вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.07.2024м. ДніпроСправа № 904/1977/24
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/1977/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЕТИЗ ТАС"
про стягнення грошових коштів
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 03.05.2024 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЕТИЗ ТАС" (далі - відповідач) про стягнення 171.760,51 грн пені за порушення умов договору №01-017372-23 від 21.09.2023.
Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1977/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2024.
Ухвалою від 03.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через відділ документального забезпечення 17.05.2024 від відповідача надійшов відзив, сформований в системі «Електронний суд» 17.05.2024, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Через відділ документального забезпечення 11.06.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, сформована в системі «Електронний суд» 11.06.2024, у якій позивач просив суд поновити пропущений строк для подання відповіді на відзив та прийняти її до розгляду. Також позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 11.06.2024 заяву позивача про поновлення пропущеного строку для подачі відповіді на відзив задоволено.
Через відділ документального забезпечення 14.06.2024 від відповідача надійшли заперечення, сформовані в системі «Електронний суд» 14.06.2024, у яких відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Між сторонами був укладений договір поставки. Оскільки відповідач несвоєчасно поставив позивачу обумовлений договором товар, останній нарахував до стягнення з відповідача пеню.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач вказує, що належним відповідачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрометиз ТАС», а не Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрометиз».
На думку відповідача, обов'язковим є зазначення в позові відомостей про вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору.
Відповідач акцентує увагу, що розрахунок пені, вказаний у претензії, істотно відрізняється від того, який міститься у позові.
15.10.2023 є кінцевою датою звернення позивача до відповідача із заявкою, однак не кінцевою датою поставки товару. Кінцевих термінів поставки товару договір не містить, а тому таким кінцевим терміном поставки товару є визначений позивачем у заявці термін - «у найкоротші терміни».
Відповідач зауважує, що вирішальне значення для правильності нарахування пені має п. 7.3 договору.
Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву
Позивач з позицією відповідача, яка викладена у відзиві, не погоджується і наголошує, що кінцеві строки поставки товару визначені договором - до 15.10.2023.
Позивач визнає положення п. 7.3 договору, однак вказує, що оскільки з боку відповідача відбулося прострочення поставки товару більше, ніж на 10 (десять) календарних днів, то пеню слід нараховувати з 15.10.2023, а тому контррозрахунок відповідача позивач вважає неправильним.
Позивач також зауважив, що досудовий порядок врегулювання спору не є обов'язковим.
Доводи відповідача щодо відповіді на відзив
У запереченнях відповідач підтримав позицію, яка висвітлена у відзиві.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; надання заявки; настання строку поставки товару; фактичної поставки товару; правомірності нарахування пені та правильності здійсненого позивачем (відповідачем) розрахунку (контррозрахунку).
Суд встановив, що між позивачем (далі - позивач, покупець) та відповідачем (далі - відповідач, постачальник) був укладений договір поставки №01-017372-23 (далі - договір).
Предметом договору є вироби з дроту оборонні бар'єри з оцинкованого заліза (габіони). За договором постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю в порядку та строки, що встановлені договором, товари (за предметом закупівлі, зазначеному у абзаці першому цього пункту договору) у кількості, комплектності, за переліком (асортимент), за ціною, з якістю, згідно з умовами договору (далі - товар), а покупець зобов'язується здійснити оплату належно переданого товару на умовах договору.
Найменування, одиниця вимірювання, вимоги до технічних характеристик, комплектності, інші вимоги щодо якості, гарантії якості товару, тощо визначаються у додатку 2 до договору (п. 1.1 договору).
У пункті 2.2 ціна договору (відповідно до специфікації додатку 1 до договору) становить 13.626.360,00 грн, крім того ПДВ - 2.725.272,00 грн. Всього з ПДВ - 16.351.632,00 грн.
Договір, відповідно до п. 12.1, набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 30.11.2023 включно, а в частині виконання зобов'язань постачальника - до повного їх виконання.
Суд зауважує, що договір представником відповідача був підписаний шляхом нанесення електронного цифрового підпису 20.09.2023, а представником позивача підписаний шляхом нанесення електронного цифрового підпису 21.09.2023.
Відповідно до специфікації, на якій представниками сторін нанесені електронні цифрові підписи 20.09.2023 (представник позивача) та 21.09.2023 (представник відповідача) визначено найменування товару - 1171 габіон оцинкований висота 2,0 м, довжина 4,0 м, глибина 2,0 м, комірка (100 х 100) мм, кількість - 3.348 штук, ціна без ПДВ 13.626.360,00 грн, всього з ПДВ - 16.351.632,00 грн.
Позивач адресував відповідачу лист від 21.09.2023 за вих.№01/47379, у якому позивач просив відповідача у найкоротші строки поставити товар на склади вантажоодержувачів.
Відповідач поставив позивачу товар з порушенням строків, що підтверджується:
накладною на відпуск товарів №11670 від 16.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №11687 від 17.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №11689 від 17.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №11766 від 19.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №11806 від 20.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №11779 від 19.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №11855 від 23.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №11813 від 20.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №11868 від 25.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №11867 від 24.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №11953 від 26.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12041 від 30.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12073 від 30.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12043 від 30.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12090 від 31.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12089 від 31.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12318 від 31.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12092 від 31.10.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12384 від 03.11.2023 на суму 195.360,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12386 від 03.11.2023 на суму 341.880,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12709 від 07.11.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12748 від 08.11.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12713 від 07.11.2023 на суму 586.080,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12771 від 09.11.2023 на суму 97.680,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12772 від 09.11.2023 на суму 283.272,00 грн;
накладною на відпуск товарів №12827 від 13.11.2023 на суму 146.520,00 грн.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення 171.760,51 грн пені.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Варто наголосити, що належність виконання обов'язку з поставки товару полягає у дотриманні строків поставки товару.
У пункті 4.1.1 договору визначено, що поставка здійснюється згідно із замовленням (заявками) покупця не пізніше 15.10.2023.
У заявці покупця може зазначатися: дата та номер договору, дата і номер заявки, найменування, кількість товару, що підлягає поставці згідно із заявкою, адреса поставки, перелік номенклатури (асортимент) товару, факс та/або e-mail покупця, спосіб підтвердження отримання заявки та інші відомості у разі необхідності.
Як встановлено судом, позивач адресував відповідачу лист від 21.09.2023 за вих.№01/47379 (арк. 16, том 1), у якому позивач просив відповідача передати підрозділам Національної енергетичної компанії «Укренерго» обумовлені договором вироби з дроту оборонні бар'єри з оцинкованого заліза (габіони) з характеристиками та в строки відповідно до умов договору, в кількості згідно додатку 1 до цього листа на загальну суму 16.351.632,00 грн з ПДВ.
Поставку товару позивач просив відповідача здійснити у найкоротші строки.
Крім цього, позивач просив відповідача протягом одного робочого дня з дня отримання заявки на поставку електронною поштою підтвердити отримання заявки.
Проаналізувавши положення п. 4.1.1 договору та зміст листа від 21.09.2023 за вих.№01/47379, суд дійшов висновку, що лист позивача, адресований відповідачу, і є заявкою на поставку товару, яка складена з дотриманням положень договору.
Пунктом 4.1.2 договору визначено, що датою отримання заявки постачальником вважається дата її направлення постачальнику.
Надаючи правову оцінку запереченням відповідача суд зауважує, що долучений позивачем до матеріалів справи скріншот підтверджує направлення на адресу відповідача заявки, викладеної у листі від 21.09.2023 за вих.№01/47379 саме 21.09.2023. Тобто датою отримання заявки відповідачем вважається 21.09.2023.
Отримання вказаної заявки відповідачем підтверджується здійсненням поставки товару, про що свідчать видаткові накладні долучені до справи.
Розуміння відповідачем того, що він має поставити товар у повному обсязі також підтверджується наявними у справі видатковими накладними про поставку товару у повному обсязі.
Суд акцентує увагу, що договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України), а укладений між сторонами договір свідчить, що саме поставка товару має відбутися не пізніше 15.10.2023, отже саме вказана дата є кінцевою датою поставки товару.
Більш того, незважаючи на заперечення відповідача, які викладені у відзиві, сам відповідач складаючи контррозрахунок пені (арк. 78, том 1) вказав кінцевою датою поставки товару 15.10.2023.
Суд встановив, що поставка товару відбулася у період з 16.10.2023 до 13.11.2023, в той час як умовами договору кінцеву дату поставки товару визначено 15.10.2023.
Суд погоджується з позицією позивача, що поставка товару з боку відповідача відбулася з порушенням строку визначеного договору.
Згідно з п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та договором.
Позивач звертаючись до суду з даною позовною заявою прийняв рішення притягнути відповідача до відповідальності шляхом стягнення пені за прострочення строків поставки товару.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.10.2023 до 13.11.2023 на загальну суму 171.760,51 грн.
Відповідач заперечив проти правильності здійсненого позивачем розрахунку пені та вказав на неврахування позивачем положень п. 7.3 договору. Так, згідно із контррозрахунком відповідача правомірним розміром пені є 58.266,12 грн.
Суд оцінюючи позиції сторін встановив, що відповідно до п. 7.3 договору за порушення строків поставки більше ніж на 10 календарних днів постачальник сплачує покупцю згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України пеню у розмірі 0,1% вартості товару, строк поставки якого порушений, за кожен день прострочення.
Відтак, правомірним є застосування відповідальності у вигляді пені лише у разі порушення строків поставки більше ніж на 10 календарних днів.
Тобто, з огляду на те, що кінцевою датою поставки товару є 15.10.2023, правомірним є нарахування пені при поставці товару пізніше 25.10.2023. Однак, у разі поставки товару пізніше 25.10.2023 нарахування пені має здійснюватися починаючи з 15.10.2023, а не з 26.10.2023.
Отже, розрахунок позивача є неправильним. Водночас, і контррозрахунок відповідача не відповідає положенням п. 7.3 договору, оскільки сторони узгодили, що розмір пені становить 0,1% вартості товару, строк поставки якого порушений, за кожен день прострочення.
Суд здійснив власний розрахунок пені та дійшов висновку, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивач складає 138.764,21 грн.
Оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості лише частково.
Водночас, належних доказів на підтвердження у повному обсязі своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.
Суд зауважує, що згідно з ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Отже, лише у разі, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору про вжиті позивачем заходи слід вказати у позові.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Тобто, можливість звернення до суду пов'язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов'язковий.
З огляду на зміст спірних взаємовідносин сторін суд вказує, що відсутня вимога закону про обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору, а отже і вказівка в позові про вжиті заходи досудового врегулювання спору не є обов'язковою, про що правильно зазначив позивач.
Відповідач акцентує увагу, що розрахунок пені вказаний у претензії істотно відрізняється від того, який міститься у позові, однак суд з даного питання зауважує таке.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. При цьому право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №910/17079/19.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Тотожна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №914/3203/21.
Таким чином, саме позивач має право визначити, зокрема, предмет позову. Водночас, попередні претензії позивача до відповідача можуть оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, однак не мають впливу на формування вимог позивача, які вказані у прохальній частині позову.
Вказівка відповідача, що належним відповідачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрометиз ТАС», а не Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрометиз» визнається судом доцільною, проте слід зазначити і таке.
Вирішуючи питання про прийняття позову до розгляду та відкриття провадження у справі суд звернув увагу, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відповідача було змінено найменування з "Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОМЕТИЗ" на "Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЕТИЗ ТАС", однак всі інші реквізити залишились незмінними.
Варто наголосити, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.
В даному випадку зміна найменування відповідача відбулася без зміни організаційно-правової форми даної особи і відповідні зміни внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Ідентифікаційний код при цьому залишився незмінним.
Отже, відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЕТИЗ ТАС".
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежновід характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до увагина ведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково (у розмірі 138.764,21 грн).
Судові витрати
Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому частиною першою цієї статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Водночас, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.
Позовна заява у справі №904/1977/24 була сформована в системі «Електронний суд», а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом, що становить 2.422,40 грн.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1.957,06 грн, з урахуванням того, що 80.79% позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЕТИЗ ТАС" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Слобожанський, будинок 20; ідентифікаційний код 05393145) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО" (01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ СИМОНА ПЕТЛЮРИ, будинок 25; ідентифікаційний код 00100227) 138.764,21 грн (сто тридцять вісім тисяч сімсот шістдесят чотири грн 21 к.) пені та 1.957,06 грн (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят сім грн 06 к.) судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 32.996,30 грн пені) відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк