Іменем України
08 липня 2024 року
м. Одеса
Справа № 521/6627/24
Провадження № 2/521/3996/24
Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Гуревського В.К.
за секретаря - Федорова А.В.,
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1
Позивач - ОСОБА_2
Представник позивача - ОСОБА_3
Відповідач - російська федерація
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації, -
До Малиновського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до російської федерації, в якій позивачі просять стягнути з держави-агресора російська федерація грошові кошти у розмірі: 1000000,00 євро, які в еквіваленті дорівнюють 42183300,00 гривень (за курсом НБУ на дату подачі позовної заяви) на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування понесеної моральної шкоди; стягнути з держави-агресора російська федерація грошові кошти у розмірі 1000000,00 євро, які в еквіваленті дорівнюють 42183300,00 гривень (за курсом НБУ на дату подачі позовної заяви) на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування понесеної моральної шкоди; стягнути з держави-агресора російська федерація грошові кошти у розмірі 50000,00 гривень, на користь позивачів в рахунок понесених судових витрат, посилаючись на таке.
Позивачі до 24 лютого 2022 року спільно та однією сім'єю мешкали у квартирі АДРЕСА_1 , разом з неповнолітнім - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). 29 грудня 2023 року, Позивачі були разом удвох удома. Позивачі збиралися на роботу, а син ОСОБА_5 з 28 грудня 2023 року на 29 грудня 2023 року залишився ночувати у бабусі, яка проживає на житловому масиві «Радужний'у місті Одесі, що й врятувало його життя, бо близько о 08 год.08 хвилин в ЖК «Люксембург» за адресою: АДРЕСА_2 , відбулось влучання «вибухонебезпечного військового приладу».
Квартира Позивачів знаходилась на третьому поверсі, кутова, знищено все, вщент вигоріло, що було в квартирі, квартира зруйнована, а в кімнаті дитини, ОСОБА_6 , через пару годин згодом було знайдено частини того «вибухонебезпечного військового приладу». Позивачі в момент вибуху перебували в кухні, ОСОБА_1 почала горіти, на ногах в подальшому були численні опіки і рани. Квартира під АДРЕСА_3 , в якій в момент влучання перебували Позивачі, згоріла повністю, разом з усім належним та нажитим Позивачами майном. Не залишилось нічого. Позивачі залишилися і проживають в м. Одесі, нікуди не виїхали, продовжують працювати в своїй країні. Дії відповідача, які загрожували життю, здоров'ю та безпеці позивачів - фактично стали наслідком перебування позивачів у постійному стресі та спричинило незгоди, втрати та шкоду. Вищенаведене стало причиною подачі данного позову.
Ухвалою суду від 29 квітня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву. Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А, отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.
Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, про дату, час і місце судового засідання повідомлений у встановленому законом порядку, відзиву та заяву про поважність причин неявки в судове засідання суду не представив. Суд у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 280 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача, ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, що не з'явився, у порядку заочного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити із задоволенням позову. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених позивачем письмових доказів.
Згідност. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно дост. 55 Конституції Україникожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно ст. 28 Загальної декларації прав людиникожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
У ст. 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
Отже, обов'язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Преамбула Статуту Організації Об'єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005 року, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.
Пункт 120 Резолюції нагадує про обов'язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.
Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
05 грудня 1994 року між Україною, Росією, Великою Британією та США був укладений Будапештський меморандум-міжнародна угодапро гарантії Україні у зв'язку з набуттям нею неядерного статусу.
Пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов'язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Загальновідомим є той факт, що датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року, а 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на всій території України, а тому вказані обставини не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію російської федерації проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Ці факти встановлені, у тому числі, Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 12.05.2022 року у справі № 635/6172/17.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Таким чином, судом беззаперечно встановлено вчинення російською федерацією військової агресії проти України та всіх її громадян, в тому числі позивачів.
Позивачі до 24 лютого 2022 року спільно та однією сім'єю мешкали у квартирі АДРЕСА_1 , разом з неповнолітнім - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). 29 грудня 2023 року, Позивачі були разом удвох удома. Позивачі збиралися на роботу, а син ОСОБА_5 з 28 грудня 2023 року на 29 грудня 2023 року залишився ночувати у бабусі, яка проживає на житловому масиві «Радужний» у місті Одесі, що й врятувало його життя, бо близько о 08 год.08 хвилин в ЖК «Люксембург» за адресою: АДРЕСА_2 , відбулось влучання «вибухонебезпечного військового приладу». Квартира Позивачів знаходилась на третьому поверсі, кутова, знищено все, все вщент вигоріло, що було в квартирі, квартира зруйнована, а в кімнаті дитини, ОСОБА_6 , через пару годин згодом було знайдено частини того «вибухонебезпечного військового приладу». Позивачі в момент вибуху знаходились на кухні, ОСОБА_1 почала горіти, на ногах в подальшому були численні опіки і рани. Квартира під АДРЕСА_3 , в якій в момент влучання перебували Позивачі, згоріла до тла, разом з усім належним та нажитим Позивачами майном. Не залишилось нічого. Позивачі залишилися і проживають в м. Одесі, нікуди не виїхали, продовжують працювати в своїй країні.
Відповідно до ст. 281 Цивільного кодексу України, фізична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.
Моральні страждання Позивачів виразилися в такому.
Завдяки противоправним діям Відповідача Позивачі були у смертельній небезпеці протягом тривалого часу з 24 лютого 2022 року, а 29 грудня 2023 - у прямій смертельній небезпеці, що сталася внаслідок влучання в їх квартиру, де вони перебували у момент влучання «вибухонебезпечного військового приладу».
У позивачів змінилося побутове життя - 29 грудня 2023 року все життя Позивачів та накоплений добробут було знищено Відповідачем.
Позивачі були вимушені вийти зі своєї «зони комфорту».
Позивачі вимушені просити рідних про допомогу, оскільки фактично вони опинилися на вулиці після подій 29 грудня 2023 року.
Позивачі отримали глибоке емоційне хвилювання, стрес та погане відчуття свідомості, бо їх життя фактично почалось з початку.
Ткмим чином, моральна шкода Позивачів - це беззаперечне хвилювання за власне життя, фактичне знищення нормальних життєвих зв'язків, життєвого оточення та спокою, що завжди сприймається будь-якою людиною як значна душевна травма. Перебуваючи у стані постійного стресу та нервозності, внаслідок збройної агресії російської федерації, що призвело до істотного порушення їх конституційних прав, створення смертельної небезпеки для життя позивачів з боку відповідача, знищення всього майна позивачів, умисного характеру дій російської федерації, через що, виникла й моральна шкода, яка повинна бути відшкодована за рахунок відповідача.
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи -пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказано, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За змістом ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73 р.) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується:
а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні;
b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту;
с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Тобто, розмір моральної шкоди, який зазначений Позивачами з урахуванням характеру і обсягу завданих моральних страждань, істотного порушення конституційних прав є для суду беззаперечною обставиною тому позов підлягає задоволенню.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2022 у справі № 635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію (частини п'ята та дев'ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Зважаючи на те, що позивачі згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15140,0 гривень
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174-177 Цивільного процесуального кодексу України, СУД -
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації - задовольнити.
Стягнути з держави-агресора російська федерація (місцезнаходження: 103274, російська федерація, місто Москва, Краснопресненська набережна, буд. 2; RUSSIAN FEDERATION код ISO RU/ RUS 643; телефон: НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі: 1000000,00 (один мільйон) євро, які в еквіваленті дорівнюють 42183300,00 (сорок два мільйона сто вісімдесят три тисячі триста) гривень (за курсом НБУ на дату подачі позовної заяви) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) в рахунок відшкодування понесеної моральної шкоди.
Стягнути з держави-агресора російська федерація (місцезнаходження: 103274, російська федерація, місто Москва, Краснопресненська набережна, буд. 2; RUSSIAN FEDERATION код ISO RU/ RUS 643; телефон: НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі: 1000000,00 (один мільйон євро), які в еквіваленті дорівнюють 42183300,00 (сорок два мільйона сто вісімдесят три тисячі триста) гривень (за курсом НБУ на дату подачі позовної заяви) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_5 ; РНОКПП - НОМЕР_3 ) в рахунок відшкодування понесеної моральної шкоди.
Стягнути з російської федерації на користь держави судовий збір у розмірі 15140,0 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційному суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
СУДДЯ В. К. Гуревський
Рішення суду у повному обсязі складено 08 липня 2024 року.