Ічнянський районний суд Чернігівської області
Провадження № 2-п/733/1/24
Єдиний унікальний №733/1899/23
Рішення
Іменем України
05 липня 2024 року м.Ічня
Ічнянський районний суд Чернігівської області
у складі: головуючого судді - Вовченка А.В.,
при секретарі - Мошенець Л.М.,
за участю представника відповідача - адвоката - Вишковського Є.Л.
розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 214147-КС-008 про надання кредиту від 21.08.2021 року в сумі 101 138,21 грн та судові витрати, оскільки останній у добровільному порядку не виконує взяті на себе зобов'язання.
Ухвалою суду від 20.05.2024 року скасовано заочне рішення Ічнянського районного суду та призначено справу до розгляду в поряду загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У заяві про перегляд заочного рішення (а.с.63-79) представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика» посилаючись на те, що стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами наявної суми заборгованості за спірним кредитним договором, факт існування заборгованості перед позивачем жодним чином не підтверджений. Позивач не надав первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту в сумі 34 000 грн. та його погашення. Комісія за обслуговування нарахована незаконно , оскільки за законом така послуга повинна надаватись безоплатно. Звертає увагу суду на те, що розмір нарахованих відсотків значно перевищує розмір заборгованості за кредитом.
Представником позивача подано заяву (а.с. 128), в якій просить проводити розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Бізнес Позика»; позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник відповідача - адвокат Вишковський Є.Л. в судовому засіданні заяву про перегляд судового рішення підтримав, просив у позові до ОСОБА_1 відмовити та стягнути витрати за надання правничої допомоги. Чи були перераховані кредитні кошти на рахунок відповідача йому невідомо.
Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
21.08.2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 214147-КС-008 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», у розмірі 34 000,00 грн .
ТОВ «Бізнес Позика» 21.08.2021 року ОСОБА_1 направлено пропозицію (оферту) укласти договір № 214147-КС-008 про надання кредиту (а.с. 20-23).
21.08.2021 року ОСОБА_1 прийнято (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 214147-КС-008 про надання кредиту, на умовах визначених офертою (а.с. 24-25).
Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-5962, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено (а.с. 27).
Із копії паспорта споживчого кредиту встановлено, що ТОВ «Бізнес Позика» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 34 000,00 грн, строком на 24 тижні, безготівковим шляхом, протягом трьох робочих днів (а.с. 18-19).
Як видно з копії візуальної форми послідовності дій клієнта встановлено, що ТОВ «Бізнес Позика» сформовано послідовність дій товариства та клієнта в ІТС (а.с.26-27).
Таким чином, 21.08.2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір №214147-КС-008 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 34 000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,07966177 (фіксована) процентів за кожен день користування кредитом; комісія за надання кредиту 5100,00 грн; термін дії договору встановлений до 05.02.2022 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту становить 84 960,00 грн.
Пунктом 3. кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов кредитного договору.
ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 34 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , що підтверджується інформаційними довідками від 16.11.2023року (а.с. 28).
Із копії розрахунку заборгованості за кредитом у гривні встановлено, що станом на 02.11.2023 року ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «Бізнес Позика» у сумі 101 138,21 грн., що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 34 000 грн., суми прострочених платежів по процентах - 62 038,21 грн. та суми прострочених платежів за комісією - 5100,00 грн. (а.с. 12-17).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша
фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
При цьому, в ч. 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Згідно ч. 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Як регламентовано ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Судом встановлено, що кредитний договір укладено між сторонами в електронній формі на підставі оформлення та подання ТОВ «Бізнес Позика» відповідної оферти,
підписання позичальником одноразовим ідентифікатором та відправлення товариству електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір.
Суд зазначає, що без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому суд доходить до висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, за яким з рахунку ТОВ «Бізнес Позика», перераховано кошти шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки ОСОБА_1 .
Таким чином, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачкою грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк , встановлений договором або законом відповідно до вимог ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В ст. 1050 ЦК України встановлені наслідки порушення договору позичальником, зокрема за частиною 2: якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Враховуючи, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у сумі 34 000 грн. за простроченими платежами по тілу кредиту.
Що стосується вимог позивача про стягнення відсотків у сумі 62 038,21 грн., суд зазначає таке.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з
підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011№15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22Закону України" Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно зі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 №543, Директивою 2005/29/ЄС
Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його
непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 62 038,21 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 34 000,00 грн., суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, тому суд доходить висновку про зменшення розміру відсотків до розміру заборгованості за кредитом, а саме до 30 000 грн.
Суд доходить до висновку, що саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин.
Щодо перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» коштів за кредитним договором Відповідачу: Документ сформований в системі «Електронний суд» 16.11.2023 Відповідно до Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надала Позичальнику грошові кошти у розмірі 34 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності. Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів. ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 34 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 (котрий Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів.
Відповідно до довідок, які сформовані ТОВ «ФК «Елаєнс», вбачається, що позичальнику на його картку було здійснено перерахування кредитних коштів двома платежами у розмірі 14 000,00 грн. та 20 000,00 грн (разом 34 000,00 грн) (а.с.28).
Вищевказані довідки надані позивачу на підтвердження успішності проведених операцій Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс», що надає посередницькі послуги ТОВ «Бізнес Позика» з кредування клієнтів за допомогою платіжної системи «Fondy». ТОВ «ФК «Елаєнс» надає посередницькі послуги на підставі Договору №41084239_14/12/17 про надання послуг з переказу грошових коштiв (Переказ на картку) від 21.08.2021 р.(а.с.28).
ТОВ «Бізнес Позика» не є банківською установою, не відкриває позичальникам банківські рахунки та не випускає на ім'я позичальників банківські картки, тому видача кредитних коштів та зарахування платежів позичальників за Кредитними договорами здійснюється через Посередників на підставі відповідних договорів з Посередниками.
Що стосується заявленої позивачем вимоги щодо стягнення заборгованості по комісії в розмірі 5100 гривень, суд зазначає, що нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність
правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого
кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.
Отже, ч. 2 ст. 8 та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають комісії кредитодавця за надання кредиту, а передбачають комісію пов'язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Як вбачається зі змісту договору від 21.08.2021 відповідач погодив комісію «за надання кредиту» в розмірі 5100 грн, засвідчивши це своїм електронним підписом, тоді як у договорі позивач не зазначив та не надав доказів, переліку послуг «за надання кредиту», їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору.
Ураховуючи, що кредитор не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату - комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до ч. 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
За вказаних обставин суд встановив, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які встановлена комісія, а встановлення такої комісії за сам факт надання кредиту Закону України «Про споживче кредитування» не передбачено.
Отже суд дійшов до висновку про те, що положення договору про обов'язок позичальника сплачувати комісію «за надання кредиту» є нікчемними, а тому вимога про
стягнення комісії в розмірі 5100 грн є необґрунтованою, що задоволенню не підлягає.
Тобто, всього підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» 64 000 грн., тобто суд задовольняє позовні вимоги на 63,3%.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат та професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного.
Відповідно до частин 1-6 ст. 137 ЦПК України - витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються - згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат - учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем дотримано вимоги ч. 4 ст. 137 ЦПК України надано договір про надання правової допомоги №ЮФЗ-03/04-24 від 11.04.2024 року, детальний опис робіт ( наданих послуг) до договору про надання правової допомоги №ЮФЗ-03/04-24 від 11.04.2024 року, акт здачі-приймання наданих послуг до договору про надання правової допомоги №ЮФЗ-03/04-24 від 11.04.2024 року , що підтверджує витрати на професійну правничу допомогу.
Таким чином, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт по наданню позивачу правничої допомоги, складність справи; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); ціну позову та значення справи для сторони, суд вважає, що на користь відповідача з позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги задоволені на 63,3%) в загальній сумі 6328,00 грн.
Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1359,18 грн., що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 141, 263, 259,265,268 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 214147-КС-008 про надання кредиту від 21.08.2021 року заборгованість у сумі 64 000 грн., яка складається з: 34 000 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту та 30 000 грн. - сума прострочених платежів по процентам.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір у сумі 1359,18 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ТОВ «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 6328,00 грн. судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття до Чернігівського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення оголошено 10 липня 2024 року.
Суддя А. В. Вовченко