Номер провадження: 11-кп/813/569/24
Справа № 946/3870/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретарів с/з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
потерпілої ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023160000000265 від 24 лютого 2023 року відносно
ОСОБА_10 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нова Покровка Ізмаїльського району Одеської області, де проживає по АДРЕСА_1 , громадянина України, с середньою освітою, не одруженого, на утримання одна неповнолітня дитина, не працює, не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції
Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 серпня 2023 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України та, із застосуванням ст.69 КК України, йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Запобіжний захід - тримання під вартою.
Строк відбування покарання відраховується з 24 лютого 2023 року.
Вирішено питання стосовно процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Оскарженим вироком встановлено, що 24 лютого 2023 року о 18 годині ОСОБА_10 , знаходячись у стані алкогольного сп'яніння зі вмістом алкоголю 1,09 промілле, у порушення вимог п.2.9, 2.3, 10.1, 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху, керуючи технічно справним автомобілем «OPEL VECTRA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якому перевозив в якості пасажира ОСОБА_12 , здійснюючи рух зі швидкістю близько 90 км/год у темну пору доби, рухаючись по ділянці 201 км + 750 м автодороги М-15 «Одеса-Рені» в межах Ізмаїльського району Одеської області, де організовано двосторонній рух по одній смузі для руху в обох напрямках, з боку міста Ізмаїл в напрямку міста Одеса перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, здійснив виїзд керованого автомобіля на зустрічну смугу для руху, не надавши перевагу сідловому тягачу «MAN TGX 26.480», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у складі з напівпричепом KRONE SDC 27, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_13 , який рухався в зустрічному напрямку по своїй правій смузі проїзної частини зі швидкістю 60 км/год, внаслідок чого відбулось зіткнення передньою частиною правої передньої двері автомобіля «OPEL VECTRA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з правою частиною переднього бампера сідлового тягача «MAN TGX 26.480», реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_12 отримав поєднану травму голови, тулуба і кінцівок у вигляді крововиливів під м'які оболонки головної мозку, внутрішньо-шлуночкових крововиливів, правобічних переломів ребер з розривом пристінкової плеври, розривів правої легені, грудного відділу низхідної аорти, часткового розміжження правої частки печінки, крововиливів плевральні порожнини, осколкових переломів правих плечової та ліктьові кісток, внаслідок шоку від яких потерпілий помер.
Своїми діями ОСОБА_10 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеним вироком суду першої інстанції, прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати та постановити новий, яким ОСОБА_10 призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Прокурор вважає, що призначене ОСОБА_10 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Він обвинувачується у вчинення тяжкого злочину, за який передбаченого покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.
За таких обставин, на переконання прокурора, застосування ст.69 КК України є недоцільним.
Відсутність претензій з боку потерпілої до обвинуваченого та окремі дані, що характеризують його особу, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, не є достатніми підставами для застосування положень ст.69 КК України та призначення йому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Позиції учасників апеляційного провадження
Прокурор ОСОБА_8 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_10 та захисник ОСОБА_9 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржений вирок без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду потерпіла ОСОБА_11 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Зазначила, що претензій до обвинуваченого не має.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки судовий розгляд судом першої інстанції був проведений в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, та в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення злочину, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок в цій частині.
Що стосується призначеного судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_10 , то апеляційний суд погоджується з доводами прокурора про його невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а отже неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке потягло за собою призначення надто м'якого покарання.
Відповідно до ст.65 КК України - особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до положень ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями ч. 5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
А дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Верховний Суд роз'яснив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував тяжкість та суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_10 злочину, в результаті якого настала смерть потерпілого.
У роз'ясненнях, що містяться у п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 (з наступними змінами і доповненнями) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Згідно зі змістом оскарженого вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_10 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, та неможливість застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Також, суд першої інстанції врахував ту обставину, що обвинувачений та потерпілий спільно вживали алкогольні напої, зі сподіванням того, що батько обвинуваченого перевезе потерпілого до місця проживання. Разом із тим, через наполягання потерпілого, який також знаходився у стані алкогольного сп'яніння та розумів настання тяжких наслідків в результаті керування обвинуваченим транспортним засобом, обвинувачений здійснив керування транспортного засобу у стані алкогольного сп'яніння.
Мати потерпілого, ОСОБА_11 надала заяву про відсутність претензій з її боку щодо обвинуваченого.
З цих підстав, суд першої інстанції вважав, що вказані обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дають можливість призначити покарання ОСОБА_10 із застосуванням ст.69 КК України.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 15 лютого 2022 року у справі № 699/434/19 зазначив про те, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК України, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Дослідивши оскаржений вирок, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_10 покарання не в повній мірі врахував характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що дії ОСОБА_10 були направлені на грубе порушення правил безпеки дорожнього руху з використанням джерела підвищеної небезпеки - автомобіля, а також те, що від вказаних дій настала смерть потерпілого - пасажира автомобіля..
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі взяті до уваги відомості про особу обвинуваченого, який, нехтуючи суспільною безпекою, керував автомобілем в стані алкогольного сп'яніння.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_10 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, яке потягло за собою призначення обвинуваченому ОСОБА_10 надто м'якого покарання.
Апеляційний суд зазначає, що, навіть попри вчинення ОСОБА_10 злочину з необережності, враховуючи тяжкість наслідків у виді загибелі особи, відсутні підстави стверджувати, що призначене судом першої інстанції покарання відповідатиме вимогам статті 65 КК України.
На думку апеляційного суду, призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_10 за встановлених обставин не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими водіями.
Та обставина, що потерпіла не має претензій до обвинуваченого, не є самостійною підставою для застосування до обвинуваченого більш м'якого покарання.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 року у справі №682/956/17 зауважила про те, що позиції потерпілих стосовно призначення покарання, у справах цієї категорії не є обов'язковою для суду, однак вона ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, і не має над ними пріоритету.
При призначенні покарання апеляційний суд враховує, що вчинений обвинуваченим ОСОБА_10 тяжкий злочин є суспільно небезпечним, а мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила злочин.
Апеляційний суд вважає, що покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності відповідальності, що відповідає вимогам ст.65 КК України.
Відповідно до ст.ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями 3 і 27 Конституції права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.
Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст.1 КК України - Кримінальний кодекс України, між іншим, має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.
Таким чином, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину та його наслідки, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_10 , обставини, що пом'якшують покарання - його щире каяття та відшкодування потерпілій витрат на поховання, з урахуванням конкретних обставин справи, наявність невідворотних наслідків у вигляді загибелі особи, апеляційний суд, керуючись положеннями ст.ст. 50, 65 КК України, вважає за необхідне призначити ОСОБА_10 основне покарання без застосування ст.69 КК України, однак у мінімальній межі санкції ч.3 ст.286-1 КК України.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_10 обов'язкове додаткове покарання, передбачене санкцією ч.3 ст.286-1 КК України - позбавлення права керування транспортними засобами, з урахуванням наведених обставин, у мінімальній межі санкції ч.3 ст.286-1 КК України.
Таке покарання необхідне з метою виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_10 , попередження скоєння останнім нових кримінальних правопорушень у майбутньому, охорони прав і свобод громадян, встановленого правопорядку, забезпечення зміцнення законності, сприяння запобігання кримінальним правопорушенням, виховання у дусі точного та неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, свобод, честі й гідності інших громадян, а також відповідальності перед суспільством.
Зазначений вид і міра покарання, на думку апеляційного суду, є справедливими, необхідними і цілком достатніми для виправлення ОСОБА_10 .
Згідно з п.3 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Частиною 2 ст.409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 420 КПК України підставою для скасування вироку суду першої інстанції і ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції є необхідність застосування більш суворого покарання.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги прокурора, а тому оскаржений вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення покарання ОСОБА_10 , у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 376, 404, 405, 407, 409, 414, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 серпня 2023 року, яким ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України - скасувати в частині призначення покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_10 призначити покарання за ч.3 ст.286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
В іншій частині оскаржений вирок залишити без змін.
Строк відбування покарання засудженому відраховувати з моменту набрання вироком законної сили, а саме - з 11 липня 2024 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати засудженому ОСОБА_10 в строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 24 лютого 2023 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Копії вироку після його проголошення негайно вручити засудженому ОСОБА_10 та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4