Справа № 357/7000/23
Провадження № 2/357/602/24
11 липня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В. П.,
секретар судового засідання - Чайка О.В.,
за участю представника позивача АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Попельнюх Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним пункту кредитного договору, -
1. Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2023 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі - «Позивач») звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_1 (далі - «Відповідач») стягнення заборгованості (а.с. 2-4).
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на такі обставини.
23.06.2005 року сторони уклали кредитний договір №KICWGK00830042.
Згідно з указаним договором Позивач зобов'язався надати Відповідачу кредит у розмірі 21186,00 Євро на термін до 23.06.2025 року, а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, які встановлено кредитним договором.
Відповідно до умов кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором.
Також, згідно з кредитними договором, у випадку порушення зобов'язань за ним, Відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором №KICWGK00830042. Таким чином, у порушення умов кредитного договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
У зв'язку із зазначеним, станом на 27.04.2023 року Відповідач має заборгованість перед Позивачем за кредитним договором у розмірі 157506,70 Євро, яка складається з:
17761,50 Євро - заборгованість за кредитом (тілом кредиту);
35381,56 Євро - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;
5508,00 Євро - заборгованість по комісії за користування кредитом;
98855,64 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
При цьому, Позивач просить суд стягнути із Відповідача лише частину указаної заборгованості, а саме 58690,45 Євро, яка складається з:
17761,50 Євро - заборгованість за кредитом (тілом кредиту);
35381,56 Євро - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;
5508,00 Євро - заборгованість по комісії за користування кредитом;
39,39 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором за період з 27.03.2008 року по 22.09.2008 року.
У лютому 2024 року Відповідач ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з зустрічним позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним пункту кредитного договору (а.с. 160-162).
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на наступні обставини.
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № KICWGK00830042 від 23.06.2005 року в розмірі 58 690,45 Євро.
При цьому банк надає розрахунок заборгованості яка утворилась в наслідок не виконання Позивачем умов кредитного договору KICWGK00830042 від 23.06.2005 року, яка складається із наступних сум:
- 17 761,50 Євро (тіло кредиту)
- 35381, 56 Євро (відсотки за кредитом)
- 5508 заборгованість по комісії за користування кредитом
- 39,39 Євро пеня на несвоєчасне виконання зобов'язання за договором.
Указана заборгованість розрахована в період із 25.06.2005 року по 27.04.2023 року. Пунктом 1.1. кредитного договору KICWGK00830042 від 23.06.2005 року встановлено, що Банк зобов'язується надати «Позичальнику» кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк до 23.06.2025 року включно, у вигляді кредитної лінії, що не відновлюється, у розмірі 21186,00 Євро, далі - «Кредит», на такі цілі: для придбання житла у сумі 18000,00 Євро та на оплату страхових платежів у сумі 3186,00 Євро, зі сплатою за користування Кредитом процентів у розмірі 0,9296 на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом та комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,189 від суми виданого кредиту щомісяця до Періоду сплати, Періодом сплати рахувати період з 20 по 26 число кожного місяця.
Указані умови кредитного договору ОСОБА_1 вважає несправедливими та просить суд визнати недійсним п.1.1. кредитного договору KICWGK00830042 від 23.06.2005 року в частині нарахування комісії за розрахункове-касове обслуговування в розмірі 0,1896 від суми кредиту.
Історія справи. Заяви та клопотання, позиції учасників справи.
15.06.2023 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 31).
16.08.2023 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження (46, зворот).
16.08.2023 року в ході судового засідання, після відкриття провадження у справі, судом було встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України. Ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху, надано Позивачу строк для усунення її недоліків (а.с. 48-49).
02.11.2023 року ухвалою суду було продовжено розгляд даної справи (а.с. 96).
07.02.2024 року до канцелярії суду представником Відповідача ОСОБА_1 було подано відзив, у якому останній просив суд у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовити у повному обсязі. Зазначив, що Позивачем було направлено лист від 17.02.2013 року до ОСОБА_1 про дострокове повернення кредитних коштів за договором № KICWGK00830042 від 23.06.2005 року в розмірі 27 276,95 Євро. Разом з цим ПАТ КБ «Приват Банк» 23.04.2013 року звернулося до суду із позовною заявою про звернення стягнення, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KICWGK00830042 від 23.06.2005 року в розмірі 43267,95 Євро, на частину житлового будинку загальною площею 58,20 житловою площею 26,50, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №KICWGK00830042 від 23.06.2005 року) ПАТ КБ «Приват банк» з укладанням від імені Відповідача договору купівлі продажу будь-яким способом із іншою особою покупцем з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приват Банк» усіх передбачених нормативно-правовими актами державних дій необхідних для продажу предмета іпотеки; виселення Відповідача та інших осіб із житлового будинку (предмету Іпотеки). До позовної заяви долучався розрахунок заборгованості за кредитним договором № KICWGK00830042 від 23.06.2005 року (період 23.06.2005 року - 22.03.2013 року). Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 31.12.2013 року по справі 357/5890/13-ц (з урахуванням ухвали суду від 31.12.2013 року про виправлення описки) позовні вимоги КБ ПАТ «Приват Банк» було задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості в розмірі 43267,95 Євро, звернуто стягнення на частину житлового будинку загальною площею 58,20 житловою площею 26,50, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №KICWGK00830042 від 23.06.2005 року) ПАТ КБ «Приват банк» з укладанням від імені Відповідача договору купівлі продажу будь-яким способом із іншою особою покупцем. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19.11.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено. Отже, рішення у справі №357/5890/13-ц набрало законної сили 19.11.2015 року. Із розрахунку заборгованості, що долучено до позовної заяви у справі №357/5890/13-ц встановлено, що заборгованість Відповідача станом на 22.03.2013 року складається із наступних сум: 17 609,85 Євро (тіло кредиту); 9974,79 Євро (відсотки за кредитом); 1699,00 Євро (заборгованість по комісії за користування кредитом), 13983,71 Євро (пеня на несвоєчасне виконання зобов'язання за договором). У зв'язку із тим, що Позивач звертався до суду із позовними вимогами до Відповідача, що ґрунтувалися на стягненні коштів за кредитним договором №KICWGK00830042 від 23.06.2005 року, та тим фактом, що останньому задоволено його позовні вимоги, зважаючи на принцип диспозитивності, що полягає у обранні способу стягнення заборгованості (звернення стягнення на іпотечне майно / стягнення суми заборгованості), представник Відповідача вважає, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» скористалося наданим правом на стягнення кредитної заборгованості в межах суми 43267,95 Євро, що сформовано за часовий проміжок із 23.06.2005 року - по 22.03.2013 року. Таким чином, стягнення кредитної заборгованості за той же період, за який обраховано заборгованість Відповідача та звернуто стягнення на іпотечне майно є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, у разі задоволення позовних вимог Банку, на Відповідача покладеться обов'язок по сплаті подвійної суми кредитної заборгованості, оскільки Позивач матиме право у примусовому порядку стягнути суму кредитної заборгованості (у межах можливого виконання рішення суду у даній справі) та продати предмет іпотеки (у межах виконання рішення у справі 357/5890/13-ц) (а.с. 117-120).
01.03.2024 року до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від представника Позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла відповідь на відзив, у якій остання зазначила, що дійсно 31.12.2013 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було постановлено рішення про звернення стягнення, в рахунок погашення заборгованості в розмірі 43267,95 Євро, на частину житлового будинку загальною площею 58,20 житловою площею 26,50, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №KICWGK00830042 від 23.06.2005 року) ПАТ КБ «Приват банк» з укладанням від імені Відповідача договору купівлі продажу будь-яким способом із іншою особою покупцем. Утім предмет іпотеки реалізовано не було (а.с. 170-172).
23.05.2024 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження по даній справі, призначено її до судового розгляду по суті (а.с. 207-208).
05.06.2024 року до канцелярії суду за допомогою системи «Електронний суд» представником Позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було подано письмові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на зустрічну позовну заяву. У поясненнях представник Позивача просила суду у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом відмовити у повному обсязі (а.с. 218-224).
12.06.2024 року у судовому засіданні представник Відповідача ОСОБА_1 подав до суду заяву щодо застосування наслідків пропуску строків позовної давності до спірних правовідносин (а.с. 228-229).
У судових засіданнях представник Позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Надала пояснення, аналогічні за змістом позовній заяві, відповіді на відзив та письмовим поясненням. Заперечувала проти задоволення зустрічного позову.
У судових засіданнях представник Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив у їх задоволенні відмовити у повному обсязі. Надав пояснення, аналогічні за змістом відзиву на позовну заяву та зустрічній позовній заяві. Наполягав на задоволенні зустрічного позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлені наступні обставини та зміст спірних правовідносин.
23.06.2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №KICWGK00830042, згідно з умовами якого останній отримав кредит в розмірі 21186,00 Євро строком до 23.06.2025 року (а.с. 70-71).
23.06.2005 року з метою забезпечення вимог, що випливають з кредитного договору, між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно: належна ОСОБА_1 . п'ятдесят одна сота частини житлового будинку під АДРЕСА_1 , загальною площею 58,20 кв. метрів, житловою площею 26,50 кв. метрів (а.с. 132-137).
Згідно з розрахунком заборгованості за договором №KICWGK00830042, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 27.04.2023 року заборгованість ОСОБА_1 за указаним кредитним договором становить 157506,70 Євро, з яких: 17761,50 Євро - заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту); 35381,56 Євро - заборгованість за процентами; 5508,00 Євро - заборгованість з комісії; 98855,64 Євро - нарахована пеня. Указану суму заборгованості нараховано починаючи з 25.06.2005 року (а.с. 82, зворот - 86).
20.02.2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» було направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу від 17.02.2013 року про дострокове повернення суми кредиту у повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту (а.с. 144, 145).
31.12.2013 року заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі №357/5890/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19.15.2015 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором кредитний договір №КІСWGК00830042 від 23.06.2005 року в розмірі 43267,95 Євро, що за курсом 10,31 відповідно до службового розпорядження НБУ від 22.03.2013 року складає 446092,56 грн., було звернуто стягнення на частину житлового будинку загальною площею 58.20 кв.м, житловою площею 26.50 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер в реєстрі №1-2947 з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки (а.с. 138-140, 141-142, 143).
2. Мотивувальна частина.
Вирішуючи дану справу суд керується наступними нормами процесуального та матеріального права України.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).
Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 3 ЗУ «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно з частиною першою статті 33 ЗУ «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 36 ЗУ «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною третьою статті 36 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку».
Згідно з частиною четвертою статті 36 ЗУ «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Наведена вище норма права передбачає спеціальні підстави припинення зобов'язань щодо виконання основного (кредитного) зобов'язання, яке було забезпечене іпотечним договором.
Висновки суду.
Таким чином, за змістом статей 1, 33, 36 Закону України «Про іпотеку» використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Іпотекодержатель, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідне звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме частину житлового будинку загальною площею 58.20 кв.м, житловою площею 26.50 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер в реєстрі №1-2947, було здійснено 31.12.2013 року заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі №357/5890/13-ц за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 .
Таким чином, подальша вимога щодо виконання основного зобов'язання боржником - Відповідачем по даній справі, є недійсною.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2019 року по справі №204/7148/16-ц, від 20.06.2018 року по справі № 757/31271/15-ц, від 27.02.2019 року по справі №643/18466/15-ц та №263/3809/17, від 03.07.2019 року по справі №646/7699/13-ц, від 20.11.2019 року по справі № 295/795/19.
Відтак, у задоволенні позовних вимог за первісним позовом слід відмовити.
Щодо позовних вимог за зустрічним позовом слід зазначити наступне.
Пунктом 1.1. кредитного договору №KICWGK00830042 від 23.06.2005 року встановлено, що Банк зобов'язується надати «Позичальнику» кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк до 23.06.2025 року включно, у вигляді кредитної лінії, що не відновлюється, у розмірі 21186,00 Євро, далі - «Кредит», на такі цілі: для придбання житла у сумі 18000,00 Євро та на оплату страхових платежів у сумі 3186,00 Євро, зі сплатою за користування Кредитом процентів у розмірі 0,9296 на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом та комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця до Періоду сплати, Періодом сплати рахувати період з 20 по 26 число кожного місяця.
Указані умови кредитного договору ОСОБА_1 вважає несправедливими та просить суд визнати недійсним п.1.1. кредитного договору KICWGK00830042 від 23.06.2005 року в частині нарахування комісії за розрахункове-касове обслуговування в розмірі 0,18% від суми кредиту.
Утім, справа щодо кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вже розглядалася судом.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31.12.2013 року по справі №357/5890/13-ц, яке набрало законної сили 19.11.2015 року, поряд із іншим, було встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором №KICWGK00830042 від 23.06.2005 року станом на 22.03.2013 року складає - 17609,85 Євро.
Разом з цим, як вбачається зі змісту позовної заяви АТ КБ «ПРИВАТБАНК», розгляд якої здійснювався судом у межах справи №357/5890/13-ц, указаний розмір заборгованості включає заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 1699,60 Євро (а.с. 123).
Відповідно до ч.5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Таким чином, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено розмір заборгованості Позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 по кредитному договору №KICWGK00830042 від 23.06.2005 року, до складу якого включено суму коштів, яку нараховано на виконання спірного пункту кредитного договору.
З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають.
Також суд зазначає, що застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог. Тобто позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18).
У даній справі суд дійшов протилежних висновків, а тому положення про позовну давність застосуванню не підлягають.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених сторонами позовних вимог, з урахуванням обраного ними способу захисту права, на підставі наданих сторонами та витребуваних судом доказів.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним пункту кредитного договору - відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, Код ЄДРПОУ 14360570.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено 11.07.2024 року.
Суддя В. П. Цукуров