05 липня 2024 року
м. Київ
справа № 757/30409/21-ц
провадження № 61-8929ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Осіяна О. М. розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Ганни Василівни у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої органами державної влади, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 17 січня 2024 року,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд стягнути компенсацію майнової шкоди у розмірі неотриманої двокімнатної квартири на суму 2 891 626,70 грн та моральної шкоди у розмірі 700 000,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року,
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої органами державної влади, відмовлено.
22 лютого 2024 року ОСОБА_1 через засоби електронного зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року заяву від 14 березня 2024 року про усунення недоліків касаційної скарги повернуто ОСОБА_1 без розгляду. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня
2024 року, визнано неподаною та повернуто заявнику.
27 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку вдруге подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана електронним підписом, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року повернуто заявнику.
21 червня 2024 року ОСОБА_1 на офіційну електронну адресу звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду
м. Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 17 січня 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог, передати справу на розгляд до Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 21 червня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. від 25 червня 2024 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків,
а саме запропоновано: надати обґрунтоване клопотання про поновлення строку подачі касаційної скарги; надати докази направлення касаційної скарги сторонам.
Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
02 липня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшла скарга ОСОБА_1 на суддів Верховного Суду Погрібного С. О., Гулейкова І. Ю., Коротенка Є. В., Дундар І. О., Коломієць Г. В., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. щодо невиконання ними норм Конституції України та Законів України та про притягнення вказаних суддів Верховного Суду до дисциплінарної та кримінальної відповідальності.
Скарга адресована Голові Верховного Суду, Голові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Вищій раді правосуддя, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Коломієць Г. В.
У тексті вказаної скарги ОСОБА_1 заявив відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. В.
Заяву про відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. В. заявник ОСОБА_1 мотивує тим, що суддя позбавила заявника права на судовий захист, а тому у нього наявна впевненість у неспроможності та упередженості судді Коломієць Г. В.
В тексті скарги (заяви про відвід) заявник вказує, що жодним законом скаржник не зобов'язаний надавати докази або обґрунтовувати відвід судді, достатньо наявності сумніву у скаржника та навіть сторонньої особи, а не доказу чи обґрунтовування для суду, що є підставою за пунктом 2.5 Бангалорських принципів для відводу судді.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 червня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Коломієць Г. М., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Гулько Б. І.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. М. від участі у розгляді справи
№ 757/30409/21-ц визнано необґрунтованою та передано іншому судді, який не входить до складу суду, визначеного у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 липня 2024 року, на виконання вимог частини першої статті 33 ЦПК України, визначено суддю-доповідача Осіяна О. М.
Заява ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. М. задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів у неупередженості або необ'єктивності судді.
Частиною четвертою статті 36 ЦПК України визначено, що незгода сторони
з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Головною метоювідводу є гарантування безсторонності суду щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Неупередженість судді, як правило, означає відсутність його упереджень та необ'єктивності, що може бути перевірено за допомогою двох тестів:
а) суб'єктивного, що враховує особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто визначає, чи мав суддя будь-які особисті упередження, або чи був він об'єктивним у справі;
б) об'єктивного, що вимагає встановлення того, чи забезпечив сам суд, а також конкретний склад суду у справі, незалежно від персональної поведінки будь-кого з його членів, достатні гарантії для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його неупередженості.
При цьому неупередженість має одночасно існувати як фактично (суб'єктивний тест), так і має бути забезпечена її розумна видимість (об'єктивний тест) (рішення ЄСПЛ у справі «Мікаллеф проти Мальти», № 17056/06 від 15 жовтня 2009 року, «Rustavi 2 Broadcasting Company Ltd та інші проти Грузії», № 16812/17 від 18 липня 2019 року).
Оцінивши доводи заяви, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. М. відсутні, оскільки доводи заявника не свідчать про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості, об'єктивності чи безсторонності судді, та обґрунтовані виключно припущеннями і нічим не доведені. Заявник не вказав будь-яких об'єктивних і обґрунтованих підстав для відводу судді, передбачених статтями 36, 37 ЦПК України.
Отже, викладені заявником обставини про упередженість судді не підтверджені будь-якими доказами, не є об'єктивно обґрунтованими. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з'являться докази на користь протилежного.
Верховний Суд, оцінюючи наявність підстав для відводу за суб'єктивним критерієм, констатує відсутність будь-яких підстав стверджувати, що суддя Коломієць Г. М. виявляє особисту упередженість. Безпідставні сумніви заявника у відсутності безсторонності судді не є вирішальним і неможуть бути підставою для відводу судді від участі у розгляді справи.
За позицією Європейського суду з прав людини наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися
за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто
чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно
до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об'єктивного критерію,
то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (BELUKHA v. UKRAINE, № 33949/02,
§ 49 - 52, ЄСПЛ, від 09 листопада 2006 року).
Докази, які б могли свідчити про упереджене ставлення судді Коломієць Г. В.
до ОСОБА_1 , заявником не надані і в матеріалах касаційного провадження відсутні.
Оскільки обставини, на які посилається ОСОБА_1 , як на підставу
для відводу судді Коломієць Г. В., не дають підстав для сумніву у неупередженості, об'єктивності чи безсторонності судді, вважаю, що заява ОСОБА_1 про відвід судді Коломієць Г. В. задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 36, 37, 40 ЦПК України,
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Ганни Василівни від участі у розгляді справи № 757/30409/21-ц, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. М. Осіян