04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 519/1079/21
провадження № 51-7055 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПрАТ СК «Арсенал Страхування» - адвоката ОСОБА_6 на вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 лютого 2023 року й ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021160000001030, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ярошівка Катеринопільського району Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 лютого 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік 6 місяців і звільнено його від відбування основного покарання на підставі ст. 75 цього Кодексу з іспитовим строком 2 роки і покладанням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 і п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Також суд у вироку частково задовольнив цивільний позов ОСОБА_8 й ОСОБА_9 та ухвалив стягнути:
- із ПрАТ СК «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_8 127 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 36 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- із ПрАТ СК «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_9 216 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 36 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 128 717 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 214 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 214 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Крім того, суд у вироку вирішив долю речових доказів, зокрема ухвалив повернути у володіння потерпілій ОСОБА_8 мотоцикл «Yamaha YZF-R6L» (р. н. НОМЕР_1 ), а також розподілив процесуальні витрати.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 12 липня 2021 року близько 23:15, керуючи автопоїздом у складі автомобіля «Scania G410 LA4X2HNA» (р. н. НОМЕР_2 ) з напівпричепом «Wielton NW3» (р. н. НОМЕР_3 ), рухаючись по автодорозі Т1606 «Одеса - Южне», з боку с. Воронівка в напрямку с. Григорівка в Одеському районі Одеської області, наближаючись до під'їзної дороги ТОВ «Дельта Вілмар Україна» та зупинного комплексу в с. Нові Біляри (вул. Індустріальна, 6), всупереч вимогам пп. «б» п. 2.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не був уважним, постійно не стежив за дорожньою обстановкою, внаслідок чого відповідно не відреагував на її зміну і неправильно її оцінив, перед поворотом наліво, порушивши вимоги пунктів 1.5, 10.1, 10.4 ПДР, не переконався в безпечності маневру, не дав дороги зустрічному мотоциклу «Yamaha YZF-R6L» (р. н. НОМЕР_1 ) та, виїхавши на смугу зустрічного руху, допустив зіткнення із цим мотоциклом під керуванням водія ОСОБА_10 , який рухався зі швидкістю 127-150 км/год, чим порушив вимоги пп. «а» п. 12.6 ПДР. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водію мотоцикла ОСОБА_10 було заподіяно тілесні ушкодження, які призвели до його смерті.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 27 жовтня 2023 року залишив без змін вирок місцевого суду.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ПрАТ СК «Арсенал Страхування» - адвокат ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Вважає, що місцевий суд під час вирішення цивільного позову в частині стягнення зі страхової компанії шкоди, заподіяної життю і здоров'ю потерпілого, не зважив на норми спеціального закону у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо визначення поняття «потерпілий» і не врахував ліміт відповідальності страховика. Крім того, зазначає, що суд безпідставно стягнув зі страховика на користь утриманця потерпілого - неповнолітнього ОСОБА_9 шкоду у зв'язку зі смертю годувальника, хоча не було надано жодних доказів на підтвердження середньомісячного заробітку (доходу) померлого та не було подано страховику заяви про страхове відшкодування разом із документами, перелік яких визначено законом. Також адвокат ОСОБА_6 твердить, що суд порушив порядок розрахунку страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, оскільки розподілив розмір стягнення лише між позивачами - дружиною та сином ОСОБА_10 , не з'ясувавши, чи є інші особи, які також мають право на таку страхову виплату. До того ж представник страхової компанії вказує, що під час стягнення майнової шкоди суд неправильно визначив реальний розмір її страхового відшкодування з огляду на фізичне знищення транспортного засобу. На ці порушення, як наголошує представник цивільного відповідача, апеляційний суд не звернув уваги, постановивши рішення, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Представник цивільного відповідача ТОВ «Агросервіс 2012» ОСОБА_11 подав письмові заперечення на вказану касаційну скаргу, у яких просить залишити судові рішення без зміни як законні, а скаргу - без задоволення як необґрунтовану.
Прокурор ОСОБА_5 вважав, що підстави для задоволення касаційної скарги представника ПрАТ СК «Арсенал Страхування» відсутні.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК України, а також вид і розмір призначеного йому покарання в касаційній скарзі не оспорюються.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1).
Підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого (ст. 438 КПК України).
Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як визначено у ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Однак суди попередніх інстанцій не дотрималися вказаних вимог кримінального процесуального закону під час вирішення цивільного позову, пред'явленого потерпілими в межах кримінального провадження.
Як установив суд першої інстанції, внаслідок вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, настала смерть ОСОБА_10 , у зв'язку з чим його дружину ОСОБА_8 й неповнолітнього сина ОСОБА_9 визнано потерпілими в цьому кримінальному провадженні.
З метою відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, потерпілі через свого представника пред'явили цивільний позов про відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, до ОСОБА_7 , ТОВ «Агросервіс 2012» (товариство, якому належить автомобіль із напівпричепом, котрим керував засуджений) та ПрАТ СК «Арсенал Страхування», з яким власник автомобіля уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
У позові було заявлено вимоги про солідарне стягнення з відповідачів на користь потерпілих: шкоди, пов'язаної зі смертю ОСОБА_10 унаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_7 , а саме страхового відшкодування шкоди утриманцям у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 260 000 грн на кожного з потерпілих; майнової шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням належного ОСОБА_10 транспортного засобу, що становить 156 114 грн; моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн; витрат на поховання і на правову допомогу.
Ухваливши обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 , суд частково задовольнив згаданий цивільний позов і постановив стягнути, зокрема, з ПрАТ СК «Арсенал Страхування» 216 000 грн на користь ОСОБА_9 як утриманця у зв'язку зі смертю ОСОБА_10 , а також по 36 000 грн на користь позивачів у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди. Тобто за рішенням суду зі страхової компанії стягнуто шкоду, пов'язану зі смертю ОСОБА_10 , у загальному розмірі 288 000 грн.
Апеляційний суд, погодившись із цим рішенням місцевого суду, зазначив, що ОСОБА_8 й ОСОБА_9 визнані потерпілими в межах кримінального провадження, тому страхове відшкодування з урахуванням процесуального статусу передбачено для кожного з них. Тобто суди попередніх інстанцій виходили з того, що в цьому випадку ліміт страхового відшкодування розраховується в межах подвійної страхової суми, оскільки обидва позивачі визнані потерпілими у кримінальному провадженні. Однак таке правозастосування не узгоджується з наведеними далі законодавчими приписами.
Так, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (частини 1, 3 ст. 55 КПК України).
За приписами ч. 6 ст. 55 КПК України, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин 1-3 цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.
Протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом (п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК України).
Ця шкода, зокрема, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 127 КПК України), якщо його пред'явлено до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 1 ст. 128 КПК України).
Під час вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, встановити учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, з'ясувати розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
З матеріалів справи видно, що на момент вчинення злочину засуджений ОСОБА_7 експлуатував забезпечений транспортний засіб, зазначений у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеному між ТОВ «СМГ-21» і ПрАТ СК «Арсенал Страхування».
Як передбачено положеннями ст. 22 Законом № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з полісом про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності від 01 жовтня 2020 року № АР/4950473 при настанні страхового випадку страхова компанія зобов'язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілого та його майну, у сумі завданих збитків, але не більше встановленого в договорі ліміту страхової суми: 260 000 грн - за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю; 130 000 грн - за шкоду, заподіяну майну.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-VI порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Отже, враховуючи, що потерпілі пред'явили цивільний позов до обвинуваченого і страхової компанії, яка за законом несе цивільно-правову відповідальність за заподіяну ним шкоду, під час вирішення позову суди попередніх інстанцій повинні були керуватися, крім вимог кримінального процесуального закону, також вимогами вказаного спеціального закону у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Так, потерпілим у значенні Закону № 1961-IV є юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок ДТП з використанням транспортного засобу (ч. 1.3).
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої (тобто не більше) страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (ст. 9 Закону № 1961-IV).
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є, зокрема, шкода, пов'язана із смертю потерпілого (ст. 23.1 Закону № 1961-IV), у разі чого страховик (у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ) відповідно до ст. 27 вказаного Закону відшкодовує:
- шкоду, заподіяну смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку;
- моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами;
- особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Водночас за приписами ст. 27.5 Закону № 1961-IV загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Отже, страхова виплата за шкоду, пов'язану зі смертю особи, що настала внаслідок ДТП, здійснюється особам, які мають право на таке страхове відшкодування відповідно до Закону № 1961-IV. Якщо особи, визнані потерпілими у кримінальному провадженні, мають право на таке страхове відшкодування і до участі у кримінальному провадженні залучено страховика, то суд визначає його розмір для кожної такої особи в порядку, передбаченому вказаним Законом, з урахуванням страхової суми, зазначеної у страховому полісі, стосовно одного померлого, а не щодо кожної особи, яка має право на страхове відшкодування.
Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_8 й ОСОБА_9 , котрі визнані потерпілими у кримінальному провадженні і пред'явили цивільний позов, зокрема до страхової компанії, мають право на страхове відшкодування шкоди, пов'язаної зі смертю ОСОБА_10 . Однак місцевий суд не зважив на ліміт відповідальності страховика та всупереч зазначеним вище законодавчим приписам ухвалив стягнути із ПрАТ СК «Арсенал Страхування» страхове відшкодування на їхню користь за таку шкоду в загальному розмірі 288 000 грн, тоді як загальний розмір страхової виплати на них обох не може перевищувати страхової суми за цю шкоду на одного померлого, що відповідно до згаданого вище поліса становить 260 000 грн.
Крім того, представник цивільного відповідача у своїй касаційній скарзі наголошує, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не додержався законодавчих приписів і судової практики під час визначення розміру майнової шкоди за фізично знищений транспортний засіб. Ці твердження є частково обґрунтованими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в цивільному позові потерпіла ОСОБА_8 просила стягнути на її користь майнову шкоду, пов'язану з фізичним знищенням мотоцикла, в розмірі його вартості до настання ДТП, що становить 156 114 грн. Обґрунтовуючи розмір цієї шкоди, вона послалася на висновок транспортно-товарознавчої експертизи від 21 червня 2022 року № 22-2007. Місцевий суд задовольнив позов у цій частині та стягнув зі страхової компанії майнову шкоду на користь ОСОБА_8 за фізично знищений мотоцикл у межах ліміту відповідальності страховика за винятком франшизи, яку разом із різницею між указаним розміром шкоди та страховим відшкодуванням стягнув із засудженого.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача посилається на те, що в цьому випадку підлягала відшкодуванню не повна вартість знищеного транспортного засобу, а лише різниця між його вартістю до та після ДТП. Щодо цих доводів потрібно зазначити таке.
Відповідно до ст. 62 КПК України цивільний відповідач у кримінальному провадженні має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього.
Як регламентовано ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законний інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів.
Наведена норма узгоджується з положеннями ст. 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Однак із матеріалів кримінального провадження видно, що під час судового провадження представник цивільного відповідача не реалізував свого права на подання до судів першої та апеляційної інстанцій доказів і доведення своєї позиції щодо обставин, на які він посилався. Тому під час ухвалення судових рішень суди попередніх інстанцій зважали на ті докази, що були в їх розпорядженні.
Відповідно до ст. 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Визначаючи розмір завданої потерпілій майнової шкоди, місцевий суд урахував висновок згаданої вище експертизи, що була призначена цим судом за клопотанням потерпілої, відповідно до якого розмір матеріального збитку, завданого власнику мотоцикла, відповідає його ринковій вартості до моменту пошкодження під час ДТП і становить 156 114 грн, а визначити вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП мотоцикла неможливо, оскільки такий ремонт є технічно (технологічно) неможливим та економічно недоцільним, тому цей транспортний засіб вважається фізично знищеним. Жодних даних, які б свідчили про неналежність або недопустимість цього висновку експерта, за матеріалами кримінального провадження не встановлено та представником цивільного відповідача на доведення висловленої в касаційній скарзі позиції також не зазначено. Водночас інших доказів на підтвердження вартості мотоцикла після ДТП представник цивільного відповідача й інші учасники судового провадження до судів першої та апеляційної інстанцій не подавали.
Зважаючи на те, що витрати на відновлювальний ремонт мотоцикла перевищують вартість цього транспортного засобу до ДТП, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей транспортний засіб є фізично знищеним, оскільки його відновлювальний ремонт є економічно необґрунтованим. Тому з урахуванням наданих доказів суд визначив, що майнова шкода, завдана потерпілій унаслідок пошкодження транспортного засобу, відповідає його вартості до моменту ДТП і становить 156 114 грн.
Однак суд не зважив на те, що відповідно до усталеної судової практики у справах за позовами про відшкодування шкоди, суд, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20, у випадку економічної необґрунтованості ремонту транспортного засобу він вважається фізично знищеним, а відшкодування завданої позивачу шкоди має відбуватися в порядку, визначеному у ст. 30 Закону № 1961-IV, за яким позивач має передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, що відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.
Отже, рішення місцевого суду про стягнення на користь потерпілої ОСОБА_8 повної вартості транспортного засобу до моменту ДТП з одночасним залишенням у її власності залишків цього транспортного засобу не забезпечить виконання приписів ст. 30 Закону № 1961-IV.
Зазначене узгоджується із застосуванням указаної норми права в подібних правовідносинах, зокрема в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 715/723/21 та від 04 квітня 2024 року у справі № 450/3185/22.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 в частині цивільного позову, порушив вимоги ст. 419 КПК України, адже відповідних доводів представника страхової компанії повною мірою не перевірив та належної оцінки їм не дав, унаслідок чого передчасно залишив це рішення без змін.
Допущені судами істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, з огляду на що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову потерпілих до страхової компанії підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, під час якого суду необхідно врахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване рішення.
Щодо інших доводів представника цивільного відповідача, наведених у касаційній скарзі, які стосуються порушень законодавчих вимог під час стягнення страхових виплат за шкоду, пов'язану зі смертю ОСОБА_10 , зокрема про необхідність стягнення моральної шкоди на користь інших осіб, неподання позивачами документів на підтвердження права ОСОБА_9 на страхову виплату як утриманцю та її розміру, то, враховуючи підстави скасування судових рішень, вони можуть бути перевірені після усунення порушень, про які зазначено в цій постанові. З огляду на це касаційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПрАТ СК «Арсенал Страхування» - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 лютого 2023 року й ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 до ПрАТ СК «Арсенал Страхування» скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3