Провадження № 22-ц/803/5864/24 Справа № 190/190/24 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
10 липня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” АТ “Укрзалізниця”
на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2024 року,-
30 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що вона з 03.08.1990 року працює структурному підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на різних посадах, з 16.05.2022 року переведена на посаду начальника дільниці СЦБ. За період з 2017 по 2021 роки їй надавалась щорічна відпустка з правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі, лише у розмірі: за 2017 рік - 2334 грн., за 2018 рік - 2780грн., за 2019 рік -2780 грн., за 2020 рік - 3058 грн., за 2021 рік - 4540грн.. Відповідач проігнорував пункти 3.1.12 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2012 рік, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. У зв'язку з чим, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав. У зв'язку з вищевикладеним, просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на її користь 6327,00 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки та стягнути з відповідача на її користь понесені нею витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн. (а.с.1-10).
Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задоволенні.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік у сумі 6327 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 2500,00 грн.
Також стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір (а.с. 91-96).
Не погодившись із рішенням суду, АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” АТ “Укрзалізниця” звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення норм матеріального і процесуального права ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог в повному обсязі (а.с.99-104).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 03.08.1990 року працює у структурному підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на різних посадах, з 16.05.2022 року переведена на посаду начальника дільниці СЦБ/а.с.14-16/.
У періоди з 06.06.2017 року по 22.06.2017 року, з 23.07.2018 року по 08.08.2018 року, з 10.06.2019 по 27.06.2019 року, з 25.06.2020 року по 26.07.2020 року, з 20.09.2021 року по 01.10.2021 рік позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка.
Пунктом 3.1.12. Колективного договору на 2012 рік, укладеного між труктурним підрозділом «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» та профспілковою організацією П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку», схваленого конференцією трудового колективу дистанції колії 28.03.2012 року, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Пунктом 1.3. Колективного договору визначено, що необхідні зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників дистанції колії вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва дистанції колії і профспілкового комітету, а всі інші - на конференції трудового колективу (а.с.22-25).
Відповідно до копії Постанови начальника СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та Голови профспілки структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за №1 від 16 січня 2017 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов'язань, діючого колективного договору СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2017 році до 31.12.2017 року (а.с.27).
Відповідно до копії Постанови начальника СП «П'ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та Голови профспілки структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» України, за №2 від 31.03.2017 року постановлено'застосовувати 01.04.2017 у діючому коллективному договорі ДП «Придніпровська залізниця» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с.26).
Відповідно до копії Постанови начальника СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та Голови профспілки структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за №1 від 15 січня 2018 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов'язань, діючого колективного договору СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2018 році до 31.12.2018 року (а.с.28).
Відповідно до копії Постанови начальника СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та Голови профспілки структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за №1 від 15 січня 2019 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов'язань, діючого колективного договору СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2019 році до укладення коллективного договору АТ «Українська залізниця» (а.с.29).
Відповідно до копії Постанови начальника СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та Голови профспілки структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за №1 від 15 січня 2020 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов'язань, діючого колективного договору СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2020 році до укладення коллективного договору АТ «Українська залізниця» (а.с.30).
Відповідно до копії Постанови начальника СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та Голови профспілки структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за №1 від 15 січня 2021 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов'язань, діючого колективного договору СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2021 році до 31.12.2021 року (а.с.31).
Відповідно до копії Постанови начальника СП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» та Голови профспілки структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за №148 від 14 червня 2021 року постановлено внести зміни до колективного договору ВСП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку», а саме у пункті 3.1.12. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року» (а.с.32).
Відповідно наданих суду розрахунків заробітної плати «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» позивачу ОСОБА_1 була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2017 рік - 2334 грн., за 2018 рік - 2780 грн., за 2019 рік - 2780 грн., за 2020 рік - 3058 грн., за 2021 рік - 4540 грн. (а.с.17-21).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони законні, обґрунтовані та доведені належними та допустимими доказами які не спростовані відповідачем. Дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017-2021 роки є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду 1 інстанції.
Так, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст.22 цього Закону - суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. До структури заробітної плати входить: основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч.3 ст.2).
Згідно зі ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Відповідно до ст.18 КЗпП України, ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно з частиною другою цієї статті, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
За нормою ст.9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року був встановлений на рівні 2197,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 2746,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 4540,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн.
Суд вважає, що прийняття Закону України № 1774-VІІІ не створює юридичних наслідків та перешкод для застосування п.3.1.12. Колективного договору в частині виплати працівникам підприємства відповідача допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається виключно Колективним договором.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що нормою ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, і приходить до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, не мають зворотньої сили.
Твердження ж апелянта про те, що, після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, судом не приймаються, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.
Тобто, до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, мають застосовуватися умови Колективного договору.
Пунктом 1.3. Колективного договору визначено, що необхідні зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників дистанції колії вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва дистанції колії і профспілкового комітету, а всі інші - на конференції трудового колективу
Передбачене Колективним договором положення щодо внесення змін до нього, кореспондується з нормою ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», якою визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Таким чином, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» і подальше внесення змін до пункту 3.1.12. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю, не мають зворотньої сили.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача щодо розміру матеріальної допомоги, звузив її право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
Виходячи з наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення, у період з 2017 року по 2021 рік є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про безпідставне не застосування судом першої інстанції строків позовної давності.
Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Крім того, згідно пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, що тривав протягом всього спірного періоду, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Доводи апеляційної скарги в цілому повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано ордер від 19.01.2024 року, договір про надання правової допомоги № 19/01/02 від 19.01.2024 року, акт № 1 про надання правової допомоги від 19.01.2024 року, квитанцію № 3254112 від 19.01.2024 року, яка свідчить сплату позивачем послуг адвоката в сум 2500,00 грн., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською допомогою на ім'я ОСОБА_2 , копію посвідчення адвоката України на ім'я ОСОБА_2 .
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу.
Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” АТ “Укрзалізниця” - залишити без задоволення.
Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: