03 липня 2024 року
м. Київ
справа № 761/25760/16-ц
провадження № 61-577св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Таранець Ксенією Олександрівною, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року у складі судді Гуменюк А. І. та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2011 року, яке 28 грудня 2011 року набрало законної сили, стягнуто із ОСОБА_3 на його користь борг за договором позики у сумі 956 820 грн (справа № 2-324/11).
Стягнута за вказаним рішенням суду сума стосується грошового зобов'язання, що виникло 30 червня 2001 року за договором позики про надання ним в борг первинному боржнику ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 120 000 доларів США. Оскільки ОСОБА_4 помер, так і не повернувши позику, ОСОБА_3 , прийнявши спадщину від первинного боржника, успадкувала і його обов'язок погашення боргу перед позивачем за рахунок та у межах вартості спадкового майна.
Відповідач упродовж п'яти років не виконує вказане рішення суду, а тому повинна сплатити 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання та інфляційну складову боргу, який рішенням суду конвертовано у національну валюту.
Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 1 251 362,71 грн за порушення виконання грошового зобов'язання із 28 грудня 2011 року до 15 травня
2016 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 1 068 125,13 грн та 3% річних у розмірі 183 237,58 грн, а всього - 1 251 362,71 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідач не виконала рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2011 року у справі
№ 2-324/11. Суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 липня 2020 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_2 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року, ОСОБА_3 поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року.
У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року відмовлено.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення судових витрат у розмірі 8 000 грн відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (касаційне провадження № 61-3441св23).
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_1 , інфляційні втрати у розмірі 967 421,35 грн та 3 % річних у розмірі 110 099,84 грн.
У задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення відповідача про розгляд справи, що є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Разом з тим, відповідач станом на дату звернення позивача до суду із цим позовом, мала невиконане грошове зобов'язання перед ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , наявність якого підтверджується рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року у справі № 2-324/11, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 956 820 грн у межах дійсної вартості спадкового майна.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами наявні грошові зобов'язання, які відповідач порушила, тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
При цьому, апеляційний суд врахував заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності та здійснив розрахунок стягуваних сум починаючи з 15 липня 2013 року, трьох років до звернення позивача із цим позовом.
Порушень правил територіальної підсудності апеляційний суд не встановив.
Судом апеляційної інстанції також враховані вказівки Верховного Суду, які стали підставою для надіслання справи на новий розгляд.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року, постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували та не перевірили наявність спадкового майна у ОСОБА_3 , у межах вартості якого з неї можуть стягуватися кошти. Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи для отримання відповідної інформації.
Судами не враховано, що кредитор повинен був пред'явити до ОСОБА_3 , як до спадкоємця, вимогу про погашення заборгованості одноразовим платежем, що не було ним зроблено.
Вважає, що суди повинні були встановити вартість успадкованого майна, оскільки без цієї обставини неможливо правильно порахувати суми, передбачені статтею 625 ЦК України.
Вважає неправильним розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений апеляційним судом.
Апеляційний суд незаконно стягнув кошти на користь ОСОБА_2 , не встановивши факт його правонаступництва за правами ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Стеченко Я. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення апеляційним судом спору, яким були враховані вказівки Верховного Суду, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
22 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 червня 2011 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва у справі № 2-324/11 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 956 820 грн у межах дійсної вартості спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 : 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частини дачного будинку АДРЕСА_2 ; 1/2 частини дачного будинку АДРЕСА_3 , 1/2 частини автомобіля «Toyota Land Cruiser», 1990 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , 1/2 частини автомобіля «БМВ-325», 1986 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 грудня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2012 року рішення суду в частині стягнення зазначеної суми боргу з ОСОБА_3 залишено без змін.
З 12 червня 2014 року на виконанні у ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 956 820 грн та судового збору у розмірі 2 063,68 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року відповідачем у добровільному порядку не виконано.
ОСОБА_3 заявила про застосування наслідків спливу строку позовної давності (том 2, а. с. 197-200).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_3 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 та постановах Верховного Суду від 23 серпня 2018 року у справі № 466/10527/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 369/10424/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/3071/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17974/18, від 20 вересня 2023 року у справі № 761/25760/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також ОСОБА_3 вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц та на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України була врахована судом апеляційної інстанції.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Встановивши, що ОСОБА_3 не виконала своїх зобов'язань за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2011 року, врахувавши її заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з неї 3 % річних та інфляційних втрат у межах трирічного строку позовної давності до звернення ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до суду із цим позовом, що відповідає правовим висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували та не перевірили наявність спадкового майна у ОСОБА_3 , у межах вартості якого з неї можуть стягуватися кошти, а апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи для отримання відповідної інформації, є безпідставними, оскільки питання стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , як зі спадкоємця, у межах успадкованого майна вирішувалося в іншій справі (№ 2-324/11), за наслідком розгляду якої Дарницький районний суд м. Києва ухвалив рішення від 07 червня 2011 року, яке 28 грудня 2011 року набрало законної сили, та яким стягнуто із ОСОБА_3 борг за договором позики у сумі 956 820 грн у межах успадкованого майна. Тобто, питання наявності успадкованого майна та покладення на ОСОБА_3 грошового зобов'язання вирішувалося саме в наведеній справі. У справі, яка переглядається Верховним Судом, предметом спору є суми, передбачені статтею 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду. У разі належного виконання рішення суд, яке ухвалено у 2011 році, питання застосування статті 625 ЦК України не виникало б.
Посилання заявника на те, що кредитор повинен був пред'явити до ОСОБА_3 , як до спадкоємця, вимогу про погашення заборгованості одноразовим платежем, що не було ним зроблено, а також те, що суди повинні були встановити вартість успадкованого майна, є помилковими з наведених вище доводів Верховного Суду.
Здійснюючи розрахунок інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги розміри індексів інфляції відповідно до даних Державного комітету статистики України.
Заявник, вказуючи на неправильний розрахунок, не вказує в чому саме помилка та не наводить власний.
Не заслуговують на увагу й доводи заявника про те, що апеляційний суд незаконно стягнув кошти на користь ОСОБА_2 , не встановивши факт його правонаступництва за правами ОСОБА_1 , оскільки такий факт було встановлено ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 липня 2020 року, якою замінено стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_2 за грошовим зобов'язанням, невиконання якого призвело до подання позову про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом ряду правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, оскільки висновки суду у цій справі не суперечать їм.
Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Прохання скасувати рішення районного суду не береться до уваги, оскільки таке вже скасовано апеляційним судом.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Таранець Ксенією Олександрівною, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець