Провадження № 11-кп/803/1805/24 Справа № 187/697/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
15 травня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілих ОСОБА_9 ,
представника потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження кримінального провадження №12022041520000291 за апеляційними скаргами представника цивільних позивачів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , потерпілого ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_12 , представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_16 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2024 року, ухвалений стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Жовква Львівської області, українця, громадянина України, маючого середню освіту, не одруженого, працюючого на посаді водія автотранспортних засобів на ФОП ОСОБА_17 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
обвинуваченого у в чиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавленням права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов'язки, визначені ст. 76 КК України.
Цивільний позов потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_16 до ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_17 і Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроніс Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_9 витрати, пов'язані з лікуванням потерпілого в розмірі 15 568,46 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_9 і ОСОБА_16 , відмовлено.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_15 до ПАТ «Страхова компанія «Євроніс Україна» і ОСОБА_17 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, третя особа ОСОБА_7 , задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_15 загальну суму страхового відшкодування в розмірі 15 240,33 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_15 , відмовлено.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_18 до ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_17 і Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроніс Україна», в частині вимог про стягнення на її користь моральної шкоди, залишено без розгляду.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_18 до ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_17 і Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроніс Україна» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, задоволено частково.
Стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_18 загальну суму матеріальних збитків в розмірі 6730 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_18 , відмовлено
Цивільний позов ОСОБА_13 до ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна», ОСОБА_17 та ОСОБА_19 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди третя особа ОСОБА_7 , задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_13 загальну суму матеріальних збитків в розмірі 63 766,03 грн. , яка складається з узгодження суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортному засобу в сумі 61 100 грн. та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю в сумі 2 666,03 грн.
Стягнути з ОСОБА_19 на користь ОСОБА_13 відшкодування матеріальної шкоди, в розмірі 3 200 грн.
Придатні залишки знищеного транспортного засобу - автомобіля марки «ВАЗ 21101» реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 17 251,14 грн. залишено ОСОБА_13 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_13 , відмовлено.
Цивільний позов ОСОБА_14 до ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна», ОСОБА_17 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди третя особа ОСОБА_7 , задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_14 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 1012,86 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_13 , відмовити.
Окрім того судом вирішено долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та тяжке тілесне ушкодження.
За встановлених судом першої інстанції обставин 10 жовтня 2022 року близько о 10 годині 50 хвилин ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки «RENAULT PREMIUM 440» реєстраційний номер НОМЕР_2 , що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_19 , здійснював рух по головній асфальтованій автодорозі Н-31 в с. Лобойківка Дніпровського району Дніпропетровської області, з боку смт. Петриківка в напрямку м. Дніпро.
Під час руху водій ОСОБА_7 , не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, не переконавшись в безпеці подальшого руху та проявляючи крайню неуважність щодо дорожньої обстановки, рухаючись головною автодорогою, під'їжджаючи до перехрестя з автодорогою Т-0414, де головна дорога на перехресті змінює свій напрямок праворуч, в с. Лобойківка Дніпровського району Дніпропетровської області, не надав переваги у русі автомобілю марки «MERCEDES-BENZ» реєстраційний номер НОМЕР_4 , що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 належить ОСОБА_20 , під керуванням ОСОБА_21 , що рухався по головній автомобільній дорозі Т - 0414, з боку м. Кам'янське в напрямку с. Лобойківка Дніпровського району Дніпропетровської області та на вказаному перехресті здійснював маневр повороту ліворуч (тобто в напрямку смт. Петриківка), та скоїв з ним зіткнення передньою частиною автомобіля марки «RENAULT PREMIUM 440» з лівою боковою частиною кузова автомобіля марки «MERCEDES-BENZ».
Після зіткнення, автомобіль марки «RENAULT PREMIUM 440», втративши керування, продовжив свій рух, виїхав на зустрічну смугу для руху автомобільної дороги Н-31 та контактував передньою лівою частиною з передньою лівою частиною автомобіля «ВАЗ 21101» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 належить ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 , під керуванням останнього, який перебував на зустрічній смузі для руху автодороги Н-31 у нерухомому положенні передньою частиною автомобіля в напрямку смт. Петриківка, тобто виконував вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» Правил Дорожнього руху України.
В дорожньо-транспортній обстановці, що склалася, дії водія автомобіля «RENAULT PREMIUM 440» ОСОБА_7 не відповідали вимогам п.п. 16.12 та 16.14 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходились і причинному зв'язку з настанням події дорожньо-транспортної події.
п. 16.12. На перехресті рівнозначних доріг водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу транспортним засобам, що наближаються праворуч, крім перехресть, де організовано круговий рух.
п. 16.14. Якщо головна дорога на перехресті змінює напрямок, водії транспортних засобів, які рухаються по ній, повинні керуватися між собою правилами проїзду перехресть рівнозначних доріг.
Невиконання ОСОБА_7 вищевказаного - п.п. 16.12 та 16.14 Правил дорожнього руху України, призвело до настання даної дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої:
- пасажиру автомобіля марки «ВАЗ 21101» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_15 були заподіяні тілесні ушкодження, у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми з уламковими переломами тім'яної та лобної кісток ліворуч з пошкодженням стінок фронтальної пазухи, переломом медіальної та нижньої стінок лівої очниці, переломом виличної кістки ліворуч, пансинуситом, міжтканевою емфіземою, забоєм лобної та правої скроневої часток, пневмоцефалією, забійною раною голови, синцем в області лівого ока, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент заподіяння, згідно п.2.1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6.;
- пасажиру автомобіля марки «MERCEDES-BENZ» реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_18 були заподіяні тілесні ушкодження, у вигляді: закритої тупої травми черева з розривом селезінки, внутрішньочеревною кровотечею (операція № 51/661 від 17.10.2022 верхньосерединна лапаротомія, спленектомія), закритої тупої травми грудної клітини з переломом 7 ребра праворуч, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент заподіяння, згідно п.2.1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6.;
- пасажиру автомобіля марки «MERCEDES-BENZ» реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_9 були заподіяні тілесні ушкодження, у вигляді: закритої тупої травми грудної клітини з переломами 8-12 ребер ліворуч по коло хребтовій лінії, закритої тупої травми черева з розривом селезінки, з внутрішньою кровотечею та заочеревною гематомою, тупої травми тазу з переломами лонних та сідничних кісток, лівої клубової кістки з переходом на вертлюжну западину, уламковий перелом куприка, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани лобної ділянки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент заподіяння, згідно п.2.1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. №6.;
- пасажиру автомобіля марки «MERCEDES-BENZ» реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_16 були заподіяні тілесні ушкодження, у вигляді: закритої тупої травми лівої нижньої кінцівки з переломом латерального мищелку лівої великогомілкової кістки, закритої тупої травами грудної клітини з переломом 7 ребра ліворуч, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку. За своїм характером виявлені тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеня тяжкості, що зумовлює тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день), на підставі пункту 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року, № 6 - термін зрощення кісткової тканини понад 21-ну добу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі з представник цивільного позивача ОСОБА_13 просить вирок суду першої інстанції змінити в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_13 та стягнути:
- з ПАТ “Страхова компанія ЄВРОІНС УКРАЇНА” на користь ОСОБА_13 відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення в розмірі 65 990, 84 грн.;
- з ОСОБА_17 та ОСОБА_19 солідарно на користь ОСОБА_13 відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення в розмірі 75 829,6 грн.;
- з ОСОБА_17 на користь ОСОБА_13 відшкодування моральної шкоди в розмірі 80 000 грн.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги, адвокат посилається на те, що матеріалами кримінального провадження підтверджується факт спричинення ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, внаслідок чого ним були понесені витрати на доставку до закладу охорони здоров'я та придбання лікарських засобів, які обумовлюються тим, що ОСОБА_13 переважну частину лікування здійснював амбулаторно, та ніс витрати на придбання палива, необхідного для заправки транспортного засобу, яким його доставляли до лікувального засобу, зазначені витрати, в контексті ст. 24 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносяться до витрат, пов?язаних з доставкою потерпілого до відповідного закладу охорони здоров?я, а тому підлягають стягненню з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЄВРОІНС УКРАЇНА".
Крім того, адвокат зазначає, що суд, стягнувши з відповідача 3, а саме власника джерела підвищеної небезпеки і страхувальника одночасно франшизу в розмірі 3200 грн, безпідставно відмовив у стягненні іншої матеріальної шкоди та моральної в цілому, чим позбавив позивача отримати судовий захист в порядку цивільного судочинства, й чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
В апеляційній скарзі представник цивільного позивача ОСОБА_14 просить вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_14 змінити та стягнути:
- стягнути з ПАТ «Страхова компанія «ЄВРОІНС Україна» на користь ОСОБА_14 відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення в розмірі 2 324, 16 грн.;
- стягнути з ОСОБА_17 на користь ОСОБА_14 відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення в розмірі 20 000,00.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги, представник потерпілого вказує, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення в результаті якого ОСОБА_14 завдано легких тілесних ушкоджень з описом обставин ДТП і тілесних ушкоджень, внаслідок чого ним були понесені витрати на доставку до закладу охорони здоров'я та придбання лікарських засобів, які обумовлюються тим, що ОСОБА_14 переважну частину лікування здійснював амбулаторно, та ніс витрати на придбання палива, необхідного для заправки транспортного засобу, яким його доставляли до лікувального засобу, зазначені витрати, в контексті ст. 24 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносяться до витрат, пов?язаних з доставкою потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, а тому підлягають стягненню з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЄВРОІНС УКРАЇНА".
Крім того, адвокат зазначає, що суд, встановивши в установленому КПК України порядку факт заподіяння ОСОБА_14 матеріальної та моральної шкоди обов'язок ПАТ “СК “Євроінс Україна” та ОСОБА_17 відшкодувати таку шкоду, безпідставно відмовив у стягненні іншої частини матеріальної шкоди та моральної в цілому, чим позбавив позивача отримати судовий захист в порядку цивільного судочинства, й чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Представник потерпілого ОСОБА_15 просить вирок суду першої інстанції змінити в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_15 та стягнути з :
- з ПАТ «Страхова компанія «ЄВРОІНС Україна» на користь ОСОБА_15 відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення в розмірі 66 513,92 грн;
- з ОСОБА_17 на користь ОСОБА_15 відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення в розмірі 208 000, 00 грн.
Обгрунтовуючи свої вимоги представник потерпілого посилається на те, внаслідок вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення потерпілому було завдано тяжких тілесних ушкоджень, проходив стаціонарне лікування у закладах охорони здоров'я в м. Дніпрі та Кам'янському, які тепиторіально віддалені від с. Петриківка, внаслідок чого ніс витрати на придбання палива для заправки транспортного засобу, яким його доставляли до місця лікування, зазначені витрати, в контексті ст. 24 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносяться до витрат, пов?язаних з доставкою потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, а тому підлягають стягненню з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЄВРОІНС УКРАЇНА".
Крім того, адвокат зазначає, що суд, встановивши в установленому КПК України порядку факт заподіяння ОСОБА_15 матеріальної та моральної шкоди обов'язок ПАТ “СК “Євроінс Україна” та ОСОБА_17 відшкодувати таку шкоду, безпідставно відмовив у стягненні іншої частини матеріальної шкоди та моральної в цілому, чим позбавив позивача отримати судовий захист в порядку цивільного судочинства, й чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
В апеляційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_16 просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині вирішення цивільного позову.
Цивільний позов потерпілих задовольнити та стягнути з:
- з ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_16 , кожного окоремо, в рахунок відшкодування моральної шкоди по 16 000 грн.
- з ФОП ОСОБА_17 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 147 636 грн.
- з ФОП ОСОБА_17 на користь ОСОБА_16 моральну шкоди в розмірі 76 728 грн.
Обгрунтовуючи свої вимоги адвокат ОСОБА_10 посилається на те, що суд приймаючи рішення по цивільному позову потерпілих в частині стягнення моральної шкоди мав можливість визначити належних цивільних відповідачів та розмежувати розмір сум між ними.
Так адвокат вказує, що виходячи з полісу №210415872 страхова сума за шкоду заподіяну життя та здоров'ю третіх осіб складає 320000, розмір безумовної франшизи - 3200, а відтак виходячи з положень ст. 26-1 Закону №1961-IV, моральна шкода яка підлягає стягненню з страховика складає 16000 грн.
Разом з цим, враховуючи, що ОСОБА_7 перебував на посаді водія ФОП ОСОБА_17 ФОП має відшкодувати шкоду позивачу, завдану її працівником, а відтак за відрахуванням суми сплаченою обвинуваченим ОСОБА_9 200 доларів що згідно купсу НБУ становить 7272 та ОСОБА_16 - 1000 доларів, що згідно курсу НБУ становить 36364 грн, а також суми яка підлягає стягненню зі страховика, з ФОМ підлягає стягненню на користь на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 147 636 грн.,та на користь ОСОБА_16 розмірі 76 728 грн.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні потерпілий та представники потерпілих адвокати ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтримали свої апеляційні вимоги та просили вирок суду першої інстанції, змінити в частині вирішення цивільних позовів.
Не прокурор не заперечував проти задоволення апеляційних скарг, пославшись на обгрунтованість їх доводів.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти задволення апеляційних скарг, просили вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Мотиви суду.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Апеляційний суд вважає, що висновки місцевого суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, встановлених вироком суду, а також правова кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, ґрунтуються на зібраних по справі та перевіреними судом доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються в апеляційних скаргах сторонами кримінального провадження, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК, судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді трьох років позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами, та звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 75,76 КК України України, відповідає вимог ст.ст.50, 65 КК України, оскільки суд належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, а також наявність пом'якшуючих і відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Доводи апеляційних скарг представників потерпілих про неправильне вирішення цивільних позовів, є слушними виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Вирішуючи цивільний позов, суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
Під час вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Цих вимог закону під час вирішення цивільного позову судом першої інстанції дотримано не в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відмовляючи у задоволенні цивільних позовів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 в частині відшкодування моральної шкоди, місцевий суд послався на те, що цивільний позов в цій частині пред'явлено в неналежному способі до відповідачів.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Аналіз норм статей 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, в тому числі моральна, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статей 1166, 1167 ЦК, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
Згідно зі ст. 22 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
З моменту укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
При цьому, відповідно до положень ст. 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, МТСБУ) відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961- IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_16 про стягнення солідарно з ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_17 , ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_16 моральної шкоди, послався на те, що позовні вимоги потерпілий про стягнення моральної шкоди пред'явлено в неналежному способі до відповідачів (не визначено окремо вимоги до страховика в межах страхових виплат, окремо до страхувальника та винуватця з його роботодавцем з з'явленням вимог про відшкодування шкоди солідарно).
Відмовляючи в задоволення цивільних позовів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , ОСОБА_15 в частині стягнення з ОСОБА_17 відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок спричинення тілесних ушкоджень і змін в житті, суд послався на те, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди, в тому числі моральної, у межах страхового відшкодування, виключно на роботодавця за відсутності відомостей про відмову в такій виплаті з боку страховика, чи перевищення розміру такої шкоди, вже відшкодованою страховою виплатою, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності та не є належним способом захисту порушених прав.
Разом з цим, суд першої інстанції правильно встановив, що цивільно правова відповідальність ОСОБА_19 , як власника автомобіль марки «RENAULT PREMIUM 440» реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована ПрАТ «СК «Євроінс Україна», що підтверджується наявністю страхового полісу № 210415872 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який діяв на момент скоєння ДТП,
Тобто, з урахуванням наявності договору страхування, відповідальність у певних межах була покладена як на особу, яка застрахувала свою відповідальність, так і на страхову компанію.
При цьому, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ОСОБА_9 та ОСОБА_16 було заявлено цивільні позови зокрема і до ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування моральної шкоди, яка прямо передбачена п. 22.1 ст. 22, статтями 23, 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Усупереч викладеному, незважаючи на наявність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ОСОБА_19 , як власником транспортного засобу та ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна», суд, на думку колегії суддів, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задволення цивільних позовів в частині стягнення моральної шкоди, не дослідивши належним чином аспекти відповідальності страховика в цьому контексті.
Отже суд, належним чином не дав оцінки характеру цивільно-правових відносин між потерпілими з одного боку та обвинуваченим, цивільним відповідачем та страховою компанією з іншого боку.
Разом з цим, з матеріалів кримінального провадження видно, що суд першої інстанції, під час судового розгляду, фактично не досліджував цивільні позови та наявність чи відсутність доказів на підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, чим порушив засади кримінального провадження, зокрема законності та безпосередності дослідження доказів стосовно цивільних позовів.
Крім того, суд першої інстанції, під час вирішення цивільних позовів в частині відшкодування моральної шкоди у кримінальному провадженні не зазначив які норми ЦК підлягають застосуванню у даних правових відносинах, та належним чином не обгрунтував своє рішення в цій частині, з урахуванням положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Більш того, залишивши цивільні позови в частині стягнення моральної шкоди без задоволення, суд першої інстанції допустив суперечності, вказавши в мотивувальній частині вироку, що потерпілі не позбавлені права додатково звернутись до суду з позовними вимогами.
Разом з тим враховуючи, що потерпілі та їх представники під час апеляційного розгляду не заявляли клопотань про дослідження доказів, не долучали жодних доказів на підтвердження своїх вимог, то колегія суддів позбавлена можливості вирішити їх цивільний позов по суті та надати іншу оцінку обставинам, встановленим місцевим судом.
Водночас колегія суддів зауважує, що порушення судом першої інстанції вимог ст. 370 КПК України та загальних засад судочинства не відноситься до переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбаченого ч. 1 ст. 415 КПК України.
Проте, відповідно до вимог ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 7 КПК України верховенство права, законність, та одночасно обґрунтованість і вмотивованість судового рішення, що передбачено як обов'язкові вимоги у ст. 370 КПК України.
Разом з цим належить врахувати те, що необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що вказаний вирок в частині вирішення цивільних позовів підлягає скасуванню з призначенням у цій частині нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника цивільних позивачів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , потерпілого ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_12 , представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_16 - адвоката ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2024 року, ухвалений стосовно ОСОБА_7 , в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 скасувати та призначити новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4