про залишення заяви без розгляду
15 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5830/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін заяву представника позивача Гомзяка І.А. про стягнення витрат на правничу допомогу в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 11.05.2024 відповідно до абзаців четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку №1078; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 11.05.2024 відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015“Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”) з відрахуванням виплаченої суми та із одночасною компенсацією сум податку з доходів, фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород, та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 11.05.2023 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 11.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
12 липня 2024 року до суду надійшла заява представника позивача адвоката Гомзяка І.А. про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.
Перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку про залишення заяви без розгляду з таких мотивів та підстав.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як визначено частиною першою статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статі 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Отже, за загальним правилом питання про стягнення судових витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові.
У цій справі суд констатує, що до позовної заяви був долучений ордер від 31 травня 2024 року серії ВС №1286024 (а.с.11), який виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 20 травня 2024 року, за яким адвокат Гомзяк І.А. уповноважений представляти інтереси ОСОБА_1 , зокрема, у Волинському окружному адміністративному суді без обмеження повноважень.
При цьому у позовній заяві представник позивач не повідомив, що ОСОБА_1 було понесено судові витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги та не було долучена платіжна інструкція та розрахунок понесених судових витрат. Не подав такої заяви представник позивача до ухвалення рішення у справі.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою, другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Крім того, з огляду на приписи частини третьої статті 143 КАС України докази на підтвердження судових витрат можуть бути подані після закінчення судових дебатів та ухвалення рішення лише за наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі таких доказів до закінчення судових дебатів. Як встановлено частиною п'ятою статті 143 КАС України, у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Отже, наведені вище норми передбачають можливість ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат за таких умов: до закінчення судових дебатів особа зробила про це відповідну заяву; неможливість подання доказів про понесені судові витрати до вирішення справи по суті обумовлена поважними причинами. Якщо такі умови дотримано, то у сторони є право подати такі докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Поряд з тим вказівку у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у пункті 53 постанови від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України (зміст якої кореспондує положенням частини сьомої статті 139 КАС України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Зазначений висновок підтриманий Верховним Судом і при розгляді касаційних скарг на судові рішення, прийняті за правилами адміністративного судочинства, зокрема, такий висновок міститься в ухвалах Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі №640/11775/20, від 09 серпня 2023 року у справі №140/607/22.
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд зауважує, що розгляд цієї справи відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі від 03 червня 2024 року здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною першою статті 258 КАС України обумовлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частинами першою-третьою статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 Верховний Суд зазначив, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак не позбавляє особу права подати відповідну заяву зокрема одночасно із поданням позову, відповіді на відзив, особливо після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено про обрану форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб або з таким викликом. Це обґрунтовується тим, що вже на цьому етапі, виходячи навіть з умов договору про надання правничої допомоги, сторона вже має бути обізнана про те, які докази вона має можливість подати, а які ні через наявність певних причин.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі №340/2823/21 зазначив, що коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.
Отже, питання щодо розподілу судових витрат після розгляду справи може мати і місце й у справах, які розглядались в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому зазначене питання вирішується або при прийнятті судового рішення (рішення, постанови, ухвали) за наслідком розгляду адміністративної справи, або після такого розгляду за умови дотримання встановленого КАС України порядку.
Проте представником позивача до розгляду справи по суті не було надано суду заяви, в якій в порядку частини сьомої статті 139 КАС України було б повідомлено, що протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду будуть надані докази для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та не повідомлено суд про поважні причини, які зумовили неможливість подання таких доказів до прийняття рішення у справі.
Заяву про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн представник позивача подав 12 липня 2024 року (тобто уже після того, як суд ухвалив рішення).
При цьому укладеним 20 травня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Гомзяком І.А. договором про надання правничої допомоги (а.с.12-13) визначено предмет договору, зокрема: представляти в установленому порядку інтереси клієнта в судах усіх інстанцій.
Відповідно до пункту 4.1 договору від 20 травня 2024 року вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок. Позовну заяву подано до суду 31 травня 2024 року. Тому з огляду на умови договору від 20 травня 2024 року про те, що адвокатське бюро самостійно визначає вартість наданих юридичних послуг після одержання від клієнта замовлення, адвокат Гомзяк І.А. визначився з вартістю наданих юридичних послуг лише 12 липня 2024 року, при цьому до заяви не було додано відповідний розрахунок про надання правничої допомоги та не додано акт, який був передбачений пунктом 4.5 зазначеного договору.
Отже, ні з позовною заявою, ні за час перебування справи на розгляді суду позивачем (його представником) не було надано жодних доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі представник позивача отримав 03 червня 2024 року.
При цьому ані у позовній заяві, ані у будь-якій іншій заяві, яка могла би бути подана протягом строків, встановлених частини другої статті 262 КАС України (або до закінчення розгляду справи), позивач не заявив вимогу про розподіл витрат на правничу допомогу у сумі 8000,00 грн за рахунок відповідача, як і не вказав про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення у справі, як того вимагає частина сьома статті 139 КАС України.
Суд наголошує, що до винесення судом рішення позивач із заявою про розподіл судових витрат до суду не звертався, документів, які підтверджують понесені ним витрати на правничу допомогу до суду не подавав, тож підстав та обов'язку відшкодування витрат на правничу допомогу у суду на момент ухвалення судового рішення не виникало.
Суд також повторює, що саме висловлений стороною намір подати певні докази на підтвердження вартості заявлених судових витрат після ухвалення судового рішення є обставиною, яка дозволяє суду не вирішувати відповідне питання у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи.
Однак позивач до ухвалення судом рішення у справі не заявив у встановленому порядку вимогу про здійснення після ухвалення судом рішення розподілу судових витрат на правничу допомогу, не вказав про наявність поважних причин, які б перешкоджали поданню доказів на підтвердження заявленого розміру понесених судових витрат (щодо правничої допомоги) до ухвалення рішення у справі і це дозволяє виснувати, що заяву, яка б у розумінні положень частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України надавала суду правові передумови для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, позивач у визначений КАС України строк не подав.
Зазначений висновок суду узгоджується із підходом при вирішенні Верховним Судом того ж питання в ухвалах від 07 липня 2023 року у справі №340/2823/21, від 26 липня 2023 року у справі №640/11775/20.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідач витрат на правничу допомогу підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 139, 143, 248, 256, 262 КАС України, суд
Заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Д. Ковальчук