Справа № 320/1412/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Дудін С.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
12 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П. Костюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новіс Трейд» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новіс Трейд» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Новіс Трейд») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.09.2022 №246260413 на суму штрафних санкцій 81299,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції, та відмовити в задоволенні позову повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, а тому клопотання скаржника, зазначене останнім в апеляційній скарзі, про розгляд справи за участю представника не підлягає задоволенню.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Новіс Трейд» є юридичною особою, яка перебуває на обліку, як платник податків в ГУ ДПС у м. Києві. Зареєстроване платником ПДВ за № 200615084 від 01.07.2020 діюче. Вид діяльності за КВЕД (основний): 47.30 роздрібна торгівля пальним.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «Новіс Трейд» за квітень 2022 року.
За результатами вказаної перевірки, податковим органом складено акт від 05.09.2022 №22252/Ж5/26-15-04-15-18/43645208 (далі по тексту - акт перевірки).
Так, перевіркою встановлено порушення ТОВ «Новіс Трейд» пункту 187.1 статті 187, пункту 192.1 статті 192 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позитивних нарахувань декларації з ПДВ, за квітень 2022 року, в розмірі 73 908 грн.
На підставі акта перевірки, ГУ ДПС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.09.2022 року №246260413, яким за порушення пункту 187.1 статті 187, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, 201.10, 201.14, 201.15 статті 201 Податкового кодексу України, ТОВ «Новіс Трейд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 81 299 грн, у тому числі за податковими зобов'язаннями на 73 908 грн та штрафними санкціями на 7391 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР).
Не погодившись з оскаржуваним ППР, ТОВ «Новіс Трейд» подало до ДПС України скаргу у порядку адміністративного оскарження.
За результатами розгляду скарги позивача, ДПС України прийняла рішення від 09.12.2022 року №16501/6/99-00-06-03-01-06, яким скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 30.09.2022 №246260413 без змін.
Не погоджуючись з оскаржуваним ППР, позивач звернувся з даним позовом до суду своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування в адміністративному процесі, не надав суду належних доказів правомірності відображення в акті перевірки та, як наслідок, у спірному ППР, встановлених в акті перевірки порушень податкового законодавства.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно змісту ст. 62 ПК України, одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно з пп. 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні».
Відповідно до пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
У свою чергу, предмет документальної перевірки визначається згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, відповідно до якого документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Приписами п. 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що при виявленні розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних, контролюючий орган у контролюючого органу виникають підстави для проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
Однак, в даному випадку, документальна позапланова виїзна перевірка за наявності зазначених підстав не призначалась.
У свою чергу, контролюючим органом за наслідками проведення камеральної перевірки, що підтверджується актом перевірки від 05.09.2022 року (Т.2 а.с.9-12), зроблено висновки про заниження ТОВ «Новіс Трейд» позитивних нарахувань декларації з ПДВ, за квітень 2022 року, на 73 908 грн. внаслідок неправомірного формування податкового кредиту на суму 76 863 грн та заниження податкового зобов'язання на 45 грн.
Підставою для неправомірного формування податкового кредиту на суму 67 236 грн. за податковими накладними, відповідачем вказано порушення їх граничних термінів реєстрації, а також встановлення відхилення у розмірі 6627 грн., внаслідок реєстрації позивачем розрахунків коригування до податкових накладних, виписаних у квітні 2022 року на таку суму ПДВ.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій, оскільки виявлення розбіжностей під час співставлення даних, що містяться у податковій декларації платника податків та даних Єдиного реєстру податкових накладних не доводять склад податкового правопорушення, яке за своєю суттю може бути встановлене на підставі дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку.
У свою чергу, достовірність, повнота нарахування та сплата, зокрема податку на додану вартість є предметом документальної перевірки, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №804/6286/17), від 01.10.2018 у справі №821/1648/17, від 29.08.2019 у справі №808/818/15), від 24.06.2020 у справі №640/18801/18), від 22.12.2020 у справі №640/15334/19).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 21 лютого 2020 року в рамках справи № 826/17123/18 наголосив, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.
Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.
Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.
Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, вище зазначені обставини доводить протиправність оскаржуваного ППР, внаслідок недоведеності складу податкового правопорушення та порушення способу встановлення останнього, покладеного в основу його прийняття, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог.
Щодо зазначених в акті перевірки та оскаржуваному ППР порушень ТОВ «Новіс Трейд», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, сума збільшеного спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання 73 908 грн. включає:
- відхилення 45 грн. між задекларованим позивачем у податковій декларації з ПДВ податковими зобов'язаннями (рядок 1.1) у розмірі 162 338 грн. та даними ЄРПН ТОВ «Новіс Трейд» щодо зареєстрованих податкових накладних, виписаних у квітні 2022 року, що оподатковуються за основною ставкою, на загальну суму ПДВ 162 383 грн.;
- формування податкового кредиту на суму ПДВ 1113541 грн. (рядок 10.2), у тому числі за рахунок податкових накладних, зареєстрованих з порушенням граничних термінів реєстрації на суму ПДВ 67 236 грн;
- зареєстровані позивачем розрахунки коригування до податкових накладних, виписаних у квітні 2022 року, на загальну суму ПДВ 6627,10 грн (відхилення становить 6627 грн).
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Положеннями пункту 187.1 статті 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого), у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Суми податку, сплачені (нараховані), у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про можливість включення до складу податкового кредиту відповідних сум ПДВ за податковими накладними, зареєстрованими в ЄРПН у звітному періоді, в якому такі податкові накладні були зареєстровані.
Згідно пункту 32-2 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, за податкові періоди лютий, березень, квітень, травень 2022 року за операціями з придбання товарів/послуг, за якими в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальниками не зареєстровано податкові накладні та/або розрахунки коригування до них, платники податку включають до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у складі вартості придбаних товарів/послуг, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання товарів/послуг, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналіз означених вище норм у сукупності дає підстави для висновку про надання позивачу, як платнику ПДВ, зокрема і у спірному періоді (квітень 2022 року) право включати до складу податкового кредиту суми ПДВ, відображені у податкових накладних, які не були зареєстровані в ЄРПН, на підставі наявних у нього первинних документів.
Відповідно до абзацу 3 пункту 69.1 статті 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов'язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків, граничний термін виконання яких припадає, на період починаючи з 24 лютого 2022 року, до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану», за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.
Виходячи з положень абзацу 3 пункту 69.1 статті 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, включені позивачем до податкової декларації з ПДВ, за квітень 2022 року, податкові накладні на спірну суму повинні бути зареєстровані до 15.07.2022.
Відповідач в акті перевірки зазначив про встановлення формування податкового кредиту на суму ПДВ 67 236 грн., за рахунок не зареєстрованої(их) податкової(их) накладної(их) в ЄРПН, без зазначення переліку таких податкових накладних та дат їх реєстрації в ЄРПН.
Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Матеріали перевірки це, зокрема, акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід'ємною частиною.
З наведених положень вбачається про долучення до акта перевірки, як документу, який відображає результати такої перевірки, інформативних додатків.
Разом з тим, незважаючи на те, що акт податкової перевірки не є самостійним предметом судового оскарження, він є одним із доказів в адміністративній справі про визнання протиправним рішення контролюючого органу, прийнятого за наслідками проведеної перевірки. Текст акта перевірки повинен деталізовано відображати зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень та відповідати встановленим висновкам про вчинене платником податків порушення. Описова частина акта перевірки повинна бути сформульована таким чином, щоб платник податків міг зрозуміти в чому, на думку податкового органу, полягає склад вчиненого правопорушення та, заперечуючи проти встановлених у висновках акта перевірки порушень, на підставі яких прийнято податкове повідомлення-рішення, мав змогу подати заперечення проти акта перевірки чи звернутися до суду з позовом про оскарження прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2023 у справі № 815/6819/14.
Водночас, акт перевірки не містить переліку податкової (их) накладної (их), зареєстрованої (их) постачальником (ами), з порушенням граничних термінів реєстрації, на суму ПДВ 67 236 грн., виписаної (их) на адресу позивача, що, в свою чергу, унеможливлює дослідження означених обставин на предмет наявності чи відсутності такого порушення.
В даному випадку, позивач не заперечує, що ним було включено до складу податкового кредиту до податкової декларації, за квітень 2022 року, суми ПДВ за операціями з придбання товару газу вуглеводневого скрапленого за податковими накладними, не зареєстрованими, станом на квітень 2022 року в ЄРПН, проте вказує, що такі податкові накладні були зареєстровані 15.07.2022, тобто у межах законодавчо встановлених граничних термінів їх реєстрації.
Щодо термінів реєстрації ТОВ «Новіс Трейд» податкової декларації до 15.07.2022 року, за квітень 2022 року, суми ПДВ за операціями з придбання товару газу вуглеводневого скрапленого за податковими накладними, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністративного податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» №2260-ІХ від 12.05.2022 до пункту 69.1 статті 69 розділу ХХ Податкового кодексу України були внесені зміни.
Так, вказаним Законом у розділі ХХ «Перехідні положення» абзац 3 підпункту 69.1 статті 69 Податкового кодексу викладено в такій редакції:
«Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов'язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану», за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.».
Таким чином, вказана норма передбачає можливість реєстрації платником податків у строк до 15 липня 2022 року податкових накладних, складених в період з 1 лютого по 31 травня 2022 року.
За правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 06.05.2021 у справі №820/6160/16, дата закінчення поєднана з прийменником «до», у зв'язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь.
Крім того, згідно з частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.
За змістом статті 2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.
Відповідно до частини 2 статті 4 Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.
Таким чином, з урахуванням вказаних висновків, кінцевою датою реєстрації податкових накладних, складених у період з 1 лютого по 31 травня 2022 року, є 15 липня 2022 року включно.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи ТОВ «Новіс Трейд», що останнє мало законні підстави для відображення таких сум ПДВ за квітень 2022 року, відповідно до первинних (розрахункових) документів.
Окрім дати реєстрації податкової накладної, іншою підставою для винесення спірного оскаржуваного ППР, в акті перевірки контролюючим органом, зазначено встановлення зменшення податкового кредиту на суму ПДВ 195 грн., шляхом включення до рядка 14 декларації розрахунків коригування до податкових накладних.
За даними ЄРПН підприємству ТОВ «Новіс Трейд» зареєстровано розрахунків коригування до податкових накладних, виписаних у квітні 2022 року, на загальну суму 6627,10 грн. Відхилення становить 6627 грн.
Подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі - уточнюючий розрахунок) (у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 розділу II Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених статтею 50 розділу II Кодексу)) передбачено пунктом 50.1 статті 50 розділу II Кодексу.
Відповідно до пункту 6 розділу III Порядку платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.
Відповідно до пунктів 1 - 3 розділу IV Порядку, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу) платник податку самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою на дату подання уточнюючого розрахунку.
Внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок здійснюється у порядку, визначеному статтею 50 розділу II Кодексу.
У разі виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку повинні бути додані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників.
Так, згідно з нормами пункту 50.1 статті 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Положеннями пункту 192.1 статті 192 ПК України визначено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підпунктом 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 ПК України визначено, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:
а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;
б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.
Постачальник має право зменшити суму податкових зобов'язань лише після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.
Як зазначено ТОВ «Новіс Трейд», останнім подано податкову декларацію за квітень 2022 року та уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, до вказаної декларації з додатками, копії яких долучено до матеріалів справи.
ТОВ «Новіс Трейд» вказує на формування ним податкових зобов'язань з ПДВ, за квітень 2022 року, на підставі даних первинних документів.
Водночас, в акті перевірки не міститься деталізованого відображення змісту та суті зазначеного порушення. Акт перевірки містить лише посилання на відхилення у розмірі 6627 грн. та цитування положень податкового законодавства, без уточнення та обрахунку сум нараховано штрафу позивачу.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування в адміністративному процесі, не надав належних доказів правомірності відображення в акті перевірки та, як наслідок, в оскаржуваному ППР, порушень ТОВ «Новіс Трейд» норм чинного законодавства.
Щодо зафіксованого в акті перевірки відхилення на суму 45 грн. між задекларованим позивачем у податковій декларації податковими зобов'язаннями (рядок 1.1) у розмірі 162338 грн. та даними ЄРПН ТОВ «Новіс Трейд» щодо зареєстрованих податкових накладних, виписаних у квітні 2022 року, що оподатковуються за основною ставкою, на загальну суму ПДВ 162383 грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачем означене порушення не спростовано. Проте, вказане порушення не впливає на результати розгляду справи, з огляду на встановлення протиправності оскаржуваного ППР, внаслідок недоведеності складу податкового правопорушення та порушення способу встановлення останнього, покладеного в основу його прийняття.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що доводи ГУ ДПС в м. Києві не спростовують встановлену під час розгляду справи відсутність підстав для прийняття оскаржуваного ППР, за результатами проведення податкової перевірки. Решта тверджень та посилань відповідача не заслуговують на увагу суд апеляційної інстанції, через відсутність переконливих та підтверджених доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Необхідно також врахувати правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягає застосуванню судами. Так, у п. 110 вказаного рішення, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку про протиправність, та як наслідок, скасування оскаржуваного ППР ГУ ДПС у місті Києві №246260413 від 30.09.2022 року.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо клопотання заявленого представником позивача ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу в розмірі по 5000,00 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, адвокатом ТОВ «Новіс Трейд» на підтвердження судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, додано попередній розрахунок до відзиву на апеляційну скаргу:
1) договір про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 26.02.2024 року;
2) копію рахунку на судових витрат, а саме:
- підготовка та подання до суду апеляційної інстанції процесуальних документів (зокрема відзиву на апеляційну скаргу, клопотань, заяв, пояснень);
- участь адвоката в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи № 320/1412/23 (за потреби).
З аналізу зазначених документів вбачається, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який узгоджений між позивачем та його представником, становить 5000,00 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта в ладних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).
Приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За приписами ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються, згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Так, п. 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI установлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:
надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення (згідно змін, внесених Законом №198-IX від 17.10.2019).
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Вирішуючи питання про стягнення пропорційно з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу (по 1500 грн. з кожного) колегією суддів враховується, що, відповідно до вимог ч. 6 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами може бути зменшено судом виключно за клопотанням іншої сторони.
Поряд із цим, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу, на суд покладено обов'язок із встановлення підтвердження надання послуг з професійної правничої допомоги та підтвердження факту понесення таких витрат.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
З огляду на зазначене, вимоги позивача про відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, є безпідставними, оскільки розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, тобто без участі сторін, а представником позивача окрім відзиву на апеляційну скаргу, ніяких інших процесуальних документів, як зазначає останній, а саме: клопотань, заяв, пояснень не подавалося.
У даному випадку, ТОВ «Новіс Трейд» отримана правнича допомога у вигляді написання відзиву на апеляційну скаргу, а тому колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення вимог позивача в розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44116011) шляхом їх безспірного списання витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новіс Трейд» (ЄДРПОУ 43645208).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 12.07.2024 року