15 липня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/1400/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 23.12.2023 по 21.03.2024 (включно);
- cтягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 23.12.2023 по 21.03.2024 (включно) в розмірі 184 457,7 грн.
В обґрунтування позову вказано, що при виключенні позивача 21.12.2023 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), відповідачем не здійснено з позивачем повного розрахунку при звільненні. 22.03.2024 відповідачем виплачено позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 61732,52 грн. З огляду на те, що відповідачем, у порушення строків розрахунку при виключенні позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 22.12.2023, остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням проведено лише 22.03.2024, позивач вказує на наявність підстав для виплати середнього заробітку за період з 23.12.2023 до 21.03.2024, з огляду на що звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення. При цьому вказував, що заявлений позивачем розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є неспівмірним із встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації. В задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військові частині НОМЕР_2 , де отримував грошове забезпечення.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.12.2023 № 859-ОС, позивача з 22.12.2023 звільнено з військової служби в запас та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При звільненні позивача з військової служби з ним не було повністю проведено розрахунок грошового забезпечення.
Згідно виписки з банку про надходження коштів та на виконання рапорту по виплату компенсації за неотримане речове майно від 27.11.20223 р., позивачу 22.03.2024 року виплачено грошове забезпечення в розмірі 61732,52 грн.
Вважаючи, що за таких умов відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-XII).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115 (далі - Положення), особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, стаття 116 КЗпП України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Спірні правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".
Проте вказані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
За загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
У свою чергу закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальне законодавство, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлює відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Судом встановлено, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.12.2023 № 859-ОС, позивача з 22.12.2023 звільнено з військової служби в запас та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Розрахунок з позивачем проведено 22.03.2024, що свідчить про те, що повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідач провів не в день виключення позивача із списків частини 21.12.2023, а саме 22.03.2024, тобто несвоєчасно.
Отже, у даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу частини без проведення остаточного розрахунку, тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З огляду на зазначене наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 22.12.2023 до 21.03.2024.
При вирішенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку та визначенні розміру середнього грошового забезпечення, що підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Як вже було вказано, частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При вирішенні цього питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
При цьому суд враховує, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Так, відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку №100).
Пунктом 4 Порядку № 10 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;
и) виплати, пов'язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати;
м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;
н) винагороди державним виконавцям;
о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Як вже було зазначено, частиною 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" не включається до середньої заробітної плати.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення є 21.12.2023. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень-листопад 2023 року (61 день).
Судом встановлено, що відповідно до архівної відомості відповідача грошове забезпечення за два повних місяці військової служби перед звільненням становило 77602,20 грн (без урахування додаткової грошової винагороди передбаченої постановою КМУ №168) (39042,30 грн за жовтень 2023 року, 38559,9 грн за листопад 2023 року). Середньоденне грошове забезпечення станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини складає 1272,17 грн (77602,20 грн / 61 день).
З огляду на період затримки розрахунку з 23.12.2023 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 21.03.2024 (що становить 90 календарних днів), розрахункова сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде становити 114495,30 грн (90 днів х 1272,17 грн).
Втім, суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення на суму 61732,52 грн з відповідача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 114495,30 грн, що перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Зокрема, при вирішенні справи суд з'ясував, що істотність частки невиплаченої суми (61732,52 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період 23.12.2023 по 21.03.2024 становить 53,92% (61732,52/114495,30 х 100%).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 53,92% розраховується наступним чином: 1272,17 грн (середньоденний заробіток позивача) х 53,92% х 90 (дні затримки розрахунку) = 61735,87 грн.
Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 61735,87 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов'язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.
Суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо виплати грошового забезпечення. У зв'язку з цим між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішувався судом. Тобто невиплата відповідачем усіх сум, належних позивачу при звільненні, не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному ж випадку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.
Разом з тим така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.
Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв'язку з протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 61735,87 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково з урахуванням мотивувальної частини рішення.
Стосовно розподілу судових витрат.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 23.12.2023 до 21.03.2024.
3. Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 23.12.2023 до 21.03.2024 в розмірі 61735,87 грн без утримання податку на доходи фізичних осіб.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя І.В. Маренич