вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
10 липня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/178/24
за позовом керівника Мукачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів
до відповідача 1 Свалявської міської ради Мукачівського району Закарпатської області, м. Свалява Закарпатської області
до відповідача 2 Фізичної особи-підприємця Петьовки Романа Петровича, м. Свалява Закарпатської області
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків недійсності,
Секретар судового засідання - помічник судді - Сінкіна Е.В.
за участі представників сторін:
від прокуратури - Гангур Л.М.;
від позивача - не з'явився;
від відповідача 1 - не з'явився;
від відповідача 2 - Орбан Н.Л.;
від третьої особи - не з'явився;
СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.
23.02.2024 до Господарського суду Закарпатської області звернулась Мукачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби з позовом до Свалявської міської ради Мукачівського району Закарпатської області та Фізичної особи-підприємця Петьовки Романа Петровича, у якому просить:
1)визнати недійсним договір про закупівлю №27 від 22.01.2019, укладений між Свалявською міською радою Мукачівського району Закарпатської області та фізичною особою-підприємцем Петьовкою Романом Петровичем;
2)стягнути з фізичної особи-підприємця Петьовки Романа Петровича на користь Свалявської міської ради Мукачівського району Закарпатської області грошові кошти в розмірі 549 752,00 грн, а зі Свалявської міської ради Мукачівського району Закарпатської області одержані нею за рішенням суду 549 752,00 грн стягнути в дохід держави.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.02.2024 вищезазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11.04.2024 на 11:00 год. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (вул. Коперника, 4, м. Львів, 79000, код в ЄДРПОУ 20812013).
На електронну адресу суду надійшло пояснення Західного офісу Держаудитслужби від 14.03.2024 вх. № 02.3.1-02/2034/24. Ухвалою суду від 15.03.2024 пояснення позивача від 14.03.2024 вх. № 02.3.1-02/2034/24 повернуті заявнику без розгляду.
20.03.2024 на адресу суду надійшов відзив від відповідача-2 (вх. №02.3.1-02/2214/24 від 20.03.2024).
03.04.2024 на адресу суду надійшли додаткові пояснення від Західного офісу Держаудитслужби (вх. №02.3.1-02/2669/24 від 03.04.2024).
Також, 04.04.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від Мукачівської окружної прокуратури (вх. №02.3.1-02/2705/24 від 04.04.2024).
На адресу суду від Мукачівської окружної прокуратури надійшло клопотання про витребування від Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України належним чином засвідченої копії повного рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 57/13-р/к від 19.09.2019, за результатами розгляду справи № 03-9/2019, а також документів, які стали підставою для його прийняття. Ухвалою суду від 16.05.2024 клопотання про витребування доказів задоволено.
15.05.2024 на адресу суду надійшло клопотання від відповідача-1 яким сторона просить підготовче засідання по справі розглянути без участі представника Свалявської міської ради, за наявними в матеріалах справи документами.
16.05.2024 на адресу суду надійшло заперечення від відповідача-2 яким сторона просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування заявленого стверджує, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав.
16.05.2024 на адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача-2 з проханням закрити підготовче провадження та призначити судовий розгляд справи по суті.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2024 закрито підготовче провадження у справі №907/178/24 та призначено судовий розгляд справи по суті на 06.06.2024 на 12:00 год.
06.06.2024 на адресу суду надійшли пояснення від Мукачівської окружної прокуратури, яким сторона просить задоволити позовні вимоги. В обґрунтування заявленого стверджує, що позивачем обрано належний спосіб захисту своїх прав.
До дня призначеного судового засідання (06 червня 2024 р. на 12:00 год.) третя особа вимоги ухвали суду про витребування доказів від 16.05.2024 не виконав, належним чином засвідчені копії повного рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 57/13-р/к від 19.09.2019, за результатами розгляду справи № 03-9/2019, а також документів, які стали підставою для його прийняття суду не надав.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2024 повторно витребувано від Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України належним чином засвідченої копії повного рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 57/13-р/к від 19.09.2019, за результатами розгляду справи № 03-9/2019.
На виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2024 Західним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України подано до суду рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 57/13-р/к від 19.09.2019 та документи, які стали підставою для його прийняття.
Відповідач -1 не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду була надіслана на його офіційну юридичну адресу), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Суд вказує про те, що відповідач -1 не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач -1 у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем -1 відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Позиція прокурора.
В обґрунтування позовних вимог прокурор покликається на те, що антиконкурентні узгоджені дії ФОП Петьовки Р.П., що стосуються спотворення результатів публічноі? закупівлі, які встановлені у рішенні Адміністративноі? колегіі? Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету Украі?ни №57/13-р/к від 19.09.2019, спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору про закупівлю товару №27 від 22.01.2019 на неконкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаноі? сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренціі? у державі.
Оскільки рішення тендерного комітету Свалявськоі? міськоі? ради прии?нято з порушенням чинного законодавства, проте вичерпало свою дію виконанням шляхом укладення договору про закупівлю товару з і?х переможцем ФОП Петьовкою Р.П., якии? виконано сторонами, а тому вимоги про визнання недіи?сними цих торгів не є належним та ефективним способом захисту, оскільки в даному випадку необхідно оскаржувати сам договір на підставі ч. 5 ст. 13, ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Покликаючись на правовий висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21 щодо застосування ст. 216 ЦК України прокурор вважає, що в даному випадку наявні підстави для повернення ФОП Петьовкою Р.П. грошових коштів, які ним одержані на підставі недійсного правочину, а відтак і наявні підстави для повернення Свалявською міською радою цих коштів до державного бюджету.
Строк звернення до суду прокурор вважає не пропущеним, оскільки про оскаржуваний договір дізнався 19.09.2019 з рішення Адміністративноі? колегіі? Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету Украі?ни №57/13-р/к, а сам строк позовної давності перервався через дію постанов Кабінету Міністрів України №255 від 12.03.2020 та №651 від 27.06.2023, який припав на час дії карантину.
Позиція позивача.
Покликаючись на правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18 вважає, що оскільки заходи державного фінансового контролю у Свалявськіи? міськіи? раді не проводились (у зв'язку з відсутністю підстав для і?х здіи?снення), то Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатськіи? області не набуває статусу позивача у даніи? справі.
Окрім того, вказує на те, що ані Законом України «Про публічні закупівлі», ані Законом України «Про основні засади здіи?снення державного фінансового контролю в Украі?ні» не передбачено право органу державного фінансового контролю на звернення до суду не за результатами заходів державного фінансового контролю, до непідконтрольної установи із позовами про визнання недіи?сними договорів про закупівлю товарів, робіт та послуг за бюджетні кошти.
Позиція відповідача-1.
Відповідач - 1 не подав відзиву на позовну заяву.
Позиція відповідача-2.
Прокурор звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору про закупівлю товару, який виконаний між сторонами, а тому до цього правочину неможливо застосувати наслідки недійсності правочину, які передбачені ст. 216 ЦК України. З огляду на це ФОП Петьовка Р.П. вважає, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
За наслідками моніторингу закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення оскаржуваного договору та його виконання, Держаудитслужбою (позивач) не виявлено жодних порушень законодавства, а відтак і не надано жодного висновку в якому містився б опис порушення та зобов'язання щодо усунення порушення.
Враховуючи те, що оскаржуваний прокурором договір виконано в повному обсязі за цінами, що нижчі ніж ціни, які визначались попереднім планом закупівлі, та без заперечень замовника - Свалявської міської ради, то на думку ФОП Петьовки Р.П. прокурором не доведено в чому полягає порушення інтересів держави в особі Держаудитслужби, яка не виявила жодних порушень по спірній закупівлі, а відтак і не доведено наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, які передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
При цьому покликається на правові висновки, викладені у п. 47 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у cправі №904/192/22 та п. 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 за змістом яких застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину, а не інших осіб, які не є учасниками оспорюваного договору, тому обраний прокурором спосіб захисту не призведе до реального відновлення порушених прав та інтересів держави.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Свалявською міською радою Мукачівського району Закарпатської області 06.12.2018 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі «Молоко та вершки» (ідентифікатор публічної закупівлі UА-2018-12-О6-004160-с), яке розміщено на офіційному порталі державних закупівель на сайті "prozorro.gov.ua" за посиланням https.//prozorro.gov.ua/tender/UА-2018-12-06-004160-с.
Очікувана вартість предмета закупівлі становила 503 510 грн.
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома учасниками: фізичною особою-підприємцем (далі за текстом - ФОП) Петьовкою Романом Петровичем (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) і ФОП Галасом Віктором Вікторовичем (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій, розташованою за посиланням: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-12-06-004160-с/print/bds/рdf/c4d2fЗcc0a474f5a8ecb58a64fb59c89.
Остаточні тендерні пропозиції:
ФОП Петьовка Р.П. - 485 675 грн, ФОП Галас В.В. - 503 510 грн.
Ураховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ФОП Петьовка Р.П., електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій, розташованою за посиланням: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-12-06-004160-с/print/bds/рdf/c4d2fЗcc0a474f5a8ecb58a64fb59c89.
Рішенням тендерного комітету Свалявської міської ради, оформленим протоколом розгляду тендерних пропозицій № 105 від 02.01.2018, вирішено визнати переможцем тендеру ФОП Петьовка Р.П. Електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір.
22.01.2019 між Свалявською міською радою та ФОП Петьовка Р.П. укладено договір №27 про закупівлю товарів (далі за текстом - договір).
Відповідно до п.1.1 якого предметом договору є молоко та вершки на загальну суму 485 675 грн, до п. 3.1 - ціна договору становить 485 675 грн.
Пунктами 7.1-7.9 цього договору визначено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 20 банківських днів з моменту отримання товару замовником згідно з накладною. Розрахунки за кожну поставлену партію продукції здійснюється замовником у безготівковому порядку в українській національній валюті - гривнях - шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою оплати продукції вважається дата зарахування коштів, сплачених замовником за поставлену партію продукції, на розрахунковий рахунок постачальника. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі». Замовник після отримання продукції відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетник коштів, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством. Одночасно з поставкою продукції, постачальник надає замовнику накладні на оплату, оформлені належним чином (печатка, підпис тощо) по кожному закладу та зведений реєстр накладних по кожному факту поставки.
Відповідно до наявних у матеріалах справи 27 платіжних доручень: №70 від 24.02.2020, №91 від 24.02.2020, №18 від 28.01.2020, №11 від 28.01.2020, №22 від 29.01.2019, №49 від 29.01.2019, №71 від 22.02.2019, №126 від 22.02.2019, №130 від 25.03.2019, №204 від 25.03.2019, №176 від 23.04.2019, №269 від 23.04.2019, №334 від 27.05.2019, №229 від 27.05.2019, №286 від 24.06.2019, №408 від 24.06.2019, №324 від 24.07.2019, №505 від 24.07.2019, №380 від 22.08.2019, №603 від 22.08.2019, №408 від 23.09.2019, №669 від 23.09.2019, №452 від 23.10.2019, №726 від 23.10.2019, №790 від 21.11.2019, №504 від 21.11.2019, №850 від 18.12.2019 Свалявською міською радою здійснено оплати за договором на суму 549 752 грн.
Натомість зі звіту Свалявської міської ради про виконання договору про закупівлю у 2019 році, який затверджений протоколом №47 від 02.03.2020, вбачається, що загальна сума оплат становить 536 946 грн.
У подальшому додатковою угодою №1 від 24.12.2019 продовжено строк дії спірного договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі, але не довше ніж 29.02.2020. Оплату вирішено здійснювати залежно від реального фінансування видатків замовника.
Додатковою угодою №2 від 22.01.2020 до спірного договору винесено зміни щодо очікуваної суми закупівлі у 2020 році в розмірі 97 135 грн.
Із видаткових накладних, які долучені до матеріалів справи відповідачем-2, вбачається, що договір виконано в повному обсязі.
Також судом встановлено, що рішенням адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №57/13-р/к від 19.09.2019 за результатами розгляду справи №03-9/2019 дії ФОП Петьовка Р.П. і ФОП Галас В.В. під час участі у торгах з предмету закупівлі товару: ДК 021:2015 - 15510000-6 - «Молоко та вершки», проведених Свалявською міською радою, з оголошенням про проведення відкритих торгів UА-2018-12-06-004160-с, визнано антиконкурентними узгодженими діями, які стосуються спотворення результатів торгів, тендерів, що є порушенням п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
У цьому рішенні встановлено, що за результатами тендеру, який був предметом розслідування у справі №03-9/2019, укладено договір №27 від 22.01.2019. Придбання зазначених послуг відбувалися за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендерів її видимості. Зазначене рішення обґрунтоване характерними спільними особливостями оформлення та подання тендерних пропозицій ФОП Петьовка Р.П. та ФОП Галас В.В. під час участі у відкритих торгах по закупівлі «Молоко та вершки», ідентифікатор доступу UА-2018-12-06-004160-с, а саме:
1)Подання пропозицій учасниками з одного авторизованого електронного майданчика zakupki.prom.ua, подання пропозицій в один і той же день та практично в один час, що підтверджується інформацією ДП «Прозоро» від 11.03.2019 №206/895/03, наданою на вимогу ЗОТВ АМКУ від 28.02.2019 №57-02/366 (про що зазначено у пунктах 26-29 рішення);
2)Завантаження пропозицій учасників, а також вхід до кабінету учасників з однієї і тієї ж ІР-адреси, що підтверджується інформацією ТОВ «Закупки.Пром.уа» №377/03 від 28.03.2019, наданою на вимогу ЗОТВ АМКУ від 19.03.2019 №57-02/481 до ТОВ «Закупки.Пром.уа» (про що зазначено у пунктах 30-33 рішення), а також листами ПАТ «Укртелеком» №389-вих-80Д731-80Д922 від 12.04.2019 з додатками на 6 арк., №389-вих-80Д731-80Д922 від 08.07.2019;
3)Ідентичних фірмових бланків, на фірмових бланках однаково оформлено жирним шрифтом (курсив) однакові частини документів; в однаковій послідовності зазначено та відцентровано реквізити у документах; зроблено однакові відступи до реквізитів суб'єкта господарювання; однакове оформлення ряду документів тендерних пропозицій учасників, однаково допущені помилки у вказаних документах, що підтверджується матеріалами справи, а саме: листами-згодою на обробку персональних даних, про які зазначається у пунктах 52, 53 рішення; листами-згодою на проведення досліджень продуктів харчування, про які зазначається у пункті 53 рішення; довідками про застосування заходів із захисту довкілля, про які зазначено у пункті 57 рішення;
4)Одне місце провадження господарської діяльності - м. Свалява, вул. Головна, 70, про що зазначено у пунктах 58 та 59 рішення.
Ураховуючи наведене, Адміністративна колегія Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла висновку, що учасники закупівлі під час підготовки документації для участі тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами. Узгодивши свою поведінку, учасники усунули змагальність між собою, а отже, спотворили підсумки проведених Свалявською міською радою торгів, порушивши її право на отримання найбільш ефективного для себе результату.
Рішенням адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №57/13-р/к від 19.09.2019, за результатами розгляду справи №03-9/2019 на ФОП Петьовка Р.П. і ФОП Галас В.В. накладено штрафи за порушення вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції» в розмірі відповідно 20 тис. грн. та 15 тис. грн.
Відповідно до листа Західного міжобласного територіального відділення АМКУ №63-02/19е від 05.01.2024, рішення №57/13-р/к від 19.09.2019 не оскаржувалося.
ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.
Предметом заявленого позову є вимога прокурора про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).
Велика Палата неодноразово звертала увагу на послідовність розгляду позову, яка передбачає спершу вирішення питання про те, чи має позивач право, по захист якого звернувся, далі - чи було воно порушене, і лише згодом - чи може бути захищене у спосіб, про який просить позивач.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».
За положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Аналіз положень ч. 3 ст. 53 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Так, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджування порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (надалі - орган державного фінансового контролю).
Головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (пп. 1, 3 п. 3 зазначеного Положення).
Згідно з пп. 20 п. 6 зазначеного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Відповідно до п. 7 зазначеного Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Згідно з інформацією, розміщеною в електронній системі публічних закупівель Prozorro, місцезнаходження замовника по процедурі закупівлі UА-2018-12-06-004160-с, є м. Свалява Закарпатської області.
Реалізацію повноважень Державної аудиторської служби України на території Закарпатської області здійснює Західний офіс Держаудитслужби згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» та Положення про Західний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Державної аудиторської служби України від 02.06.2016 № 23. Відповідно до п.1 вказаного Положення на території Закарпатської області реалізацію державного фінансового контролю здійснює апарат Офісу.
Згідно з пп. 18 п. 6 зазначеного Положення, Західний офіс Держаудитслужби має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Таким чином, суд зазначає, що Західний офіс Держаудитслужби наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель на території Закарпатської області.
Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі № 909/545/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19 неодноразово вказував, що Державна аудиторська служба України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, наділена повноваженнями на звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними рішень тендерного комітету, договорів про закупівлю робіт за державні кошти.
Отже, органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах є Західний офіс Держаудитслужби.
Як встановлено судом, листом №07.51-95-11717вих-23 від 23.11.2023 Мукачівською окружною прокуратурою повідомлено Західний офіс Держаудитслужби про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ФОП Петьовка Р.П. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
У відповідь Західний офіс Держаудитслужби листом №15428-23 від 15.12.2023 повідомив окружну прокуратуру, що в електронній системі Prozorro замовником 02.03.2020 оприлюднено звіт про виконання договору по закупівлі ID: UА-2018-12-06-004160-с. Отже, у Західного офісу Держаудитслужби відсутні правові підстави для проведення моніторингу закупівлі. Відповідно до статтей 5, 11 Закону 2939-XII перевірки закупівель, планові та позапланові виїзні ревізії офісом не проводились. Також Західний офіс Держаудитслужби повідомив, що відповідно до статті 2, пункту 8 та пункту 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-ХІІ та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів державного фінансового контролю, не передбачено звернення Офісу до суду з позовом про визнання недійсними договорів та додаткових угод (у тому числі укладених за результатами процедур закупівель).
Листом №07.51-95-11723вих-23 від 23.11.2023 окружна прокуратура повідомила позивача про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Відтак, при зверненні до суду з вказаним позовом Першим заступником керівника Золочівської окружної прокуратури Львівської області було дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з невжиттям компетентними органами заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як відповідним органам стало відомо про порушення інтересів держави.
Причиною виникнення спору в цій справі стало питання неналежного витрачання коштів державного бюджету, внаслідок того, що одержувач бюджетних коштів (Свалявської міської ради) уклав договір про закупівлю з ФОП Петьовка Р.П., який узгоджував свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами, тобто з порушенням приписів п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами ч. 3 наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Підставою для визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених зокрема, Законом України «Про публічні закупівлі», та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладення договору така правова позиція викладена в п. 24 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 року в справі №905/77/21.
Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на частину третю статті 228 ЦК України.
Частиною 3 ст. 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 ЦК України, відповідно яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина третя статті 228 ЦК України).
Отже, зміст наведених норм свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.
Однак, прокурор звертаючись з позовом у цій справі про визнання недійсним договору та посилаючись на приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України жодними доводами та аргументами не довів наявності у сторін (сторони) умислу в настанні протиправних наслідків, як необхідної передумови для застосування цього правового механізму захисту порушеного права.
Окрім того, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині першій статті 62 Конституції України.
Визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.08.2023 в справі №904/3100/21).
Доказів притягнення учасників правочину до кримінальної відповідальності прокурором не надано.
У підтвердження своїх позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорювані рішення тендерного комітету та договір є такими, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони, з огляду на рішення органу АМКУ від 19.09.2019 за №57/13-р/к від 19.09.2019 за результатами розгляду справи №03-9/2019, що через вчинення ФОП Петьовка Р.П. та ФОП Галас В.В. антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб'єктами господарювання під час підготовки та участі в торгах не відбувалося, тобто суб'єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів.
Проте, лише сам факт вчинення вказаними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).
А тому, такі твердження прокурора не доводять, що зміст правочину та мета, з якою він вчинений, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, як це передбачено ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Окрім того, суд зауважує, що згідно з узагальненими запереченнями відповідач-2 стверджує, що :
1)прокурором не доведено настання внаслідок недотримання учасниками визначеної законодавством процедури публічної закупівлі матеріального виразу порушених державних інтересів,
2)не заявлено вимоги про стягнення відповідної шкоди як засобу реалізації двосторонньої реституції,
3)фактичного споживання органом місцевого самоврядування переданого за умовами оспорюваного договору товару у погодженому сторонами обсязі без зауважень до їх кількості та якості,
4)закінчився строк дії договору у зв?язку з його повним виконанням.
Обговорюючи вказані заперечення відповідача-2 суд зазначає наступне.
Способи захисту прав особи визначаються, зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та іншими нормативно-правовими актами. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту прав особи.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України).
За змістом частин 1, 2 ст. 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).
Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України), таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.
Тлумачення ст. 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину іншій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст. 216 ЦК України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним, чи який визнано недійсним.
Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Правило ст. 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
У постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №916/1952/17 від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 14.05.2020 у справі №916/1952/17, міститься висновок про те, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена. Втім, цей висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору. У тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК, зокрема ст.1212 ЦК України.
У цій справі прокурор посилався в обґрунтування своїх вимог саме на ст. 216 ЦК України, а судом встановлено, що оспорюваний договір фактично є виконаним обома сторонами (тобто ФОП Петьовка Р.П. поставив замовнику товар, а Свалявська міська рада оплатила цей товар та спожила його).
При цьому прокурор звернувся в інтересах держави в особі Держаудитслужби з позовом до сторін договору про закупівлю товарів з вимогами визнати недійсним цей договір та застосувати до нього наслідки недійсності правочину шляхом повернення виконавцем (відповідач-2) на користь замовника (відповідач-1) грошових коштів, які були оплачені за цим договором, а в подальшому повернення замовником (відповідач-1) цих грошових коштів до державного бюджету, як неналежно витрачених.
Тобто, відповідно до положень ст. 216 ЦК України прокурор просив стягнути з постачальника (відповідач-2) все отримане ним за правочином (549 752,00 грн) замовнику (відповідач-1), а згодом повернути останнього цю суму до державного бюджету.
Однак, суд доходить до висновку, що звертаючись з позовом у цій справі, прокурор мав зазначити вимоги про двосторонню реституцію (просити стягнути з постачальника (відповідач-2) на користь замовника (відповідач-1) отримані кошти, а останнього зобов'язати повернути відповідачу-2 одержаний товар), оскільки обґрунтування позовних вимог засвідчує, що він висував до відповідачів вимогу про визнання двостороннього правочину недійсним, внаслідок якої нівелюється правова підстава утримувати майно для відповідача-1, а для відповідача-2 - утримувати сплачені йому за такою угодою кошти.
Отже, двостороння реституція має застосовуватися тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору.
При цьому суд погоджується з покликанням відповідача-2 на правовий висновок, який викладено у п. 47 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у cправі №904/192/22, п. 48 Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21, п. 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19, п. 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
З огляду на це судом не встановлено обставини виконання договору лише Свалявською міською радою (відповідач-1), на користь якого прокуратура фактично і заявила вимогу стягнути вартість товару, яка (вимога) є односторонньою реституцією.
Положеннями абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Суд звертає увагу на те, що пред?являючи заявлений позов прокурором не враховано характерні особливості товару, який придбавався на підставі оспорюваного правочину - «Молоко та вершки», які швидко псуються та фактично були спожиті Свалявською міською радою. У разі неможливості повернути товар, який придбавався на підставі оспорюваного правочину, Свалявська міська рада повинна була б компенсувати ФОП Петьовка Р.П. їх вартість. Відтак замість захисту інтересів держави, ці інтереси навпаки - постраждали би та не призвели б економічного результату. Аналогічного підходу при застосування норм матеріального права про наслідки недійсності правочину викладено в пунктах 97, 98 постанови Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/637/20.
Тобто, навіть у разі визнання недійсним договору покупець (замовник) не матиме змоги повернути товар постачальнику.
Таким чином, визначені прокурором інтереси держави, які порушені внаслідок недотримання визначеної законодавством процедури державної закупівлі, повинні мати матеріальний вираз, а обраний в даній справі прокурором спосіб захисту таких прав, без вимоги про застосування двосторонньої реституції або відшкодування шкоди чи збитків, не може забезпечити їх реального захисту.
З огляду на вищезазначене в задоволенні позову прокурора слід відмовити.
Розподіл судових витрат.
Враховуючи положення ст. 129 ГПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 11 278,28 грн. покладається на прокурора.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 81, 129, 231, 236, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог Мукачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби - відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст судового рішення складено 10.07.2024
Суддя Л.В. Андрейчук