ЄУН: 336/5383/24
Провадження №: 1-кп/336/1006/2024
01.07.24
1 липня 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя
в складі: головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 4 ст. 185 КК України,
29 травня 2024 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя в порядку ст. 291 КПК України надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні злочину, що передбачений ч. 4 ст. 185 КК України.
На підставі обвинувального акту призначене підготовче засідання, в яке з'явилися прокурор, обвинувачений, захисник.
У підготовчому судовому засіданні прокурор клопочеться про призначення на підставі обвинувального акту судового розгляду у відкритому судовому засіданні, в яке просить викликати обвинуваченого, його захисника, потерпілу і поки не викликати свідків обвинувачення.
Обвинувачений та захисник підтримали думку прокурора.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає, що кримінальне провадження може бути призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні, в яке належить викликати прокурора, обвинуваченого та захисника і поки не викликати свідків обвинувачення.
Відносно обвинуваченого на стадії досудового розслідування застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого спливає 21 липня 2024 року.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання, проти задоволення якого заперечує сторона захисту, про продовження застосування до обвинуваченого під час судового провадження запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк у шістдесят днів, мотивуючи його наявністю ризиків ухилення обвинуваченого від суду, продовження зайняття протиправною діяльністю, незаконного впливу на потерпілого.
У зв'язку з викладеним, на думку прокурора, застосування більш м'яких заходів забезпечення кримінального провадження за наявності перелічених ризиків не забезпечить ефективного здійснення судового розгляду та належної процесуальної дисципліни обвинуваченого.
Обвинувачений та захисник в обґрунтування заперечень заявили, що ризики, наявність яких припускає прокурор, є ілюзорними та недоведеними; випадків ухилення від слідства та суду обвинувачений жодного разу не допускав, наміру займатися протиправною діяльністю не має, тому застосування більш м'якого запобіжного заходу, такого, як домашній арешт, можливо, і цілодобовий, цілком забезпечить ефективність судового провадження.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, і не вбачає підстав для відмови в задоволенні клопотання сторони захисту про застосування застави, виходячи з такого.
В силу ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Як випливає із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2017, від 23.11.2017 року, запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на стадії судового провадження у суді першої інстанції, зокрема під час підготовчого судового засідання, за наявності клопотання прокурора.
Передумови для застосування будь-якого запобіжного заходу внормовані частиною 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
За змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винною, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в статті 194 КПК України обставин.
В силу ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.
За змістом положень кримінального процесуального законодавства продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може бути зумовлено тим, що заявлені при застосування запобіжного заходу ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Як зазначено, під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження щодо обвинуваченого застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого спливає 21 липня 2024 року.
При вирішенні клопотання суд враховує те, що прокурор довів наявність ризику ухилення обвинуваченого від суду, про що свідчить усвідомлення ним факту вчинення тяжкого злочину проти чужої власності, санкцією якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, та безповоротності покарання.
На користь означеного ризику приймає суд і відомості про відсутність у обвинуваченого зареєстрованого місця проживання в м. Запоріжжі, де здійснюється кримінальне провадження, відсутність роботи та інших джерел доходів, а також стійких соціальних зв'язків.
Ймовірність ризику продовження протиправної діяльності підтверджують судимості за вчинення злочинів проти чужої власності, в сфері обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, проти громадського порядку.
Таким чином, дійшовши висновку про доцільність продовження застосування вказаного запобіжного заходу, суд виходить з міркувань про те, що актуальність заявлених під час обрання найбільш суворого запобіжного заходу ризиків не минула.
Погоджуючись з ймовірністю названих судом ризиків, суд не вбачає підстав для згадування ризику незаконного впливу на потерпілого, оскільки всупереч вимог кримінального процесуального закону про змагальність його існування не підтверджується жодними фактичними даними, тому його припущення носить суто декларативний характер.
Відповідно до ст. 29 Основного Закону ніхто не може бути арештований або утримуватися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і лише на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25.04.2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадії досудового розслідування» тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом і застосовується лише за наявності підстав вважати, що інші запобіжні заходи, передбачені законом, не можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених КПК України.
В силу ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.
Цей запобіжний захід не може бути застосований, окрім як, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Інкриміноване ОСОБА_4 кримінально каране діяння є тяжким в розумінні ст. 12 КК України, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі до десяти років, тобто вказаний злочин за формальним критерієм підпадає під діяння, у зв'язку з вчиненням яких можливо застосування найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження.
Враховує суд і об'єкт злочинного посягання, яким є охоронювана Основним Законом соціальна цінність - приватна власність.
Суд бере до уваги і зміст ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, проте вважає, що у даному випадку застосування найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження є таким, що зумовлено сукупністю наведених матеріальних і процесуальних передумов, необхідністю забезпечення охорони загальносуспільних прав та інтересів.
На користь наведеного висновку враховує суд і висновки Європейського суд з прав людини, які в Україні застосовуються як джерело права, зокрема зміст рішення в справі «Летельє проти Франції», за яким особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Оцінивши сукупність наданих стороною обвинувачення на користь клопотання фактичних даних, слідчий суддя доходить переконання про неможливість відвернення передбачених статтею 177 КПК України ризиків з використанням інших, більш м'яких запобіжних заходів.
Виходячи з викладеного, застосування найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження ґрунтується на сукупності передбачених законом передумов і за вказаних обставин продиктовано інтересами забезпечення ефективності кримінального провадження.
Керуючись ст. ст. 32, 34, 291, 314, 334, 315, 395 КПК України, суд
Призначити на підставі обвинувального акту щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого за ч. 4 ст. 185 КК України, судовий розгляд, який відбудеться у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
Викликати в судове засідання обвинуваченого, потерпілого і поки не викликати свідків обвинувачення.
Явку прокурора і захисника визнати обов'язковою.
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити застосування до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на час судового провадження в суді першої інстанції, але не більш ніж на шістдесят днів, а саме: до 30 серпня 2024 року включно.
Ухвала в частині застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту отримання ним копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1