79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
26.06.2024 Справа № 914/61/24
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Петрусь Наталії Федорівни
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Пастернак Марти Ігорівни
про: розірвання договору, витребування з чужого незаконного володіння безпідставно набутого майна, відшкодування шкоди,
представники:
позивача: Кутах Д.О., Шубак О.І.,
відповідача: Хомік Є.М.,
03.01.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Петрусь Наталії Федорівни до відповідача: Фізичної особи-підприємця Пастернак Марти Ігорівни про розірвання договору, витребування з чужого незаконного володіння безпідставно набутого майна, відшкодування шкоди.
Ухвалою суду від 08.01.2024р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 31.01.2024р., явку представників сторін у судове засідання визнано обов'язковою, викликано представників сторін у підготовче засідання.
Хід розгляду справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
31.01.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№2889/24).
21.02.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№5091/24).
Протокольною ухвалою від 13.03.2024р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 03.04.2024р.
03.04.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№9238/24).
18.04.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів (вх.№10642/24).
20.05.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів (вх.№13400/24).
Протокольною ухвалою від 23.05.2024р. суд ухвалив визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк і долучити докази до матеріалів справи.
05.06.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано додаткові пояснення у справі (вх.№14951/24).
17.06.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано додаткові пояснення (заперечення) у справі (вх.№15873/24).
19.06.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано додаткові пояснення у справі (вх.№16177/24).
Протокольною ухвалою від 26.06.2024р. суд, зокрема, ухвалив долучити до матеріалів справи додаткові пояснення від позивача, відмовив у визнанні причин пропуску строку на подання доказів поважними, подані докази залишив без розгляду.
При цьому, суд виходив з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 80 ГПК України).
Відповідно до частини 8 статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з частиною 1 статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У той же час, наведені позивачем доводи щодо пропуску процесуального строку на подання доказів не визнаються судом поважними.
Відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 2 статті 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
За таких обставин, оскільки клопотання позивача про долучення доказів подано після закінчення підготовчого провадження і вже під час розгляду справи по суті, та останнім не наведено поважних причин щодо неможливості його подання у встановлені законом строки, суд дійшов висновку залишити вказане клопотання в частині долучення доказів без розгляду.
Суть спору:
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що за твердженням позивачки, їй належить бізнес-сторінка Uspix у мережі Facebook і до рекламного кабінету «FacebookBusinessManager» (ID 494148691005154) вона надала спільний доступ відповідачу, яка, в свою чергу, заблокувала доступ до сторінки.
Позиція позивача:
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач навмисно позбавила позивача права користування належним їй майном з метою примусити позивача продовжити дію договору до 26 жовтня 2023 року, отримання додаткових грошових коштів, шляхом видалення доступу позивача до кабінету «FacebookBusinessManager» (ID 494148691005154), через який здійснювалася реклама та продаж продукції позивача.
У зв'язку із наведеним, позивач заявила наступні вимоги:
1.Розірвати договір про надання послуг у сфері інформатизації №01 від 13.01.2023 року, укладений між ФОП Петрусь Наталією Федорівною та ФОП Пастернак Мартою Ігорівною. 2.Зобов'язати ФОП Пастернак Марту Ігорівну повернути ФОП Петрусь Наталії Федорівні доступ до кабінету «FacebookBusinessManager» (ID 494148691005154).
3.Стягнути з ФОП Пастернак Марти Ігорівни на користь ФОП Петрусь Наталії Федорівни 28 860,00 гривень майнової шкоди.
4.Стягнути з ФОП Пастернак Марти Ігорівни на користь ФОП Петрусь Наталії Федорівни 10 000,00 гривень моральної шкоди.
Позиція відповідача:
Повністю заперечено позовні вимоги, як безпідставні та необгрунтовані.
Вважає, що позивачем не доведено, що саме на відповідача було покладено обов'язок вести і наповнювати сторінку Uspix у Facebook, що саме відповідачу було передано права адміністратора цієї сторінки і що саме відповідач мала можливість змінювати налаштування на цій сторінці та здійснювати управління цією сторінкою.
За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
13 січня 2023 року ФОП Петрусь Н.Ф. (замовник/позивач) уклала з ФОП Пастернак М.І. (виконавець/відповідач) договір про надання послуг у сфері інформатизації №01 (надалі - договір).
Згідно пункту 1.1 договору, виконавець зобов'язувався за плату здійснювати наступні послуги/роботи:
-консультування та навчання з питань створення сайтів, соцмереж та надання допомоги щодо технічних аспектів наповнення сайтів та соцмереж;
-ведення та наповнювання бізнес сторінок;
-налаштування реклами та її оптимізація в соціальних мережах.
Згідно пункту 2.1 договору, обсяг, зміст, строки, вартість надання/виконання послуг визначається в завданнях-специфікаціях. Умови завдань-специфікацій узгоджуються сторонами до початку надання виконання/послуг робіт за договором. Завдання-специфікація підписується уповноваженими представниками сторін, у тому ж порядку, що і договір, і є його невід'ємною частиною.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що виконавець зобов'язується дотримуватися інтересів замовника, кваліфіковано, чітко й у строки надавати/виконувати послуги згідно завдань-специфікацій.
Відповідно до пункту 3 договору, замовник є єдиним власником усіх матеріалів та результатів, отриманих в процесі виконання завдань-специфікацій. Замовник має право використовувати програмне забезпечення, створене за цим договором на власний розсуд, незалежно від виконавця та незалежно від продовження дії цього договору.
Згідно п.5.1 договору, загальна вартість послуг/робіт за цим договором визначаються вартістю наданих/виконаних послуг/робіт згідно затверджених завдань-специфікацій, Актів прийому-передачі наданих виконаних послуг/робіт.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
Згідно п.10.1 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023 року, за умови повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, а при недотриманні цієї умови дія договору продовжується до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Пунктом 10.6 договору передбачено, що договір може бути достроково розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.
Оцінюючи надані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Між сторонами у справі виникли правовідносини з надання послуг на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексуУкраїни, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Різновидом послуг, як об'єкта господарський відносин, є послуги з проведення рекламної кампанії замовника, що передбачає розповсюдження виконавцем реклами, як інформації про особу чи товар, в будь-якій формі та в будь-який спосіб, що призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Надання послуг з розповсюдження реклами замовника здійснюється виконавцем відповідно до договору та з урахуванням вимог Закону України «Про рекламу», що регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України (ст.1, ч.1 ст.2 Закону «Про рекламу»).
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За п.1 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.
Відповідно до ч.ч.1 і 4 ст.188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Договором про надання послуг у сфері інформатизації №01 від 13.01.2023 року передбачено дострокове розірвання договору тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору (п.10.6 договору).
Як стверджує позивач, сторони не досягли домовленості про дострокове розірвання договору. Позивач наполягав на розірванні договору з 12 жовтня 2023 року, а відповідач - з 26 жовтня 2023 року. Проте, як зазначила позивач, вже з 12 жовтня 2023 року відповідач фактично припинила надавати будь-які послуги/роботи позивачу за договором.
Відтак, позивач доводить, що договір про надання послуг має бути розірваний внаслідок його істотного порушення відповідачем, оскільки роботи за даним договором не виконувались.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст.598, 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та ухвалення відповідного судового рішення) договір.
Отже, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч.4 ст.631 ЦК України. Проте, поняття «строк дії договору» та «строк виконання зобов'язання», не є тотожними.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного суду господарського суду №910/16750/18 від 18.11.2019р. та в постанові Верховного Суду від 07.08.2018р. у справі № 910/7981/17.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно ст.599 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином.
Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд.
Згідно ст.252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати. Таким чином, у випадку настання календарної дати або відповідної події, визначених договором, дія останнього припиняється. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним.
Так, згідно п.10.1 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023 року, за умови повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, а при недотриманні цієї умови дія договору продовжується до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Отже, строк дії договору про надання послуг відповідно до змісту договору закінчився 31.12.2023 року.
Між тим, 03.01.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява позивача та на момент відкриття провадження у справі, строк дії договору закінчився.
Враховуючи вищевикладене, суд вказує, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), а відтак вимога позивача про розірвання договору про надання послуг, строк дії якого закінчився, є такою, що не підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору).
З'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суд виходив з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, щодо якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно та в межах і у відповідності до умов договору.
Суд зауважує, що докази, якими обґрунтовує свої вимоги позивач, зокрема, як і листи електронної пошти до яких прикріплювались відповідні файли, не є належними доказами в підтвердження надання спільного доступу до рекламного кабінету «FacebookBusinessManager» (ID 494148691005154).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції, тощо).
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, тощо.
Докази, котрі містяться в матеріалах справи, не дають суду можливість встановити чи надавалась послуга на виконання договору про надання інформаційних послуг щодо спільного доступу до рекламного кабінету, оскільки в матеріалах справи містяться фактично документи, які стосуються фінансових оборотів, руху коштів.
Крім того, суд зауважує, що такий вид послуги не передбачено п.1.1 договору.
Пунктом 2.1 договору, зокрема, визначено, що обсяги та строки надання інформаційних послуг за договором узгоджуються шляхом підписання сторонами у завданнях-специфікаціях.
Однак, у матеріалах справи відсутні узгодження щодо об'єму та строків виконання договору, що також позбавляє суд можливості встановити об'єм робіт, що підлягав виконанню.
З метою підтвердження своїх доводів викладених в позовній заяві, позивач направила на адресу Facebook (Фейсбук), запит з проханням повернути доступ до своєї бізнес сторінки (FacebookBusinessManager (ID 494148691005154), що є предметом спору в цій справі.
В свою чергу із змісту відповіді Фейсбук, слідує, що контроль над бізнес сторінкою (FacebookBusinessManager (ID 494148691005154)) може бути повернений при виконанні певних умов, зокрема, надання запитуваних документів, доказів надання яких чи позитивної відповіді від Фейсбук позивач не надала.
Крім того, відповідачем заперечується факт надання їй спільного доступу до кабінету «FacebookBusinessManager» (ID 494148691005154), тобто відповідач не визнала, що має якесь відношення до бізнес-сторінки позивача чи якось контролює її.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд констатує, що матеріали справи не містять належних доказів порушення чи невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору, як і належних доказів того, що відповідачем чиняться перешкоди позивачу у користуванні належним їй майном.
Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом обставини та зміст позовних вимог, суд вважає, що позивачем не надано доказів, що підтверджують обставини, на які остання покликається.
Відтак, враховуючи викладене, позовна вимога зобов'язати ФОП Пастернак Марту Ігорівну повернути ФОП Петрусь Наталії Федорівні доступ до кабінету «FacebookBusinessManager» (ID 494148691005154) до задоволення не підлягає у зв'язку з недоведеністю.
Посилання позивача на приписи ст.1166 Цивільного кодексу України є безпідставними та не обґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, діяння заподіювача шкоди має містити всі ознаки, передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, а саме: 1) воно повинно заподіювати шкоду, 2) бути протиправним, 3) причинно пов'язаним зі шкодою, 4) винним. Тому, для застосування позадоговірної відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.
Важливим елементом доказування наявності збитків у вигляді є встановлення причинного зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю заподіювача та шкідливими наслідками (збитками) потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну фізичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що між її діями та шкодою є безпосередній причинний зв'язок.
Позивачем не доведено належними і допустимими доказами, у чому полягає протиправна поведінка, вина саме відповідача при виконанні умов договору та зобов'язань, покладених на відповідача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Частинами першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Сторона, яка пред'являє вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов'язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами.
Позивач, звертаючись до суду з даною вимогою, жодним чином не довела наявність моральної шкоди та її розміру, тоді як теоретичне посилання на заподіяння їй моральної шкоди не може слугувати підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди. А отже, встановивши, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди не підтверджена належними та допустимими доказами, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у її задоволенні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалась в обґрунтування своїх вимог, а тому в їх задоволенні слід відмовити повністю.
Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суд не вважає за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, а також заперечень відповідача, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, згідно ст. 129 ГПК України, суд залишає за позивачем судові витрати.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Відмовити в позові повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено 08.07.2024 р.
Суддя Король М.Р.