Провадження № 11-кп/803/2281/24 Справа № 175/7797/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 липня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2024 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 03 серпня 2024 року включно.
Одночасно ОСОБА_7 визначено заставу в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90 840,00 (дев'яносто тисяч вісімсот сорок) грн. У разі внесення якої, на обвинуваченого покладено обов'язки передбачені ст. 194 КПК України.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд, зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, яке відноситься до категорії тяжкого злочину і покарання за нього визначено у виді позбавлення волі строком до десяти років, а тому, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватим, існує реальний ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду, у зв'язку із чим суд вважає, що існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду.
Суд також зазначив, що доводи сторони обвинувачення про продовження існування ризиків, передбачених п. 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що обвинувачений може впливати на свідків у даному кримінальному провадженні або вчинити інше кримінальне правопорушення належним чином не обґрунтовані і судом не приймаються.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник в інтересах обвинуваченого просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою застосувати до його підзахисного більш м'який запобіжний захід.
Захисник вважає, що ухвала суду є незаконною та такою що підлягає скасуванню.
Вказує, що пред'явлене ОСОБА_7 обвинувачення є необґрунтованим, оскільки немає жодних доказів стосовно ризиків, що останній може переховуватись від суду, перешкоджав чи перешкоджатиме встановленню істини по справі.
Вказує, що не врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох дітей, яким сплачує аліменти та непрацездатну мати, яка перебуває також на його утриманні.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.
Обвинувачений у судове засідання не доставлений.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, а отже, враховуючи те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності обвинуваченого та прокурора.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, а також наявність, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, які були підставою для обрання заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою та на даний час не відпали і не зменшилися.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
З огляду на зміст клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та доданих до нього матеріалів, колегія суддів також враховує, що з огляду на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 , у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого покарання, останній може переховуватися від суду з метою уникнення покарання.
Враховуючи положення статті 28 КПК України, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_7 ще не розпочався, по справі не допитано обвинуваченого, свідків згідно реєстру досудового розслідування, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 03 серпня 2024 року. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
У свою чергу, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК, відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що інші більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.).
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, на переконання апеляційного суду, посилання захисника на наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, родини та утриманців, постійного місця проживання, відсутності судимостей, не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду першої інстанції та обрання стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, оскільки це не спростовує висновки суду про те, що він може переховуватися від суду.
Також, всупереч доводам апеляційної скарги сторони захисту, суд першої інстанції, дотримуючись приписів ч.4 ст.182 КПК України, правильно визначив розмір застави, який відповідає обставинам кримінального правопорушення, майновому та сімейному стану обвинуваченого ОСОБА_7 , інших даних про його особу та встановлених судом ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та є достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Підстав для зменшення визначеного судом розміру застави на даному етапі кримінального провадження колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 , є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2024 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України строком до 03 серпня 2024 року включно з альтернативою внесення застави, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4