СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/24596/23
пр. № 2/759/1188/24
21 червня 2024 року
Святошинський районний суд м. Києва
під головуванням судді Сенька М.Ф.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , секретаря судового засідання Мирзак А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсною відмови від спадщини, визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, та про визнання права власності в порядку спадкування за законом, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова Анастасія Григорівна,
встановив:
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.
До майна померлої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. 22.08.2022 року заведено спадкову справу №102/2022.
З огляду на спадкову справу вбачається, що спадщину прийняли чоловік спадкодавиці ОСОБА_4 та її дочка ОСОБА_2 , відповідно до ст. 1268 ч. 3 ЦК України, як такі, що на час відкриття спадщини постійно проживали разом із спадкодавцем.
ОСОБА_2 22.08.2022 року подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини за законом.
06.09.2022 року нотаріус прийняла заяву ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини, та про те, що спадкоємець на видачу свідоцтва про право на спадщину на у спільному майні подружжя не претендує.
13.09.2023 року нотаріус видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим №1398, та свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 (загальна площа - 53,90 кв.м., житлова площа - 30,60 кв.м.), за реєстровим №1397.
25.09.2023 року нотаріус відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельної ділянки, загальною площею 0.1486 га, кадастровий номер 3221886001:01:207:0041, та на частину житлового будинку, який розташований на цій земельній ділянці, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , про що винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Постанова заснована на тому, що майно зареєстроване на чоловіка померлої ОСОБА_4 .
У зв'язку з відмовою нотаріуса, ОСОБА_2 заявила позов до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, Справа за цим позовом перебуває в провадженні Вишгородського районного суду Київської області (справа №363/5892/23).
ОСОБА_4 , в свою чергу, заявив позов до ОСОБА_2 , за яким просив: визнати недійсними його заяви про відмову від спадщини та про відмову від отримання свідоцтва про право на спадщину на належну йому частку у спадковому майні; визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на квартиру АДРЕСА_2 , визнати за ним право власності у спільному майні подружжя на частку вказаного майна та частку цього ж майна, в порядку спадкування за законом.
Позов мотивовано тим, що спірне майно належало позивачу та його померлій дружині на праві спільної сумісної власності, позивач подав нотаріусу заяви про відмову від спадщини та про відмову від отримання свідоцтва про право на спадщину на належну йому частку у спадковому майні під впливом помилки щодо наслідків такої відмови, позивач вважав, що з поданням заяви він та дочка (відповідачка) поділять спадщину між собою таким чином, що відповідачці відійде спадкова квартира та земельна ділянка в селі Вишеньки, а йому - житловий будинок та земельна ділянка в АДРЕСА_3 . Позивач також зазначив, що він подав спірну заяву після спливу визначеного законом шестимісячного строку на прийняття спадщини, а тому вважав, що вона не призведе до втрати часток у спільному майні подружжя та у спадщині, він не мав наміру відмовитись від спадщини, і не відмовляся від майна, що належить йому особисто.
Провадження за позовом відкрите відповідно до ухвали судді від 19.01.2024 року, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
На забезпечення позову накладено арешт на спірне майно, про що суддею 19.01.2024 року постановлено відповідну ухвалу.
Представник відповідачки ОСОБА_6 надіслав відзив, за яким просив в задоволенні позову, за необґрунтованістю, пославшись на те, що позивач не надав доказів, що слугували б підставою для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною.
Інших заяв по суті спору не надходило.
Ухвалою суду від 10.04.2024 року підготовче провадження закінчене, справу призначено до розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні на вимогах позову наполягав, надав пояснення, що по суті зводяться до викладеного в позовній заяві.
Відповідачка заперечила проти позову, і пояснила, що відповідач до звернення до суду з дійсним позовом, ніколи не ставив під сумнів належність спірного майна особисто спадкодавиці, що і підтвердив нотаріусу, рішення про відмову від спадщини відповідач прийняв самостійно і розумів наслідки, що настануть внаслідок такого рішення, в силу віку, освіти, професійного, та життєвого досвіду він не міг помилитись щодо наслідків відмови від спадщини.
Представник відповідачки ОСОБА_1 підтримав позицію довірительки щодо спору та доводи в її обґрунтування, пославшись на норми закону, що регулюють спірні правовідносини.
Вислухавши сторони, дослідивши зібрані докази та інші матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Так, згідно зі ст. 1270 ч. 1 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом або за законом, як це встановлено ст. 1273 ч. 1 ЦПК України, може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Сторони, як це вбачається з наведеного, звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини поза межами визначеного законом строку.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Відповідно до статті 64 Конституції України, статей 12-1 і 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статей 7 і 34 Закону України «Про нотаріат», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року була прийнята постанова №164 «Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану».
Пунктом 3 вказаної постанови, в редакції на час відкриття спадщини, було установлено, що на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини. В наступному Постановою КМ № 719 від 24.06.2022р. зупинення перебігу строку для прийняття спадщини було обмежено часом дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.
Очевидно, що нотаріус прийняла від позивача заяву про відмову в прийнятті спадщини керуючись вказаною нормою постанови КМ України.
Проте ця норма не підлягала застосуванню, оскільки суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 25.01.2023 року у справі № 676/47/21.
В обґрунтування позиції Верховний суд послався зокрема на те, що строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину, тобто сплив строку "присікає" право на прийняття спадщини. Законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як "зупинення перебігу строку на прийняття спадщини" та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.
До того ж, постановою КМ № 469 від 09.05.2023 року пункт 3 постанови КМ України №164 «Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» був виключений.
Отже, відмова позивача від прийняття спадщини, за наведених вище обставин та норм закону, є нікчемною, тобто такою, що не породжує будь яких юридичних наслідків.
Визнавати нікчемним правочин недійсним потреби не має (ст. 215 ч.2 ЦК України).
Статтями 34, 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Така заява всупереч твердженню позивача, не є правочином (угодою), а є лише визнанням (підтвердженням) другим з подружжя, що є живим, правового статусу спадкового майна, а саме що це майно належить спадкодавцю на праві особистої приватної власності, а тому до такої заяви не можуть бути застосовані норми закону про визнання недійсним правочину.
Дійсно в заяві позивача наведено «на видачу свідоцтва про право на спадщину на у спільному майні подружжя не претендую», що суперечить вказаним нормам Закону України «Про нотаріат».
Проте суд вважає, що в даному випадку в заяві була допущена описка (технічна помилка), а саме замість «свідоцтва про право власності» наведено «свідоцтва про право на спадщину».
Такий висновок заснований на наступному.
Так, спірне майно було зареєстроване на спадкодавицею.
Право власності на земельну ділянку в селі Вишеньки Бориспільського району Київської області було набуте нею в порядку приватизації і посвідчене свідоцтвом про право власності, що видане реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області 22.04.2014 року за індексним №20799384, а право власності на квартиру АДРЕСА_2 , спадкодавиця набула на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2021 року, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Колесник О.О. за реєстровим №6935.
З огляду на спірну заяву, нотаріус роз'яснила позивачу зміст ст.ст. 60-65 СК України, що регулюють правовідносини щодо права спільної сумісної власності подружжя.
Позивачу було достеменно відомо, що земельна ділянка, була набута спадкодавицею в порядку приватизації земельних ділянок, а відповідно і те, що ця земельна ділянка, відповідно до ст. 57 ч. 5 СК України, належаласпадкодавиці на праві особистої приватної власності. Позивач також був обізнаний про укладення договору про купівлю-продажу спірної квартири, на що вказує його нотаріально посвідчена згода на придбання квартири, про що зазначено в п. 4.6 договору купівлі-продажу.
Тому, з урахуванням заяви позивача про відмову від прийняття спадщини, незалежно від її легітимності, суд приходить до переконання, що позивач фактично відмовився від отримання свідоцтва про право власності на у спільному майні подружжя, оскільки це майно належало спадкодавиці на праві особистої приватної власності.
Доказів, що спростовують цей висновок, або ставили його під сумнів суду не надано.
Доводи позивача противного є надуманими.
Доказів про розподіл спадщини між сторонами матеріали спадкової справи не містять.
Домовленості сторін за межами провадження у спадковій справі правового значення не мають.
Посилання позивача на спір між сторонами про право власності на житловий будинок та земельну ділянку в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, суд відхиляє, оскільки це майно, на час відкриття спадщини після ОСОБА_5 , було зареєстроване за позивачем, а тому не може стосуватися спірної заяви, і не виключає спору про право власності на це майно, в тому числі і в порядку спадкування.
Отже, за обставин справи та наведених вище висновків суду, позивач має право на отримання у власність частку майна, що залишилось після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом, як такий що є чоловіком спадкодавиці (спадкоємець першої черги за законом), і прийняв спадщину, відповідно до ст. 1268 ч. 3 ЦК України, як такий що постійно проживав разом із спадкодавицею, а ОСОБА_2 не мала права спадкувати частку майна, після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки ця частка спадкового майна на підставі закону була прийнята ОСОБА_4 .
Згідно зі ст. 1301 ч. 1 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Таким чином, позов ОСОБА_4 , з урахуванням приписів ст.ст. 15, 16 ЦК України, підлягає задоволенню частково, шляхом визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , що видані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. 13.09.2023 року за реєстровими №№ 1397, 1398, в частині права власності на частку майна, та визнанням за позивачем права власності на частку спадкового майна, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В задоволенні решти вимог позову слід відмовити за підстав, що наведені в рішенні вище.
Питання про розподіл судових витрат сторонами не порушувалось.
Клопотання про скасування заходів забезпечення позову не надходило.
На підставі вказаних в рішенні норм закону, керуючись ст.ст. 10-13, 77-80, 259, 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсною відмови від спадщини, визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, та про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке видане ОСОБА_2 13.09.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. за реєстровим №1398, в частині права на частку цієї земельної ділянки.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 (загальна площа - 53,90 кв.м., житлова площа - 30,60 кв.м.), яке видане ОСОБА_2 13.09.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. за реєстровим №1397, в частині права на частку цієї квартири.
Визнати за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІН НОМЕР_1 ) право власності на частку земельної ділянки, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з одночасним припиненням права власності на цю частку земельної ділянки, що зареєстроване за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 47840986).
Визнати за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІН НОМЕР_1 ) право власності на частку квартири АДРЕСА_2 (загальна площа - 53,90 кв.м., житлова площа - 30,60 кв.м.), в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з одночасним припиненням права власності на цю частку квартири, що зареєстроване за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 47840818).
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення виготовлене 11.07.2024 року.
Можливість отримати інформацію щодо справи, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.
Головуючий Сенько М.Ф.