08 липня 2024 року
м. Київ
справа № 120/18891/23
адміністративне провадження № К/990/23819/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі № 120/18891/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач 1), Головного управління державної податкової служби у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач 2), в якому просив:
- визнати протиправними і скасувати накази Державної податкової служби України від 20 листопада 2023 року № 1472-0 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »., Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20 листопада 2023 року № 494-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити на державній службі на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області;
- стягнути з Головного управління ДПС у Вінницькій області заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2023 року по день прийняття судового рішення, а також судові витрати.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. Голови Державної податкової служби України від 20 листопада 2023 року № 1472-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20 листопада 2023 року № 494-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області з 21 листопада 2023 року. Стягнуто з Головного управління ДПС у Вінницькій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2023 року до 27 лютого 2024 року включно у сумі 62286,17 грн, з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
20 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла через підсистему «Електронний Суд» касаційна скарга ГУ ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі № 120/18891/23.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 600/752/22-а та від 01 лютого 2023 року у справі № 607/18097/19 щодо застосування частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ (далі - Закон №889-VІІІ).
Проте, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, постановою Верховного Суду від 25 січня 2023 року скеровано справу № 600/752/22-а до суду першої інстанції на новий розгляд для з'ясування яким чином відбувалося скорочення державних службовців - конкретно ОСОБА_2 - в межах процедури, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 87 № 889-VIII, зумовленої введенням в дію нового штатного розпису Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, а також надати оцінку доводам останнього про (не)дотримання переважного права на залишення на роботі.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року також направлено справу № 607/18097/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для перевірки доводів відповідача щодо наявності абсолютного права ОСОБА_3 на залишенні на роботі як одинокої матері, яка виховує двох дітей, одна з якої віком до чотирнадцяти років.
Задовольняючи адміністративний позов у цій справі, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на дату попередження позивача про можливе наступне звільнення - 22 вересня 2023 року була одна вакантна посада заступника начальнику ГУ ДПС у Вінницькій області, а дату звільнення - 20 листопада 2023 року, дві вакантних посади. В той же час, як установили суди попередніх інстанцій, в порушення вимог статті 87 Закону № 889-VІІІ, відповідач 1 не запропонував ОСОБА_1 рівнозначну посаду заступника начальнику ГУ ДПС у Вінницькій області, хоча останній мав переважне право на залишенні на роботі, відповідний рівень професійної підготовки та професійних компетентностей.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 600/752/22-а, № 607/18097/19 щодо не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень також зазначає, пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України вказуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази.
Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 4 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
При цьому, посилаючись у касаційній скарзі на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю, що передбачено статтею 351 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі № 120/18891/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити заявнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько