Справа № 560/19195/23
іменем України
15 липня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Польового О.Л. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Хмельницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.02.2023 №0028076-2412-2225 та від 30.06.2023 №441020-2409-2209-UA68020070000084437.
Позивач не погоджується із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх такими, що прийняті всупереч нормам податкового законодавства, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Податковий орган в свою чергу вважає, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом України, у зв'язку з цим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Хмельницький окружний адміністративний суд здійснює розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши докази, суд встановив такі обставини.
Головне управління ДПС у Хмельницькій області прийняло податкове повідомлення-рішення від 23.02.2023 №0028076-2412-2225, яким визначило позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік у розмірі 34232,25 грн.
Головне управління ДПС у Хмельницькій області також прийняло податкове повідомлення-рішення від 30.06.2023 №441020-2409-2209-UA68020070000084437, яким визначило позивачу податкове зобов'язання з орендної плати за землю за 2023 рік у розмірі 20638,19 грн.
Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення до суду.
Досліджуючи правомірність податкового повідомлення-рішення від 23.02.2023 №0028076-2412-2225, суд враховує наступне.
Згідно з статтею 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
У підпункті 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 вказаного Кодексу встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За визначенням, наведеним у пункті 14.1.129-1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості-будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджений і введений в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесені до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Спірним у цій справі є питання правомірності нарахування податковим органом грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивачу, як власнику нерухомого майна, та можливість застосування положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Так, пунктом 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості, лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосоване, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник, зокрема, вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета будівлі промисловості, оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття промисловість, у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки будівлі промислові, які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівель промисловості, зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові, законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у цьому випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.
Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
У постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду частково відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17 що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вказані висновки стосовно застосування положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, від 25.03.2020 у справі № 280/5332/18, від 20.02.2020 у справі №819/1537/17, від 15.05.2018 у справі №806/2461/17 та від 01.02.2023 у справі № 2340/3419/18.
При цьому, у постанові від 22.04.2021 у справі №0640/4296/18 Верховний Суд звернув увагу, що визначаючи податкову пільгу у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту - платнику.
Таким чином, законодавець визначає три критерії застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України: 1) об'єкт оподаткування є будівлею промисловості, віднесеною до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; 2) використовується за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; 3) не здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Встановлена відсутність будь-якої з наведених вище ознак об'єкта нерухомого майна не дає підстав для звільнення його від оподаткування за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Хмельницькій області як фізична особа-підприємець, платник єдиного податку 3 групи, з КВЕД діяльності 69.10 - діяльність у сфері права (основний), 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 77.39 - надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, 77.12 - надання в оренду вантажних автомобілів, 77.11 - надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, 49.41 - вантажний автомобільний транспорт.
Позивач є власником об'єкта нерухомого майна “комплекс будівель загальною площею 1053,3 кв.м в тому числі головний корпус площею 945,6 кв.м, магазин площею 31,6 кв.м, будівля для миття машин площею 36,4 кв.м, оприскувальний басейн площею 39,7 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 ”.
Водночас, відповідно до інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно зазначений об'єкт нерухомого майна обліковується як "комплекс" та не є віднесеним до певних класифікаційний угрупувань Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Крім того, вказаний комплекс будівель не визначений позивачем як об'єкт оподаткування, що використовувався у господарській діяльності. В матеріалах справи відсутнє подання форм 20-ОПП "відомості про об'єкти оподаткування" у 2021 році.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази того, що об'єкт оподаткування є будівлею промисловості та використовується позивачем за призначенням у господарській діяльності.
Відтак, суд вважає, що нерухоме майно, яке перебуває у праві власності позивача, не може вважатись таким, що не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Тому податкове повідомлення-рішення від 23.02.2023 №0028076-2412-2225 є правомірним.
Разом з тим, досліджуючи правомірність податкового повідомлення-рішення від 30.06.2023 №441020-2409-2209-UA68020070000084437, суд враховує наступне.
У пункті 288.1 статті 288 Податкового кодексу України закріплено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Індексація нормативної грошової оцінки земель передбачена пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, відповідно до якого для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Окрім цього, відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
У статті 13 Закону України "Про оренду землі" міститься визначення, що договір оренди землі-це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У відповідності до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.
За приписами частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини другої вказаної статті зокрема визначена така підстава виникнення цивільних прав і обов'язків як договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлений принцип "свободи договору", відповідно до якого на підставі статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Поряд з цим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України зазначається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічна правова норма міститься і в Законі України "Про оренду землі", орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін (частина перша статті 23 Закону України "Про оренду землі").
У пункті 288.1 статті 288 Податкового кодексу України закріплено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Суд звертає увагу, що у пункті 4 Договору оренди земельної ділянки від 01.07.2010, укладеного між ОСОБА_1 та Жванецькою сільською радою, сторони визначили розмір орендної плати за рік в сумі 15000,00 грн з послідуючою індексацією.
Однак, податковий орган при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення фактично в односторонньому порядку змінив умови Договору в частині визначення (збільшення) розміру орендної плати, що у свою чергу є порушенням умов Договору та норм матеріального права, зокрема, статті 651 Цивільного кодексу України та статті 23 Закону України "Про оренду землі".
При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства.
Отже, законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Відтак, зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати.
Водночас, з урахуванням положень статті 21 Закону України "Про оренду землі" та принципу свободи договору, сторони договору оренди землі можуть передбачити саме автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за договором оренди землі (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.03.2020 по справі №922/1658/19).
Диспозиція статті 288 Податкового кодексу України чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру). Тобто, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу з орендної плати за земельну ділянку була не меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до договору оренди відповідних змін, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі №802/85/17-а. Тобто, законодавство передбачає єдино можливу підставу для зміни розміру орендної плати в сторону збільшення, без попереднього внесення змін в договір оренди сторонами якщо її розмір становить менше 3% від нормативної грошової оцінки.
Тобто, законодавцем визначена нижня та верхня гранична межа річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 01.02.2023 №158/07-20 Жванецька сільська рада проінформувала податковий орган про укладений з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 0,4352. Відповідно до вказаного листа нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 687939,79 грн.
Таким чином, Головне управління ДПС у Хмельницькій області відповідно до вимог Податкового кодексу України визначило позивачу розмір орендної плати за землю за 2023 рік на рівні мінімального відсотку (3%) від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 20638,19 грн (687939,79 х 3%).
Тому суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 30.06.2023 №441020-2409-2209-UA68020070000084437 є правомірним, а вимоги про його скасування задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.
За таких обставин, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Державної податкової служби у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 44070171)
Головуючий суддя О.Л. Польовий