фінансове/матеріальне становище не є автоматичною підставою для зменшення пені на підставі положень законодавства;
- судом першої інстанції було стягнуто менший розмір судового збору - 836 066,00 грн замість 843 219,24 грн.
Також, не погоджуючись з рішенням першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/18480/23 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 5 301 213,02 грн. пені, 873 773 868,29 грн. інфляційних втрат та 533 981,61 грн 3% річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:
- відповідачем перераховано на користь групи Нафтогаз 46 407 464 131 грн., що призвело до значного погіршення фінансового стану апелянта;
- суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для стягнення саме 3 % річних, водночас суд стягнув з відповідача 533 981,61 грн 3 % річних;
- з формули, на підставі якої визначається вартість природного газу, вбачається, що вона формується із врахуванням офіційного курсу гривні до євро, у зв'язку з чим є неправомірними нарахування інфляційних втрат;
- суд дійшов до безпідставного висновку про стягнення річних та інфляційних втрат, не врахувавши фактичної оплати суми боргу у повному обсязі, надмірно великої суми стягнення, ступеня виконання зобов'язання, майнового стану та балансу інтересів сторін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/18480/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.
В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 910/18480/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою суду від 06.05.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18480/23.
13.05.2024 на адресу суду надійшли матеріали справи.
Ухвалами суду від 20.05.2024 (з урахуванням ухвал від 05.06.2024 про виправлення описок) відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/18480/23; об'єднано в одне апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 02.07.2024.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 910/18480/23 для сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою суду від 02.07.2024 прийнято до свого провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/18480/23.
Позиції учасників справи
04.06.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача та просив відмовити у її задоволенні.
10.06.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги позивача та просив відмовити у її задоволенні.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
19.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (Оператор, Товариство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (Виконавець, Компанія) було укладено договір про надання послуги балансування № 2101000095, за умовами якого виконавець зобов'язався надати відповідачу послуги балансування, які полягають у зобов'язанні за дорученням оператора у визначену газову добу подати природний газ в газотранспортну систему останнього або відібрати природний газ з газотранспортної системи, а оператор - прийняти такі послуги й оплатити їх на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до абзацу 3 розділу 1 договору (у редакції додаткової угоди від 29 грудня 2021 року № 3) період надання послуги балансування - впродовж 365 газових діб, починаючи з першої газової доби надання послуги балансування, яка є датою підписання цієї угоди.
Вартість послуг балансування за газовий місяць визначається як сума різниць вартості поданого природного газу і відібраного природного газу Виконавцем до/з газотранспортної системи Оператора за кожну газову добу газового місяця, за формулою, наведеною у пункті 4.5. даного правочину.
Згідно з пунктом 3.2. договору виконавець надає послуги балансування Оператору у віртуальній торговій точці. Подача/відбір газу до/з газотранспортної системи відповідача здійснюється в терміни та у відповідності до вимог Кодексу ГТС шляхом подачі відповідних номінацій/реномінацій.
При наданні послуг балансування приймання-передача газу між сторонами здійснюється у віртуальній торговій точці у відповідності до вимог Кодексу ГТС шляхом подачі відповідних торгових сповіщень.
За змістом пунктів 3.3. та 3.4. вищевказаного правочину надання послуг балансування за газовий місяць оформлюється актом надання послуг, форма якого встановлена в додатку № 2 до цього договору.
Оператор не пізніше 10-го числа газового місяця, наступного за газовим місяцем надання послуг балансування, зобов'язується надати виконавцю підписані та скріплені печаткою відповідача два примірники акта надання послуг. Виконавець не пізніше 12-го числа місяця, наступного за місяцем надання послуг балансування, зобов'язується повернути оператору один примірник оригіналу акту надання послуг балансування, підписаний уповноваженим представником виконавця та скріплений його печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту падання послуг балансування. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Відповідно до пункту 5.1. договору, у випадку, якщо за результатом газового місяця надання послуг балансування сума вартості послуг балансування має позитивне значення (більше нуля), Оператор здійснює оплату послуг балансування шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця на підставі акту надання послуг балансування до 25-го числа місяця, наступного за газовим місяцем надання послуг балансування. У випадку, якщо за результатом газового місяця надання послуг балансування сума вартості послуг балансування має від'ємне значення (менше нуля), то Виконавець здійснює перерахування грошових коштів на рахунок Оператора на підставі акта надання послуг балансування до 25-го числа місяця, наступного за газовим місяцем надання послуг балансування.
Оператор зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані виконавцем послуги балансування (пункт 6.1.1. вказаного правочину).
Згідно з пунктом 14.1. договору останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками та скріплення їх підписів печатками сторін і діє у частині надання послуг протягом періоду надання послуги балансування, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.
12 лютого 2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою було викладено додаток № 2 до договору (форма акта надання послуг балансування) у новій редакції.
20 грудня 2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору, якою було внесено зміни то розділу 16 договору в частині реквізитів сторін.
На виконання умов зазначеного договору позивач у період з 19 січня 2021 року по 18 січня 2022 року надав відповідачу послуги балансування, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів надання цих послуг:
від 31 січня 2021 року № 01-2021-2101000095 за газовий місяць - січень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 19 755 672,00 грн;
від 28 лютого 2021 року № 02-2021-2101000095 за газовий місяць - лютий 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має позитивне значення та складає 304 665 648,00 грн;
від 31 березня 2021 року № 03-2021-2101000095 за газовий місяць - березень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має позитивне значення та складає 65 459 865,60 грн;
від 30 квітня 2021 року № 04-2021-2101000095 за газовий місяць - квітень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має позитивне значення та складає 225 830 691,60 грн;
від 31 травня 2021 року № 05-2021-2101000095 за газовий місяць - травень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 272 210 724,00 грн;
від 30 червня 2021 року № 06-2021-2101000095 за газовий місяць - червень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 87 020 358,00 грн;
від 31 липня 2021 року № 07-2021-2101000095 за газовий місяць - липень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 214 779 720,00 грн;
від 31 серпня 2021 року № 08-2021-2101000095 за газовий місяць - серпень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 218 556 000,00 грн;
від 30 вересня 2021 року № 09-2021-2101000095 за газовий місяць - вересень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 192 036 492,00 грн;
від 31 жовтня 2021 року № 10-2021-2101000095 за газовий місяць - жовтень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 2 033 349 948,00 грн: від 30 листопада 2021 року № 11-2021-2101000095 за газовий місяць - листопад 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 1 929 756 367,20 грн;
від 31 грудня 2021 року № 12-2021-2101000095 за газовий місяць - грудень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 736 483 536,00 грн;
від 18 січня 2022 року № 01-2022-2101000095 за газовий місяць - січень 2022 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має позитивне значення та складає 3 151 372 560,00 грн.
Позивачем у повному обсязі та у визначений договором строк було проведено розрахунок із відповідачем за послуги балансування за газові місяці надання послуг балансування, у яких сума вартості послуг балансування мала від'ємне значення, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється відповідачем.
Відповідачем було проведено своєчасний розрахунок з позивачем за послуги балансування за газові місяці надання послуг балансування, у яких сума вартості послуг балансування мала позитивне значення, зокрема, вартість послуг балансування за газовий місяць - лютий 2021 року, була оплачена відповідачем у повному обсязі 25 березня 2021 року шляхом перерахування грошових коштів в розмірі 304 665 648,00 грн на рахунок позивача; вартість послуг балансування за газовий місяць - березень 2021 року, була оплачена відповідачем у повному обсязі 23 квітня 2021 року шляхом перерахування грошових коштів в розмірі 65 459 865,60 грн на рахунок позивача; вартість послуг балансування за газовий місяць - квітень 2021 року, була оплачена відповідачем у повному обсязі 25 травня 2021 року шляхом перерахування грошових коштів в розмірі 225 830 691,60 грн на рахунок позивача.
Разом із цим, вартість послуг балансування за газовий місяць січень 2022 року була оплачена відповідачем 02.11.2023 у розмірі 970 000 000,00 грн, 06.11. 2023 в розмірі 990 000 000,00 грн, 08.11.2023 в розмірі 595 000 000,00 грн та 13.11.2023 в розмірі 596 372 560,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки відповідач здійснив оплату послуг балансування за газовий місяць січень 2022 року з простроченням платежу, чим порушив вимоги п. 5.1. договору, а тому позивачем нараховано 530 121 302,28 грн пені, 873 773 868,39 грн інфляційних втрат, 160 194 479,20 грн 3 % річних та 533 976,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
За умовами частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Правові засади функціонування ринку природного газу України визначені Законом України "Про ринок природного газу" (далі - Закон).
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону визначено, що газотранспортна система - це технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.
Оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 19 частини 1 статті 1 Закону).
За змістом глави 1 розділу І Кодексу ГТС послуги балансування - це послуги, що надаються оператору газотранспортної системи іншим суб'єктом господарювання на підставі відповідного договору для врегулювання короткострокових коливань попиту та пропозицій на природний газ, що не є короткостроковим стандартизованим продуктом.
Згідно положень пункту 1 глави 5 розділу XIV Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи має право закуповувати послуги балансування, якщо короткострокові стандартизовані продукти не можуть задовольнити потреби у підтримці оптимальної роботи газотранспортної системи або за відсутності ліквідності торгівлі короткостроковими стандартизованими продуктами.
Відповідно до пункту 3 глави 5 розділу XIV Кодексу ГТС послуги балансування мають бути закуплені у ринковий спосіб через прозору та недискримінаційну процедуру публічних закупівель відповідно до чинного законодавства. Положення договору на послуги балансування не повинні обмежувати оператора газотранспортної системи протягом газової доби здійснювати продаж/купівлю короткострокових стандартизованих продуктів. Строк надання послуги балансування не має перевищувати одного року, якщо інше не погоджене Регулятором.
Пунктом 6 глави 5 розділу XIV Кодексу ГТС встановлено, що послуга балансування надається оператору газотранспортної системи на умовах відповідного договору про надання послуги балансування.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, оплата наданих позивачем послуг за січень 2022 була здійснена з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1. укладеного між сторонами договору.
Суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зазначених зобов'язань за вказаним договором у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. (ч.2).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18, від 09.11.2021р. у справі №913/20/21, від 30.05.2022р. у справі №922/2475/21, від 14.06.2022р. у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Тобто, при виникненні форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
За умовами пунктів 8.1.- 8.3. договору жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом.
Сторони протягом 10-ти календарних днів з моменту виникнення обставин непереборної сили (форс-мажору) зобов'язані сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажору) у письмовій формі. Початок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) та строк їх дії підтверджуються сертифікатом Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України).
Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення іншої сторони про неможливість виконання взятих за цим договором зобов'язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або ненадання сертифікату ТПП України позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Водночас, всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.
Надана відповідачем копія сертифікату ТПП України від 23 травня 2022 року № 3100-22-0130 (вих. № 26/05-4) засвідчує виключно факт настання форс-мажорних обставин за договором транспортування природного газу від 30 грудня 2019 року № 012020/1912000543, який укладений між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та відповідачем. Тобто, вказаний сертифікат засвідчує настання форм-мажорних обставин за правочином, який не є предметом розгляду даної справи, та за правовідносинами, які склалися між відповідачем та іншим суб'єктом господарювання.
У свою чергу, статтею 218 ГК України прямо визначено, що не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили): порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
З цих підстав, є вірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов'язання з оплати наданих послуг з балансування внаслідок настання форс-мажорних обставин, на які він посилається.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).
Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, в пункті 7.6. договору сторони погодили інший розмір вказаних процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, встановлених ст. 625 ЦК України, зокрема, сторони визначили, що на суму боргу за порушення строку здійснення платежів нараховується 0,01 проценти річних від простроченої суми.
Оскільки позивачем невірно застосовано ставку нарахування процентів річних, передбачених приписами статті 625 ЦК України (застосовано ставку в розмірі три проценти річних, замість погодженої сторонами у договорі - 0,01 процентів річних), судом першої інстанції здійснено вірний розрахунок зазначеної компенсаційної виплати, обґрунтований розмір якої за період з 26.02.2022 по 12.11.2023 становить 533 981,61 грн., яка правомірно задоволена судом.
Помилкове зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення про стягнення 3 % річних, замість 0,01 % річних, не спростовує вірного висновку суду у цій частині та здійснення нарахування процентів річних, визначених у договорі, що не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду у цій частині.
А тому доводи відповідача щодо неправомірного стягнення судом першої інстанції 3 % річних колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані.
Також суд першої інстанції вірно зазначив, що заявлена до стягнення сума інфляційних втрат у розмірі 873 773 868,39 грн. за період з 01.03.2022 по 31.10.2023 є обґрунтованою та правомірно задоволена судом.
Стосовно доводів відповідача про неправомірне нарахування інфляційних втрат, оскільки вартість балансування визначається з урахуванням курсу євро, тобто, до еквівалента іноземної валюти, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Згідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, виходячи із приписів пунктів 4.1. - 4.6. договору сторони узгодили вартість послуг балансування у грошовій одиниці України - гривні без визначення в зобов'язанні грошового еквіваленту в іноземній валюті.
А тому доводи відповідача в цій частині колегія суддів відхиляє.
Також позивач просив стягнути з відповідача на підставі статті 536 ЦК України 533 976,53 грн 0,01 процентів річних за користування чужими грошовими.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін "користування чужими грошовими коштами" використовується у двох випадках: одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, що, у свою чергу, врегульовано положеннями частини 2 статті 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17, від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17, від 18 січня 2022 року в справі № 910/17048/17.
Позовні вимоги у цій частині позивач обґрунтовує виключно неправомірним, незаконним користуванням відповідачем грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 536 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).
З урахуванням викладеного, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти за час правомірного користування грошовими коштами, розмір яких відповідно до статті 536 ЦК України може бути встановлено сторонами в договорі як плата за користування товарним кредитом, а за період після такого прострочення - підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16 та постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 3 листопада 2020 року в справі № 921/315/18.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем нараховані проценти за користування чужими коштами саме за період порушення грошового зобов'язання, що регулюється диспозицією частини 2 статті 625 ЦК України, вимоги за якою позивачем також заявлені до стягнення.
У пункті 7.6. договору сторони визначили інший розмір процентів річних, який передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України, що застосовується у разі порушення винною стороною договору грошового зобов'язання.
Проте, ні умовами вказаного пункту договору, ні іншими положеннями цієї угоди, не було встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами згідно з положеннями статті 536 ЦК України.
У зв'язку з чим доводи позивача в цій частині колегія суддів відхиляє та погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення 533 976,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до положень ст. 536 ЦК України задоволенню не підлягають.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 530 121 302,28 грн, нараховану за період з 26 лютого 2022 року по 25 серпня 2022 року на суму боргу в розмірі 3 151 372 560,00 грн.
Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Умовами пункту 7.2. договору визначено, що за порушення строку розрахунку, визначеного в пункті 5.1. договору, оператор сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за загальний період з 26.02.2022 по 25.08.2022 на суму 530 121 302,28 грн, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про його обґрунтованість.
Стосовно заявленого у суді першої інстанції клопотання про зменшення розміру неустойки на 99 % колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, викладено правову позицію, відповідно до якої за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, вирішуючи питання зменшення пені, вірно оцінив аргументи і докази сторін, врахував повну сплату основного боргу, майновий стан сторін та додатково здійснені позивачем нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України.
А тому, оцінивши доводи, на які посилаються сторони, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість зменшення розміру пені на 99 %, а саме до 5 301 213,02 грн.
Колегія суддів зазначає, що зменшення розміру пені на 99 % є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. При цьому, колегією суддів враховано відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану, саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору в частині строків оплати наданої послуги.
Слід також зазначити, що чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19).
Колегія суддів зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи позивача стосовно необхідності стягнення штрафних санкцій у заявленому ним розмірі фактично дублюють його позицію, викладену у перших заявах по суті спору, поданих у суді першої інстанції, та враховуючи, що апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення заявленого позивачем розміру штрафних санкцій на 99%, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин.
При цьому, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, право кредитора щодо стягнення заявлених сум перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Апеляційний господарський суд відхиляє посилання позивача на відсутність обставин для звільнення або зменшення відповідальності відповідача за неналежне виконання договірних зобов'язань, оскільки у даному випадку судом першої інстанції реалізовано свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Стосовно нарахованих інфляційних втрат та процентів річних колегія суддів враховує, що в постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також в умовах договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені та процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вирішила справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Водночас у справі, що переглядається, обставин такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, як у справі № 902/417/18, колегією суддів не встановлено.
Так, розмір відсотків річних не є надмірним порівняно із сумою заборгованості та наданими позивачем послугами та його визначено у меншому розмірі, ніж був встановлений у ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Водночас, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, у вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо можливості зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу.
А тому, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, відповідні нарахування зменшенню не підлягають.
З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат.
Також, оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача 836 066,00 грн судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подачу позову було сплачено 939 400,00 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням від 28.11.2023.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
У постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16 наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Тобто, при розподілі судового збору в такому випадку враховується, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
У даній справі суд першої інстанції дійшов до висновку про зменшення розміру пені на 99 %. При цьому, таке зменшення розміру пені не було наслідком необґрунтованості позовних вимог, а стало результатом застосування судом першої інстанції своїх дискреційних повноважень, передбачених положеннями статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок суми судового збору, з огляду на часткове задоволення позовних вимог та із урахуванням зменшення розміру пені, погоджується із доводами позивача в цій частині, що на відповідача підлягають покладенню витрати зі сплати судового збору у розмірі 843 219,24 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За обставин, встановлених вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/18480/23 задоволенню не підлягає.
Водночас, враховуючи доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/18480/23, вона підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - зміні в частині розподілу судових витрат.
Згідно із ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційних скарг покладаються на апелянтів, з огляду на зміну рішення лише в частині розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/18480/23 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/18480/23 задовольнити частково.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/18480/23 змінити в частині розподілу сум судового збору, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (03065, місто Київ, проспект Гузара Любомира, будинок 44; ідентифікаційний код 42795490) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; ідентифікаційний код 42399676) 5 301 213 грн 02 коп. пені, 873 773 868 грн 39 коп. інфляційних втрат, 533 981 грн 61 коп. процентів річних та 843 219,24 грн судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.»
4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/18480/23 залишити без змін.
5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи № 910/18480/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 15.07.2024
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді М.А. Руденко
Є.Ю. Пономаренко