№ справи: 752/8987/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2458/2024
Головуючий у суді першої інстанції:Колдіна О.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
09 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,
секретар - Черняк Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс банк» про захист прав споживачів,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року,
встановив:
у травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про захист прав споживача, в якому просив зобов'язати відповідача здійснити перерахунок його заборгованості за угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06 червня 2019 року, посилаючись на те, що відповідачем без його згоди вчинялись операції за карткою, а також до розміру заборгованості було включено сплату комісій, яка не передбачена укладеним між сторонами договором.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 06 червня 2019 року між ним та АТ «Альфа Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк» було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, у зв'язку з чим його було відкрито рахунок та видано кредитну картку. Зазначав, що умовами угоди не було передбачено його обов'язку сплати на користь банку будь-які комісії за обслуговування кредитної лінії, за видачу готівки або за розрахунково-касове обслуговування. Також позивач вказував, що він не надавав банку розпоряджень на списання коштів з його рахунку в тому числі для погашення заборгованості по тілу кредиту, відсотках та комісіях. Разом з тим, з виписки по рахунку позивача вбачається, що банком безпідставно було здійснено операцій по його рахунку на суму 88 413,83 гривні на погашення комісій та відсотків. За таких обставин позивач вважав, що списання вказаних коштів в рахунок кредитного ліміту порушує його споживчі права, у зв'язку з чим просив суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06 червня 2019 року.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції одночасно виходив з того, що позивачем не було належним чином доведено обґрунтованість позовних вимог та обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права. З таким висновком суду колегія суддів погодитись в повному обсязі не може з таких підстав.
У своїй апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що при зверненні до суду він не зазначав про недійсність умов кредитного договору, а вказував про незаконність дій відповідача, які вчинялись ним щодо розпорядження грошовими коштами на рахунку ОСОБА_1 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц (провадження № 14-503цс18) зроблено висновок, що «захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права».
Положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
В даному випадку позивач звернувся до суду за захистом своїх споживчих прав вказуючи при цьому не про недійсність певних умов договору, укладеного між ним та відповідачем, а про нарахування йому заборгованості за умовами, які таким договором передбачені не були.
ОСОБА_1 стверджував, що сплата комісій не передбачена умовами угоди, що свідчить про безпідставність її списання в рахунок кредитного ліміту. Також позивач зазначав, що умовами угоди не було передбачено права банку самостійно списувати в рахунок кредитного ліміту й інші платежі, зокрема відсотки за користування кредитними коштами.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що позивачем було обрано вірний спосіб захисту свого порушеного, на його думку, права, що не суперечить положенням ст. 16 ЦК України.
Вказані обставини судом першої інстанції до уваги взяті не були.
При зверненні до суду з позовом на підтвердження своїх позовних вимог позивачем було надано копію оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, копію акцепту пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та обслуговування кредитної лінії, копію виписки по рахунку, копія детального опису операцій по рахунку, копію розрахунку заборгованості по кредиту.
В частинах 1 та 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
В ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 червня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк», з офертою на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (а.с.229, том 1, 70, том 2). Вказана пропозиція була прийнята банком шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06 червня 2019 року (а.с.212, том 1).
Отже, між сторонами було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка за своєю природою є змішаним договором та містить елементи різних договорів, зокрема, договорів банківського рахунку та договору про споживчий кредит.
З наданих до суду оферти та акцепту вбачається, що сторони уклали Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».
Як вбачається зі змісту укладеної угоди, сторони погодили тип та мету кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії для особистих потреб споживача. Також сторони погодили встановлення кредитного ліміту в розмірі 200 000 гривень, процентну ставку за користування кредитною лінією для торгових операцій та операцій зняття коштів готівкою в розмірі 35,99% річних.
За змістом розділу IV угоди сторони погодили умови сплати платежів, визначених угодою/договором таким чином: обов'язковий мінімальний платіж складає 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше ніж 50 гривень; дата сплати обов'язкового мінімального платежу визначається відповідно до умов Додатку №4 до Договору; платежі з повернення кредиту здійснюватимуться відповідно до Договору, примірний графік та розрахунок сукупної вартості кредиту наведено в тарифах, які невід'ємною частиною Договору.
Крім того, вказана угода містить розділ «Інші умови», з якого також вбачається посилання на Додаток №4 до Договору. Вказаний розділ також свідчить про те, що сторони погодили, що всі відносини між ними та істотні умови надання та користування кредитом, які не врегульовані цією угодою, регулюються договором, діюча редакція якого розміщена за електронною адресою www.alfabank.com.ua.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
При зверненні до суду з позовом позивач, стверджуючи про те, що операції за його рахунком були проведені всупереч умов угоди, не надавав до суду документів, які за її змістом є невід'ємною частиною, а саме тарифів банку, а також Договору про банківське обслуговування фізичних осіб.
Доводи позивача про те, що окрім вказаної Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії ним не укладались інші договори з банком, в тому числі і договір про банківське обслуговування, суд оцінює критично, оскільки подана позивачем банку пропозиція укласти угоду містить умови про те, що така угода є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб.
Суд позбавлений можливості оцінити законність дій банку щодо списання комісій та відсотків, про які вказував позивач, оскільки матеріали справи не містять умов Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, застосування яких було передбачено Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06 червня 2019 року.
Сама по собі відсутність в наданих до суду оферті та акцепті умов щодо сплати комісій та списання в рахунок кредиту відсотків за користування кредитними коштами не свідчить про те, що відповідні умови не були погоджені з позивачем.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач вказуючи про те, що Договір про банківське обслуговування фізичних осіб ним не укладався, не зазначав про те, на яких умовах, на його думку, мала здійснюватись сплата відсотків за користування кредитом, яка була передбачена Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.
Враховуючи викладене, підстави вважати, що відповідачем було порушено споживчі права ОСОБА_1 , що призвело до безпідставного збільшення його заборгованості, відсутні.
У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
В даному випадку висновок, зроблений судом першої інстанції, не в повному обсязі відповідає встановленим обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну його частину в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині залишити рішення без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 10 липня 2024 року.
Головуючий
Судді