08 липня 2024 року
м. Київ
справа № 120/18891/23
адміністративне провадження № К/990/23795/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі № 120/18891/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач 1), Головного управління державної податкової служби у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач 2), в якому просив:
- визнати протиправними і скасувати накази Державної податкової служби України від 20 листопада 2023 року № 1472-0 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »., Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20 листопада 2023 року № 494-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити на державній службі на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області;
- стягнути з Головного управління ДПС у Вінницькій області заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2023 року по день прийняття судового рішення, а також судові витрати.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. Голови Державної податкової служби України від 20 листопада 2023 року № 1472-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20 листопада 2023 року № 494-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області з 21 листопада 2023 року. Стягнуто з Головного управління ДПС у Вінницькій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2023 року до 27 лютого 2024 року включно у сумі 62286,17 грн, з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
20 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла через підсистему «Електронний Суд» касаційна скарга ДПС України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі № 120/18891/23.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частин другої та третьої статті 17, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ (далі - Закон №889-VІІІ), пунктів 1, 3 Порядку делегування окремих повноважень керівника державної служби в центральному органі виконавчої влади» затверджений Кабінетом Міністрів України постановою від 11 грудня 2019 року № 1041 (далі - Порядок № 1041), підпункту 31 пункту 11 Положення про Державну податкову службу України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 (далі - Положення № 227). Крім того, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано норми права, що підлягали застосуванню у спірних правовідносинах зокрема приписи абзацу другого пункту 20.4 статті 20 Податкового кодексу України (зі змінами, далі - ПК України) та наказу ДПС України від 12 липня 2022 року № 443 «Про делегування окремих повноважень з питань управління персоналом» (далі - Наказ № 443).
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Спір у цій справі виник у зв'язку із звільненням позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на дату попередження позивача про можливе наступне звільнення - 22 вересня 2023 року була одна вакантна посада заступника начальнику ГУ ДПС у Вінницькій області, а дату звільнення - 20 листопада 2023 року, дві вакантних посади. В той же час, як установили суди попередніх інстанцій, в порушення вимог статті 87 Закону № 889-VІІІ, відповідач 1 не запропонував ОСОБА_1 рівнозначну посаду заступника начальнику ГУ ДПС у Вінницькій області, хоча останній мав переважне право на залишенні на роботі, відповідний рівень професійної підготовки та професійних компетентностей.
При цьому, Суд звертає увагу на те, що у постановах від 12 грудня 2023 року у справі № 140/8173/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22, Верховний Суд указував, що у випадку звільнення державного службовця в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, суб'єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Норми, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких посилається скаржник, є загальними та регулюють, зокрема, процедуру делегування окремих повноважень керівника державної служби в центральному органі виконавчої влади та завдання ДПС.
Зокрема, у цій справі, судами попередніх інстанцій зазначено, що Закон №889-VІІІ, Порядок №1041, Положення № 227 не містять положень (повноважень) права керівника державної служби делегувати керівникам територіальних органів повноваження щодо пропонування державному службовцю категорії "Б" рівнозначних чи нижчих посад у разі припинення державної служби за ініціативи суб'єкта призначення. Суди попередніх інстанцій зауважили, що суб'єкт призначення, тобто Голова ДПС України, делегувавши повноваження щодо пропонування рівнозначної посади керівнику ГУ ДПС у Вінницькій області, не виконав обов'язку, який належить до його повноважень, що, у свою чергу, унеможливило дотримання вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ при звільненні позивача у спосіб, передбачений цим Законом.
Щодо делегування повноважень скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок, що вичерпний перелік повноважень, які можуть бути делеговані визначений Порядком № 1041 (невірне тлумачення положень Закону № 889-VІІІ (частин другої та третьої статті 17, частини третьої статті 87), пункту 1 Порядку № 1041); судами попередніх інстанцій не враховано, що обсяг (межі) делегованих визначається наказом/ розпорядженням керівника державної служби (невірне тлумачення положень пункту 3 Порядку № 1041 та не застосування норм права, що підлягали застосуванню у спірних правовідносинах положення Наказу № 443); судами попередніх інстанцій не взято до уваги, спеціальне законодавство, яким керуються відповідачі приписи ПК України (не застосовано норми, що підлягали застосуванню, а саме положення абзацу другого пункту 20.4 статті 20 ПК України, якими визначено право Голови ДПС надавати посадовим (службовим) особам ГУ ДПС повноваження на виконання певних функцій, передбачених, в тому числі законодавством про державну службу).
Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що порядок проходження державної служби врегульовано Законом № 889-VIII.
Натомість ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів та відповідно не регулюють процедуру делегування повноважень у спорах щодо звільнення осіб відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
При цьому, Порядок розроблений на виконання ПК України щодо делегування окремих повноважень керівника державної служби в центральному органі виконавчої влади.
Отже, скаржником не доведено, що порушенні у касаційній скарзі норми права застосовуються до спірних правовідносин, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень також зазначає, пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України вказуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази.
Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 4 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
При цьому, посилаючись у касаційній скарзі на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю, що передбачено статтею 351 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі № 120/18891/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити заявнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько