Головуючий у суді першої інстанції Саадулаєв А.І.
Єдиний унікальний номер справи № 760/43175/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10544/2024
04 липня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
секретар - Олешко Л.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги,
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 розірвання шлюбу.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 13 червня 1998 року сторони зареєстрували шлюб.
Від шлюбу мають повнолітнього сина - ОСОБА_3 , 2002 року народження.
Спільне життя та подружні стосунки позивача з відповідачкою погіршились через відсутність взаєморозуміння між ними, розбіжність поглядів на сімейні цінності та сімейні обов'язки.
У позивача та відповідачки різні інтереси, та в кожного свої сімейні стосунки. Фактичні шлюбні відносини між позивачем та відповідачкою припинені з 2014 року. Позивач та відповідачка біля 10 років проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Тому сумісне життя і навіть формальне збереження шлюбу є неможливими. Крім того, позивач вважає, що вжиття судом заходів щодо примирення подружжя буде суперечити моральним засадам суспільства, оскільки відповідачка ОСОБА_1 вже понад 10 років має стосунки з іншим чоловіком, а позивач ОСОБА_2 також тривалий час має іншу сім'ю та неповнолітню дитину.
Позивач з урахуванням обставин, просив строк для примирення не надавати,оскільки це суперечитиме інтересам позивача, з огляду на категоричну неможливість збереження вказаного шлюбу та сім'ї.
У позові просив укладений 13 червня 1998 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім'ї, актовий запис №630 - розірвати.
Відповідачка заперечила проти задоволення позову, зазначила, що вона бажає зберегти шлюб.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року позов задоволено.
Шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку, 13 червня 1998 року, актовий запис № 630 - розірвано.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права , та постановити нове рішення, яким відмовити у позові. Зазначає, що суд з порушенням вимог законодавства підійшов формально до вирішення справи.
Позивач ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони повідомлені про день та час розгляду справи на 04 липня 2024 року за адресами, наявними в матеріалах справи, Сторони в судове засідання не з'явились. ОСОБА_1 подала клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку у із її зайнятістю на роботі, однак доказів на підтвердження даних обставин апелянтом не надано. З огляду на вказане відсутні підстави для задоволення клопотання та вважати причини неявки поважними.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Сімейного Кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно положення частини 2 статті 36 та статті 51 Сімейного Кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам ст.263 ЦПК. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Відповідно до ч.4 ст. 109 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви . До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу. Позовна заява подана у листопаді 2023 року
Як видно із матеріалів справи,13 червня 1998 року сторони зареєстрували шлюб.
Неповнолітніх дітей від шлюбу не мають.
Як зазначив позивач ,спільне життя із відповідачкою не склалося з причин різних поглядів на життя.
Через постійні непорозуміння, що виникали між сторонами, сторони втратили почуття любові один до одного, спільне господарство не ведуть, шлюб носить формальний характер.
Позивач вважає, що подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим, суперечить його інтересам , а тому він просив строк для примирення не надавати.
Відповідно до ст. 76-81 ЦПК України відповідач не надала будь-яких належних та допустимих доказів на спростування доводів позовних вимог, матеріали справи таких доказів не містять.
Відповідно до ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Суд встановив, що сторони не підтримують сімейно-шлюбні стосунки, не ведуть спільне господарство, не мають спільного бюджету. Позивач категорично наполягає на розірванні шлюбу, переконаний, що примирення з відповідачкою не відбудеться.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов'язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є не можливим.
Згідно з ст. ст. 24 Сімейного Кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до вимог ст. 112 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Передбачене ч. 1 ст. 111 Сімейного Кодексу України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 7 ст 240 ЦПК) . Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.
При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи.
Як видно із матеріалів справи, суд першої інстанції неодноразово відкладав розгляд справи для можливості примирення між сторонами, проте на момент ухвалення рішення сторони не дійшли згоди щодо примирення.
Доводи апеляційної скарги, що суд мав би вжити заходи для примирення подружжя шляхом постановлення окремого процесуального документу заслуговують на увагу, натомість суд відкладав розгляд справи, даючи можливість сторонам примиритися. Натомість будь-яких доказів, що сторони самостійно намагались примиритися матеріали справи не містять, а відтак не можуть бути підставою для скасування рішення.
Апелянтка ОСОБА_1 доказів, що нею вживались заходи для примирення із позивачем не надала Враховуючи , що справа перебуває у провадженні із листопада 2023 року, передбачені ч.7 ст. 240 ЦПК України строки для примирення сторін вичерпані. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, апелянтка ОСОБА_1 не надала доказів необхідності надання строку для примирення сторін для збереження сім'ї.
Позивач категорично наполягав у позові, що не бажає зберігати шлюб.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
При розгляді справи про розірвання шлюбу судом було всебічно досліджено мотиви розірвання шлюбу.
Суд дійшов правильного висновку про розірвання шлюбу і колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи, що причини, з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть більше 10 років , з 2014 року , поновлення сімейно-шлюбних відносин є неможливим. За таких умов подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін та моральним засадам суспільства. Клопотання про відкликання заяви про розірвання шлюбу сторони не подавали .
Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до питання надання сторонам строку для примирення, які не є підставою для скасування рішення, а відтак доводи скарги безпідставні. Будь-яких доказів щодо можливого і необхідного збереження сім'ї апелянтка суду не надала.
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України ,колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 365, 367, 369,374, 375, 381 - 384 ЦПК України , суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 10 липня 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова