печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35495/23-ц
пр. 2-3879/24
03 червня 2024 року
Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого: судді Григоренко І.В.,
при секретарі: Андрієнко І.І.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Тимофєєвої Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКС України), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду (упущену вигоду у розмірі 13% річних на суму 20 000,00 грн. за період часу з 27.04.2023 року по день фактичного виконання рішення суду); інфляційні збитки відповідно до офіційного індексу споживчих цін на суму 20 000,00 грн. за період часу з 27.04.2023 року по день фактичного виконання рішення суду; відшкодування моральної (немайнової) шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 07.07.2021 року у справі № 757/4091/20-ц, стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України на його користь 20 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди. 29.07.2021 року Печерським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 757/4091/20-ц з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 07.07.2021 року, з яким позивач звернувся до ДКС України. Вказує, що постановою Верховного Суду від 25.01.2023 року у справі № 757/4091/20-ц касаційну скаргу позивача було задоволено частково; рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 07.07.2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди змінено, викладено абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн.»; в іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 07.07.2021 року залишено без змін. Зазначає, що 26.04.2023 року ДКС України повернула стягувачу виконавчий лист, виданий 29.07.2021 року Печерським районним судом м. Києва з підстав невідповідності виконавчого документа вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Вважає, що повернувши виконавчий лист без виконання, відповідачем порушено гарантоване Конституцією України право позивача на виконання рішення суду, чим завдано майнової та немайнової (моральної шкоди). Отже, у випадку не порушення відповідачем права позивача, останній отримав би процентний прибуток на суму стягнення у розмірі 13% річних на суму 20 000,00 грн., починаючи з 27.04.2023 року по день фактичного виконання рішення суду. Крім того, позивачем нараховано інфляційні втрати відповідно до офіційного індексу споживчих цін на суму 20 000,00 грн. за період часу з 27.04.2023 року по день фактичного виконання рішення суду. Також виходячи з характеру порушеного права та обсягу, глибини і тривалості завданих душевних страждань, приниження авторитету держави та довіри до її спроможності до належного урядування, з урахуванням загальних засад цивільного права, позивач вважає розумним та справедливим розміром стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2023 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.08.2023 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та підготовче засідання у справі призначено на 16.01.2024 року.
11.10.2023 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від ДКС України надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (далі - Порядок). Так, 13.09.2021 року у Казначействі було зареєстровано пакет документів у справі № 757/4091/20-ц, надісланий Головним управлінням ДКС України у м. Києві. Разом з тим, після зміни Верховним Судом резолютивної частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року, виконавчий лист, виданий 29.07.2021 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення на користь позивача грошових коштів став таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», відтак дії ДКС України щодо повернення виконавчого документа стягувачу вчинено Казначейством відповідно до норм законодавства, тому права та законні інтереси позивача Казначейством не були порушені. Також наразі не існує жодного рішення суду яким би було встановлено факт неправомірності (незаконності) прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності Казначейства, що призвело до завдання позивачу шкоди. Зазначав, що позивач не довів наявності шкоди, протиправності поведінки відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та заподіяною шкодою та не надав належних доказів на підтвердження відшкодування моральної шкоди та обґрунтування її розміру. При цьому, відповідач просив розглядати справу за відсутності представника.
16.10.2023 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив ДКС України, в якій позивач заперечив проти відзиву на позовну заяву, зазначивши, що доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими. Вважає, що фактичне перешкоджання виконанню судового рішення шляхом невиконання вимог державного виконавця щодо безспірного списання коштів є протиправним в силу норм прямої дії та найвищої юридичної сили ст. 129-1 Конституції України.
16.10.2023 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про повернення відзиву ДКС України без розгляду.
09.01.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
16.01.2024 року справу знято зі складу, у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги у м. Києві, підготовче засідання призначено на 05.03.2024 року.
05.03.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - Олешка О.М. надійшла заява про проведення підготовчого засідання, призначеного на 05.03.2024 року, без фіксування технічними засобами, в якій останній зазначив, що не заперечує проти закриття підготовчого засідання.
05.03.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання, призначеного на 05.03.2024 року, без фіксування технічними засобами, в якій останній зазначив, що не заперечує проти закриття підготовчого засідання. Крім того, позивач просив приєднати до матеріалів справи копію заяви про видачу виконавчого листа у справі № 757/4091/20-ц.
Протокольними ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 05.03.2024 року приєднано до матеріалів справи відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та заяву позивача про видачу виконавчого листа у справі № 757/4091/20-ц.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.03.2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 03.06.2024 року.
В судове засідання 03.06.2024 року з'явились позивач та представник відповідача.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала з викладених у відзиві підстав та просила в позові відмовити.
Вислухавши вступне слово позивача, представника відповідача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суд встановив, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року у справі № 757/4091/20-ц позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ДКС України про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю задоволено частково; стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Постановою Київського апеляційного суду від 07.07.2021 року у справі № 757/4091/20-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року змінено в частині задоволених вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, збільшивши її розмір до 20 000,00 грн.
29.07.2021 року Печерським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 757/4091/20-ц на виконання постанови Київського апеляційного суду від 07.07.2021 року у справі № 757/4091/20-ц про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку ДКС України на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди (а. с. 16 - 17).
29.07.2021 року у передбаченому законом порядку ОСОБА_1 направив до ДКС України заяву про прийняття до виконання виконавчого листа з примусового виконання рішення суду та оригінал виконавчого листа № 757/4091/20-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 29.07.2021 року (а. с. 18 - 19).
Листом від 07.09.2021 року Головне управління ДКС України у м. Києві направило заяву ОСОБА_1 з оригіналом виконавчого листа № 757/4091/20-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 29.07.2021 року до ДКС України для здійснення заходів, передбачених Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (а. с. 20).
Постановою Верховного Суду від 25.01.2023 року у справі № 757/4091/20-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 07.07.2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди змінено, викладено абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн.»; в іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 07.07.2021 року залишено без змін.
ДКС України листом від 26.04.2023 року повернуло виконавчий лист № 757/4091/20-ц, виданий Печерським районним судом м. Києва 29.07.2021 року ОСОБА_1, оскільки вказаний виконавчий документ не відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 21 - 22).
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Як визначено у ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вимоги до виконавчого документа.
Так, згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 затверджено «Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок), яким встановлюється механізм, особливості виконання рішень про стягнення коштів з вказаних органів.
Згідно абз. 5 п. п. 1 п. 9 Порядку, орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження».
Оскільки виконавчий лист № 757/4091/20-ц, виданий Печерським районним судом м. Києва 29.07.2021 року, а постановою Верховного Суду від 25.01.2023 року у справі № 757/4091/20-ц рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року на виконання якого видано вказаний виконавчий лист, змінено, то вказаний виконавчий документ не відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, п. 5 ч. 1 ст. 4зазначеого Закону.
За таких обставин, суд вважає, що ДКС України правомірно та в установленому порядку повернуло позивачу виконавчий лист № 757/4091/20-ц, виданий 29.07.2021 року Печерським районним судом м. Києва.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок повернення ДКС України виконавчого документа, порушено гарантоване право на виконання рішення суду, чим завдано майнової та немайнової (моральної шкоди).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України.
Як визначено у ч. ч. 1, 2, 4 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Отже, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками) зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана якимись іншими обставинами.
При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постановах від 14.02.2018 року у справі № 621/2805/15-ц (провадження № 61-513св17), від 05.04.2018 року у справі № 456/525/17 (провадження № 61-11108св18), від 06.06.2018 року у справі № 461/5458/16-ц (провадження № 61-28011св18), від 02.04.2018 року у справі № 757/45832/16-ц (провадження № 61-5304св18) тощо.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як визначено у ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження розміру шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача. При цьому, суд встановив, що дії відповідача були правомірними.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, зокрема, моральної, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 13% річних на суму 20 000,00 грн. за період часу з 27.04.2023 року по день фактичного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Частиною 1, 2 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
У постанові Верховного Суду від 17.01.2023 року у справі № 910/2488/21 зазначено, що обов'язок доведення наявності порушення з боку відповідача покладено чинним законодавством України на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками. При цьому позивач повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином, тобто довести ту обставину, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення, як зазначено
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що якби відповідач виконав рішення суду, а не повернув виконавчий лист без виконання 26.04.2023 року, то з цього моменту почалось би нарахування та виплата процентів за угодою, укладеною між позивачем та АТ «Альфа-Банк». Отже, якби відповідач не порушив права позивача, то він би отримав процентний прибуток у розмірі 13% річних на суму 20 000,00 грн., з дня, наступного за днем 26.04.2023 року до дня фактичного виконання рішення суду.
Проте, суд зазначає, що угода від 06.11.2015 року № TDRC000013711 не стосується саме тих коштів, що підлягали стягненню на користь позивача.
Крім того, зазначені кошти не були на рахунку позивача, та на них не поширювались умови угоди. Отже, не можна вважати, що позивач упустив вигоду від вкладення 20 000,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 . Позивачем не надано доказів того, що угода від 06.11.2015 року № TDRC000013711 передбачає, що протягом дії цієї угоди допускається часткове повернення вкладу грошових коштів з суми вкладу. Перерахування коштів на зазначений рахунок не виключає їх повернення позивачу у той же день.
Частиною першою ст. 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення збитків (упущеної вигоди) є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Як не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення інфляційних збитків відповідно до офіційного індексу споживчих цін на суму 20 000,00 грн. з 27.04.2023 року до дня фактичного виконання рішення у ці справі.
Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Разом з тим, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а відповідачем не було надано суду доказів, які б підтверджували оплату інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 19, 55 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 1, 2, 42 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 1, 48, 52 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-82, 84, 133-141, 259, 263-265, 273, 351, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 13.06.2024 року.
Суддя І.В. Григоренко