08 липня 2024 року
м. Київ
справа №640/12195/22
адміністративне провадження № К/990/24574/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бевзенка В.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі № 640/12195/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта в частині,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач, Міністерство), в якому просив визнати протиправним і нечинним пункт 9 розділу ІІІ Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2022 році, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 27.04.2022 № 392, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 03.05.2022 за № 487/37823 (зі змінами), у частині, згідно з якою прийом на навчання вступників за спеціальностями 081 «Право» та 293 «Міжнародне право» за державним або регіональним замовленням для здобуття ступеня магістра за заочною формою здобуття освіти в 2022 році не проводиться.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024, позов задоволено.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 26.06.2024 надійшла касаційна скарга Міністерства, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.
08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник має чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма має застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону, необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Як на підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України і вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 10 статті 116, частини другої статті 120 Конституції України, пункту 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту», Закону України від 24.03.2022 №2157-IX «Про внесення змін до деяких законів України у сфері освіти», статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в контексті обмеження конституційного права на безоплатне здобуття вищої освіти, гарантованого статтею 53 Конституції України, у подібних правовідносинах.
Щодо згаданих посилань необхідно зазначити таке.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду, як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Однак, у цілому у касаційній скарзі викладено лише обставини, які слугували прийняттю спірних у цій справі рішень, з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій останні ухвалені з порушенням положень наведених вище правових актів, однак без наведення обґрунтованих мотивів стосовно правового висновку, який, на думку скаржника, має бути висловлений Верховним Судом у цій справі та його необхідності у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), що не узгоджується із приписами пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та не є підставою касаційного оскарження.
У загальному доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з прийнятими рішеннями, що не може вважатися належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд також зазначає, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку, на думку скаржника, застосовано судами неправильно, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
Згідно із пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення у касаційному порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права у межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд,
Касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі № 640/12195/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта в частині повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
В.М. Бевзенко,
Суддя Верховного Суду