П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/35800/23
Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2023р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Луганського окружного адміністративного суду, ДСА України, у якому просила:
- визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102грн.;
- зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року включно відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2 684грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення Луганського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з вересня 2023 року по грудень 2023 року включно відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2 684грн.;
- зобов'язати ДСА України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року включно відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2 684грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що Указом Президента України від 19.11.2010р. за №1046/201 її призначено строком на п'ять років на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.
В подальшому, Указом Президента України від 3.04.2017р. за №95/2017 позивачку призначено суддею Луганського окружного адміністративного суду. Позивачка зазначає, що у період з вересня 2023р. по грудень 2023р. включно Луганський окружний адміністративний суд, обраховує її розмір суддівської винагороди, виходячи не з базового посадового окладу, який визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023р. (2 684грн.), а з іншої розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102грн. на підставі ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Позивачка вважає такі дії протиправними, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється виключно ст.130 Конституції України та ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016р. за №1402-VIII.
Поряд з цим, позивачка вказала, що Луганський окружний адміністративний суд наділений повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов'язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань, своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням. При цьому, сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2023 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачці суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2 684грн. Відтак, як вказала позивачка, невиплата їй суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України №1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивачки та відповідно наявні підстави для задоволення позовних вимог, звернених до ДСА України.
Посилаючись на вказане просила позов задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102грн..
Зобов'язано Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року включно відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2 684грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ДСА України просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, скасування рішення суду та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» за №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102грн.) є неправомірною, а тому наявні законні підстави для задоволення вимог в цій частині. Що стосувалось вимог в частині визнання протиправною бездіяльність ДСА України щодо не забезпечення Луганського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з вересня 2023р. по грудень 2023р. включно відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023р. у розмірі 2 684грн. та зобов'язання ДСА України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з вересня 2023р. по грудень 2023р. включно відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023р. у розмірі 2 684грн., з урахуванням раніше виплачених сум, то суд першої інстанції вважав, що вони не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними, так як виплата суддівської винагороди позивачці на підставі рішення суду відповідач не здійснював та на момент прийняття рішення відсутні докази про відмову ДСА України у фінансуванні Луганського окружного адміністративного суду для виплати позивачці недоплаченої суддівської винагороди.
Проте, колегія суддів повністю не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з'ясування обставин по справі та належної оцінки доказів, допустив невірне застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права.
За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду скасовує та приймає по справі нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що Указом Президента України від 19.11.2010р. за №1046/201 її призначено строком на п'ять років на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.
В подальшому, Указом Президента України від 3.04.2017р. за №95/2017 позивачку призначено суддею Луганського окружного адміністративного суду безстроково.
Отже, ОСОБА_1 обіймає посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.
Відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду від 28.08.2023р. за №02-23/194/2023 суддівська винагорода та допомога на оздоровлення судді ОСОБА_1 у 2021р., 2022р., 2023р. були нараховані відповідно до штатного розпису суду з розрахунку прожиткового мінімуму для праце даних осіб в сумі 2 102грн. (а.с.10).
Позивачка вважає такі дії відповідачів протиправними, незаконними та такими, що порушують її права, у зв'язку із чим звернулась в суд із даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність судового рішення суду першої інстанції, з урахуванням підстав, за якими апелянт просить його визначити незаконним та скасувати, судова колегія виходить з наступного.
Так, приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016р. за №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон №1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2)перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11.03.2020р. діє в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016р. за №1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2)судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Згідно ст.1 ЗУ «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У відповідності до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020р. за №1082-IX установлено у 2021р. прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2 189грн., з 1 липня - 2 294грн., з 1 грудня - 2 393грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення, а саме: працездатних осіб: з 1 січня - 2 270грн., працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102грн.;
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021р. за №1928-IX, установлено у 2022р. прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2 393грн., з 1 липня - 2 508грн., з 1 грудня - 2 589грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення, а саме: працездатних осіб: з 1 січня - 2 481грн., працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022р. за №2710-IX установлено з 1 січня 2023р. прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 589грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення, а саме: працездатних осіб - 2 684грн.; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102грн..
Аналізуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, оплата праці яких регулюється спеціальним законів. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаної категорії осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Судова колегія зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на наступне.
Приписами ст.8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 11 березня 2020р. у справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).
Відповідно до п.62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001р. №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (надалі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст.124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно ЗУ «Про судоустрій та статус суддів».
Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що у ОСОБА_1 наявне право на виплату суддівської винагороди за період з вересня 2023р. по грудень 2023р. включно відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023р. у розмірі 2 684грн..
Що стосується позовних вимог позивачки в частині визнання протиправною бездіяльність ДСА України щодо не забезпечення Луганського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з вересня 2023р. по грудень 2023р. та позовних вимог щодо визнання протиправними дій Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з вересня 2023р. по грудень 2023р. включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102грн., то судова колегія зазначає наступне.
Приписами ч.3,4 ст.148 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» за №1402-VIII (надалі - Закон №1402-VIII) чітко визначено, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
У відповідності до ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з ч.1,2 ст.22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Положеннями п.2,4 ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
За правилами ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до п.1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019р. за №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (п.2 Положення).
Відповідно до п.3 Положення, територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення ст.148,149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.1,2,5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Територіальний орган Державної судової адміністрації України здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2023 рік.
Докази, що у спірних правовідносинах ДСА здійснили свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2 684грн., відсутні.
Відтак, невиплата позивачці суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду, ст.148 Закону №1402-VIII) як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивачки.
Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020р. (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Із урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що пред'явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо незабезпечення Луганського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з вересня 2023р. по грудень 2023р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023р. у розмірі 2 684грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Також, судова колегія вважає, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 , нараховуючи та виплачуючи позивачці суддівську винагороду із застосуванням на підставі ст.7 Закону №1082-ІХ розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102грн.), діяло з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивачки та гарантій незалежності судді, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій Луганського ОАС щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з вересня 2023р. по грудень 2023р., виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102грн., належить задовольнити.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з вересня 2023р. по грудень 2023р. включно відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023р. у розмірі 2 684грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Окрім того, відповідно до ч.1 ст.3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5.06.2012р. за №4901-VI (надалі - Закон №4901-VI), виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень.
Приписами п.8 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України визначено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів. При цьому, саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону №4901-VI та постанови КМУ від 3 серпня 2011р. №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (надалі - Постанова №845). Крім того, таке стягнення на підставі пункту 9 розділу Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, Закону №4901-VI, Постанови №845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України від 2 червня 2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» не є органом примусового виконання.
Відповідно до ст.3 Закону №4901-VI, п.25 Постанови №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою. Звідси, саме ДСА України є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150.
Апеляційний суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021р. у справі №580/4201/20, відповідно до яких у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, призначена саме для таких цілей.
Приписами п.25 Порядку №845 обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону №4901-VI, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (ДСА України).
У постановах від 23 червня 2021р. у справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021р. у справі №460/6542/20, від 5 серпня 2021р. у справі №160/6089/20, а також у низці інших постанов Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що в даному випадку необхідно стягнути з Держави України за рахунок Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з вересня 2023р. по грудень 2023р. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову постанову про задоволення позову з вищенаведених підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024р. - скасувати.
Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Луганського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з вересня 2023 року по грудень 2023 року включно відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2 684грн.
Визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102грн.
Зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року включно відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2 684грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Стягнути з Держави України за рахунок Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з вересня 2023р. по грудень 2023р. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко