Номер провадження: 33/813/1061/24
Номер справи місцевого суду: 496/7291/23
Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.
Доповідач Копіца О. В.
08.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді Копіци О.В., за участю секретаря судового засідання Стоянової Л.І. та захисника Миколюка А.П., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Біляївського райсуду Одеської обл. від 01.03.2024 стосовно:
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- про накладення стягнення за вчинення адміністративногоправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеною постановою суду 1-ої інстанції ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, а також звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до вказаної постанови, 14.07.2023 о 23:05 год. на 452 км траси Київ-Одеса Одеської обл. водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Daewoo», д.н.з. НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови; від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки або в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погодився із оскаржуваною постановою, посилаючись на її винесення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також неповним з'ясуванням фактичних обставин справи з огляду на наступні обставини:
- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що позбавлення його права керування транспортними засобами, з урахуванням проходження ним військової служби в лавах ЗСУ на посаді водія, командира підрозділу ППО ЗСУ, спричинить зниження боєздатності держави та Одеського регіону, позбавить його можливості виконувати важливу місію у важкий для країни час;
- судом не було враховано того, що накладення на нього стягнення у виді позбавлення спеціального права є явно несправедливим, натомість, вчинені ним дії не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам, будь-яких обставин, що обтяжують його відповідальність встановлено не було.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просить постанову суду змінити та викласти абзац перший резолютивної частини в наступній редакції:
« ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів для працездатних осіб у сумі 17 000 грн. в дохід держави».
Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про причини неприбуття не повідомив, жодних клопотань на адресу суду не подавав, натомість, в судове засідання з'явився його захисник Миколюк А.П., який не заперечував проти розгляду справи за його відсутності.
Враховуючи неявку ОСОБА_1 в судове засідання, апеляційний суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 268, ч. 6 ст. 294 КУпАП та з'ясувавши думку інших учасників справи, вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Заслухавши пояснення захисника ОСОБА_2 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши доводи апеляційної скарги, ретельно дослідивши матеріали справи, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння в апеляційному порядку не оскаржується, повністю доведена та підтверджується дослідженими судом 1-ої інстанції доказами, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №065429 від 14.07.2023 (а.с. 4); актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с. 5); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 14.07.2023 (а.с. 6); відеозаписом із портативного відео-реєстратора співробітників поліції (а.с. 7).
Відповідно до наявного в матеріалах справи відео-запису із портативного відео-реєстратора співробітників патрульної поліції (а.с. 7), поліцейські зупинили автомобіль під керуванням ОСОБА_1 у зв'язку із порушенням ним ПДР України, після чого, в ході спілкування із ними виявили у нього ознаки алкогольного сп'яніння та запитали, чи не вживав він алкогольні напої, на що ОСОБА_1 повідомив, що вжив перед виїздом один літр пива.
В подальшому, почувши вищевказану відповідь стосовно вживання алкогольних напоїв, співробітники патрульної поліції запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестера, або в закладі охорони здоров'я, роз'яснюючи останньому наслідки проходження такого огляду та наслідки відмови від його проходження.
Заслухавши пропозицію поліцейських, ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на виявлення стану алкогольного сп'яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров'я, після чого співробітники патрульної поліції склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення, та повідомили ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, надали можливість викласти свої пояснення у протоколі, видали йому копію протоколу.
З урахуванням того, що зазначені висновки суду 1-ої інстанції в частині встановлення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та правильності кваліфікації його дій в апеляційному порядку не оскаржуються, апеляційний суд не вбачає підстав для їх перегляду.
Що стосується вимог ОСОБА_1 щодо зміни постанови суду в частині накладення на нього стягнення, апеляційний суд зауважує на наступному.
Частиною 1 ст. 8 КУпАП встановлено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Відповідно до вимог ст.ст. 23, 33 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.
Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника ступінь його вини майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Адміністративні стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Однак, апеляційний суд наголошує, що покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням.
Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП не передбачає застосування альтернативного стягнення, оскільки вказаною нормою закону передбачене одночасне накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами.
Вочевидь таке стягнення свідчить про підвищену суспільну небезпеку діяння, визначеного ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому законодавець установив, що виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так і іншими особами, неможливе в інший спосіб, незалежно від наявності чи відсутності обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.
В свою чергу, положеннями ч. 2 ст. 33 КУпАП передбачено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Посилання апелянта на практику інших суддів Одеського апеляційного суду при розгляді справ за ст. 130 КУпАП щодо військовослужбовців, які захищають нашу Державу від військової агресії рф апеляційний суд вважає некоректним, оскільки це не є практикою суду касаційної інстанції, яка є обов'язковою для застосування судами нижніх інстанцій.
Окрім того, апеляційний суд з глибокою повагою ставиться до військовослужбовців ЗСУ та сил оборони, які самовіддано захищають Україну та її громадян від збройної агресії рф, водночас, звертає увагу на те, що закон для всіх один, та він повинен застосовуватися однаково до кожного хто його порушив.
При цьому, вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення на переконання апеляційного суду не є малозначним та в діючому КУпАП, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачено механізму призначення більш м'якого стягнення, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України).
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості задовольнити вимоги апелянта та накласти на нього стягнення лише у виді штрафу, оскільки таке рішення прямо суперечитиме вищезазначеним положенням КУпАП та досягненню мети адміністративної відповідальності - виховання особи в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Отже, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду 1-ої інстанції як законну, обґрунтовану та вмотивовану - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 7, 251, 252, 266, 280, 283, 294 КУпАП апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Біляївського районного суду Одеської обл. від 01.03.2024 про накладення стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.В. Копіца