Провадження № 22-ц/803/5688/24 Справа № 199/353/24 Суддя у 1-й інстанції - Авраменко А.М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
10 липня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2024 року, -
12 січня 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернуся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що на підставі договору факторингу №07072023 від 07 липня 2023 року позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за кредитним договором №Z62.00403.004929830 від 18 лютого 2019 року, розмір заборгованості якого становить 69845,65 гривень. Оскільки відповідач наявну в нього заборгованість за вказаним кредитним договором не погасив, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за вищевказаним кредитним договором в повному обсязі.
Також на підставі договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за договором позики №77942918 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 19 листопада 2021 року, розмір заборгованості якого станом на 30 листопада 2023 року становить 22991,47 гривень, з яких: 14652 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 8339,47 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом. Оскільки відповідач таку заборгованість не погасив, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за вищевказаним договором позики в повному обсязі.
Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2024 рокупозовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів заборгованість за кредитним договором №Z62.00403.004929830 від 18 лютого 2019 року станом на 30 листопада 2023 року в загальному розмірі 69845,65 грн., з яких: 25894,56 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11525,83 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 32425,26 грн. - заборгованість за комісією.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів заборгованість за договором позики №77942918 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 19 листопада 2021 року станом на 30 листопада 2023 року в загальному розмірі 22991,47 грн., з яких 14652 грн. - заборгованість за тілом позики, 8339,47 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою.
Також вирішено питання щодо судових витрат ( а.с. 53-55).
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог (а.с.59-65).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 лютого 2019 року між АТ «Ідея Банк», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, укладено кредитний договір №Z62.00403.004929830, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 31787 грн. строком на 60 місяців, зобов'язавшись повернути кредит до 18 лютого 2024 року щомісячними платежами згідно графіку погашення кредиту, сплативши за користування кредитом річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,5% (маржа банку; на день укладення договору змінна частина ставила становила 9,5%, що разом з маржою банку складало змінювану процентну ставку в розмірі 15%), а також, а також інші обов'язкові платежі, зокрема комісію за обслуговування кредиту (згідно графіку погашення кредиту). Викладені обставини підтверджуються копією кредитного договору, копією паспорту споживчого кредиту, копією анкети-заяви, копією заяви про акцепт публічної оферти.
Позичальник, на відміну кредитодавця, не виконав належним чином взяті на себе договірні зобов'язання, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед АТ «Ідея Банк», розмір якої станом на 07 липня 2023 року становив в загальному розмірі 69845,65 грн., з яких: 25894,56 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11525,83 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 32425,26 грн. - заборгованість за комісією. Вказаний розмір заборгованості залишився незмінним і станом на 30 листопада 2023 року. Викладені обставини підтверджується розрахунком заборгованості, випискою з особового рахунку позичальника.
07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк», як клієнтом, та позивачем, як фактором, укладено договір факторингу №07072023, за умовами якого з урахуванням реєстру боржників позивач набув належних АТ «Ідея Банк» прав вимоги за кредитним договором №Z62.00403.004929830 від 18 лютого 2019 року. Наведені обставини підтверджуються копією договору факторингу, копією платіжної інструкції, копією витягу з реєстру боржників.
19 листопада 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено договір позики №77942918 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) у формі електронного документу на відповідному інтернет-ресурсі https://mycredit.ua. З боку відповідача договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами вказаного договору відповідач отримав у позику 14652 гривень строком на 30 днів, зобов'язавшись повернути позику до 19 грудня 2021 року включно, сплативши 1,99% на день за користування позикою, а також 2,7% на день за понадстрокове користування позикою (ст.625 ч.2 ЦК України). Викладене підтверджується копією означеного договору з додатком.
Позичальник, на відміну від позикодавця, своїх договірні зобов'язання належним чином не виконав, у встановлений договором строк і в подальшому отриману позику не повернув, відсотки за строкове та понадстрокове користування позикою не сплатив, внаслідок чого в нього станом на 27 жовтня 2023 року перед позикодавцем виникла заборгованість в загальному розмірі 22991,47 грн., з яких 14652 грн. - заборгованість за тілом позики, 8339,47 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою. Викладені обставини підтверджуються копією витягу з реєстру боржників, а також копією розрахунку.
14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як клієнтом, та позивачем, як фактором, укладено договір факторингу №14/06/21 та додаткові угоди до нього №2 від 28 липня 2021 року, №12 від 27 жовтня 2023 року, за умовами яких з урахуванням витягу з реєстру боржників №11 позивач набув належних ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» прав вимоги за договором позики №77942918 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 19 листопада 2021 року в розмірі наведеної вище заборгованості, яка не змінилась і станом на дату здійснення розрахунку позивачем - 30 листопада 2023 року. Наведені обставини підтверджуються копіями договору факторингу та додаткових угод до нього, копією акту прийому-передачі Реєстру Боржників №11, копією витягу з Реєстру боржників №11.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов'язання за вказаними кредитними договорами не виконує, то позов підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 5, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Статтею 12 Закон України «Про споживче кредитування» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Вищезазначені кредитні договори були підписані електронним підписом Позичальника, що підтверджується копіями договорів.
Таким чином, судом встановлено, що укладені кредитні договори між сторонами відповідають формі, передбаченій ст. ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
Згідно з положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/337824/18, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідачем не надано жодного доказу щодо оспорення зазначених кредитних договорів.
Таким чином, судом встановлено, що укладені між сторонами договори позики не оспорювались та не визнавались судом недійсними, тому є чинними, оскільки відповідають формі, передбаченій ст. ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
Крім того, за кредитними договорами укладеними відповідачем з АТ «Ідея Банк», ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», відповідно до укладених договорів факторингу, перейшло право грошових вимог до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про, що свідчать відповідні реєстри прав вимог.
Відповідачем доказів про повернення наданих грошових коштів як первісним кредиторам, так і наступним, за кредитними договорами, суду не надано.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У визначені статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 525 ЦК України, передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому, згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) вбачається, що абзац 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не спростовано неукладення ним спірних договорів.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем пропущено загальний строк позовної давності за кредитним договором договір №Z62.00403.004929830 від 18.02.2019 року, оскільки перший платіж по кредиту боржник мав внести до 18.03.2019 року, але його не вніс, то строк позовної давності почав свій перебіг з цього моменту і закінчився 17.03.2023 року, а позов до боржника подано лише у 2024 році, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» запроваджено воєнний стан в Україні.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що звернувшись у січня 2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не пропустило позовну давність встановлену статтею 257 ЦК України.
У справі, що переглядається позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.
Також матеріали справи не містять, а відповідачем не надані докази того, що він не користувався кредитом.
Зазначена вище заборгованість підтверджується представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачем.
Доводи апеляційної скарги щодо нарахування відсотків після закінчення строку дії договорів, колегія суддів не бере до уваги, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що вони нараховувалися після закінчення строку дії договорів, позивач звернувся з позовом до суду де просить стягнути суми, які йому були передані згідно договорів факторингів.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: