10 липня 2024 року м. РівнеСправа №460/24650/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-2), у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 12.10.2023 №172650007526 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”; зобов'язати відповідача-1 призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 05.10.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 23.08.1988 по 30.09.2023 позивач працювала на посадах санітарки, медичної сестри та інших різних медичних посадах, робота на яких дає їй право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. У зв'язку з цим 05.10.2023 вона звернулася до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії за вислугу років. Однак, рішенням від 12.10.2023 №172650007526 відповідач-2 відмовив позивачу у призначені пенсії через відсутність необхідного спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. Позивач вважає таку відмову необґрунтованою, оскільки записи трудової книжки в повній мірі підтверджують наявність у неї спеціального страхового стажу роботи на таких посадах станом на 11.10.2017 - 26 років 2 місяці. Крім того, зазначила, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04.09.2019 №2-р/2019 відновлено її право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, як особі, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Відтак, вважає, що відповідач протиправно відмовив їй в призначенні пенсії за вислугу років, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою від 25.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачами відзиву.
Відповідач-1 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема, зазначив, що відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 01.04.2017 по 10.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту. Враховуючи викладені вище законодавчі норми та Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, особа набуває право на призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку за умови, що вона має спеціальний стаж не менше ніж 25 років на 01.04.2015, не менше 25 років 6 місяців - на 01.01.2016 та станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. Страховий стаж позивача становить 37 років 1 місяць18 днів. Згідно з рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області станом на 11 жовтня 2017 року стаж за вислугу років становить 34 роки 08 місяців 17 днів, стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугою років станом на 11.10.2017 - 26 років 02 місяці 29 днів. Зауважив, що за доданими документами до стажу за вислугою років не зараховано періоди роботи позивача з 23.08.1988 по 14.08.1989 санітаркою вузлової лікарні ст. Сарни Львівської залізниці, період роботи з 16.07.1990 по 02.09.1990 молодшою медсестрою в санаторії “Горинь” об'єднання “Прикарпаткурорт”, оскільки посада санітарки та молодшої медсестри не передбачена зазначеним вище Переліком. Вважає, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято правомірне рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Пункту 2-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у зв'язку з відсутності необхідного спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідач-2 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема, зазначив, що відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із змінами, внесеними згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” який набрав чинності з 1 січня 2016 року передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають - працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: до 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців; до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. При цьому передбачено право на призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку особам, які мали вислугу років 25 років станом на 1 квітня 2015 року чи 25 років 6 місяців на 1 січня 2016 року. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад .робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909. При визначенні права на пенсію за вислугу років необхідно встановити чи працювала особа в закладах на посадах, які передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад .робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Так, згідно записів трудової книжки позивач з 16.07.1990 по 02.09.1990 працювала на посаді медсестри в санаторії, з 13.07.1991 на посаді фельдшера- дозиметриста лікарні та з 01.09.1991 була переведена посаду медсестри, на якій працювала на дату визначення права на пенсію (11.10.2017). За наданими документами та даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний стаж склав 34 роки 08 місяців 17 днів, стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років станом на - 26 років 02 місяці 29 днів, що недостатньо для призначення даного виду пенсії. З урахуванням вищезазначеного, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, за відсутності визначеного законом спеціального стажу. Вважає, що приймаючи спірне рішення діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зауважив, що відповідно до ст. 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсію та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, розрахунку страхового стажу. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.10.2023 звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 12.10.2023 №172650007526 ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії через відсутність необхідного спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.
Вважаючи таке рішення органу Пенсійного фонду протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Пунктом 2-1 Розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом 1 пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 01.01.2016 мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - які народилися з 01.01.1971.
Разом з тим, 04.06.2019 Конституційним Судом України прийнято Рішення №2-р/2019, за змістом якого:
положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах “е”, “ж” статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України;
положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законами № 213-VIII та № 911-VIII, неконституційними.
На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону №1788-XII, оскільки вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтями 54, 55 Закону №1788-XII.
Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію, зокрема, пунктів "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-XII, які з 04.06.2019 є чинними у редакції до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, внаслідок чого, не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта, зокрема, пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність такої норми у редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04.09.2019 №2-р/2019 відновлено право особи, в тому числі і позивача, на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
За змістом оскаржуваного рішення від 12.10.2023 за №172650007526 судом встановлено, що на момент звернення позивача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII її вік становить понад 52 років, страховий стаж - 34 роки 8 місяців 17 днів, спеціальний стаж - 26 років 2 місяці 29 днів. При цьому, обчислення спеціального стажу було здійснено органом Пенсійного фонду станом на 11.10.2017, тобто без врахування Рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019.
Враховуючи, що позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII 05.10.2023 (тобто після прийняття Рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019), то відповідач повинен був застосовувати положення означеної норми в редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік №909).
Відповідно до розділу 2 Переліку № 909 право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.
Пунктом 2 примітки до Переліку № 909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно з п. 3 примітки до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Отже, із наведених вище норм Закону №1788-ХІІ та Переліку № 909 слідує, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я, зокрема, лікарі та середній медичний персонал, які працювали у лікарняних закладах, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Пунктом 5 Розділу ІІІ “Посади середнього медичного персоналу” Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.12.1992 №195, визначено, що посада: медичної сестри всіх найменувань відноситься до посад середнього медичного персоналу.
Матеріалами судової справи стверджено, що у період з 16.07.1990 по 02.09.1990 та з 01.09.1991 по 30.09.2023 позивач працювала на посадах медичної сестри різних найменувань, зокрема: молодшої медичної сестри по догляду за хворими; палатної медичної сестри терапевтичного відділення; палатної медичної сестри стаціонару; медичної сестри кардіологічного відділення.
Таким чином, робота на вказаних посадах дає позивачу право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII та за наявності у неї спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Записи трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення 23.08.1988) в повній мірі підтверджують зайнятість позивача у період з 16.07.1990 по 30.09.2023 на посадах медичної сестри різних найменувань та наявність у неї загальної кількості спеціального страхового стажу роботи на таких посадах понад 32 роки, а станом на 11.10.2017 - понад 26 років.
Наявність у позивача понад 26 років спеціального страхового стажу роботи на таких посадах визнається відповідачами як у оспорюваному рішенні про відмову у призначенні пенсії від 12.10.2023 №172650007526, так і у відзивах, а тому такі обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України.
Як вже зазначалося судом вище по тексту даного рішення, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Враховуючи викладене, у позивача достатньо страхового стажу роботи (понад 26 років) на посадах, які дають їй право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII.
При цьому, покликання відповідачів у спірному рішенні та у відзивах на відсутність у позивача спеціального страхового стажу роботи станом на 11.10.2017 в розмірі 26 років 6 місяців суд вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки редакція пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, яка передбачає наявність у особи станом на 11.10.2017 спеціального страхового стажу роботи в такому розмірі, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 №2-р/2019.
Крім того, суд зауважує, що за умови обрахунку спеціального стажу позивача станом на 11.10.2017, він не впливає на її право призначення пенсії за вислугу років, адже наявними в матеріалах справи доказами підтверджується (та не заперечується відповідачами) наявність у позивача станом на 11.10.2017 понад 25 років спеціального страхового стажу, який відповідно до положень пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII є достатнім (від 25 до 30 років) для призначення позивачу такої пенсії.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що оспорюване рішення відповідача-2 є необґрунтованим та прийняте всупереч вимогам чинного законодавства України.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 12.10.2023 №172650007526 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” ст.55 Закону №1788-XII та відновленню її порушеного права шляхом зобов'язання орган Пенсійного фонду призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до вказаної норми.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією (ч. 1 ст. 45 Закону №1058-ІV), при цьому пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ст. 7 Закону №1788-XII).
Таким чином, умовою для призначення пенсії за вислугу років є звільнення особи з посади, яка дає право на зарахування періоду роботи на такій посаді до спеціального стажу, а підставою - звернення особи за її призначенням.
Враховуючи те, що звільнення позивача з посади, яка дає право на зарахування періоду її роботи на такій посаді до спеціального стажу, відбулося 30.09.2023, а її звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років - 05.10.2023, то порушене право ОСОБА_1 слід відновити з 05.10.2023.
При визначенні територіального органу Пенсійного фонду, який має обов'язок поновлення порушеного права позивача, суд враховую положення абз. 1 п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 14 п. 4.2 Порядку №22-1).
Тож дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону №1788-XII, починаючи з 05.10.2023, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Враховуючи викладене, позовні вимоги до ГУ ПФУ в Рівненській області задоволенню не підлягають.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України суд присуджує документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.10.2023 №172650007526 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, починаючи з 05.10.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49094. ЄДРПОУ/РНОКПП 21910427)
Повний текст рішення складений 10 липня 2024 року.
Суддя Н.О. Дорошенко