Справа № 495/2101/24
Номер провадження 2/495/1700/2024
04 червня 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої судді Анісімової Н.Д.,
при секретарі судового засідання Кракатиці В.І.,
розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, суд
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, у якому просить суд з урахування збільшених позовних вимог:
- розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстрований в виконавчому комітеті Крутоярівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про що зроблено актовий запис №14.
- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
- стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) аліменти у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дати звернення до суду до досягнення дитиною повноліття.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі - Позивач) та ОСОБА_2 (далі - Відповідач) 09 листопада 2008 зареєстрували шлюб в виконавчому комітеті Крутоярівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про що зроблено №14.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Протягом останнього року сімейне життя між сторонами поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин.
Кожен має протилежні погляди на шлюб, сім'ю. На даний момент, як зауважує позивач, ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання фактично припинено, та за його глибоким переконанням подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає.
Подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливі.
28 червня 2022 року Відповідач виїхала за межі України у зв'язку з збройною агресією рф. З 28 червня 2022 року донька фактично проживає з позивачем за його зареєстрованим та фактичним місцем проживання та повністю перебуває на його повному утриманні.
З часу самостійного виховання донька завжди належним чином забезпечена, погодована та доглянута. Відповідач поміж тим останнім часом не проявляє до доньки належної уваги, не цікавиться її вихованням, та в свою чергу обґрунтовує це неможливістю належного виховання дитини в країні під час активних бойових дій та навіть фактично з 28 червня 2022 року покинула Україну. Відповідач самоусунилась від виховання дитини через необ'єктивні причини, які не можуть виправдовувати таку поведінку матері.
Намагання визначити місце проживання дитини із Позивачем пов'язане з бажанням захистити інтереси дитини та її право на навчання, безпеку, належний догляд в тому числі медичний, збереження її сталих соціальних зв'язків із однолітками, родичами, хрещеними батьками, бабусею та дідом, надання їм можливості самостійно без стороннього тиску визначитись із власною долею.
Відповідач не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання.
Відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо утримання та виховання дитини. При цьому така поведінка Відповідача має свідомий та умисний характер направлений на відновлення свого домінуючого становища перед дитиною, що є не прийнятним в питаннях виховання дітей.
Відповідач не має хронічних або тяжких хвороб, які б перешкоджали останній належно виконувати свої батьківські обов'язки та які б виправдовували її винну поведінку.
Все зазначене вище в своїй сукупності свідчить про свідоме умисне ухилення Відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї неповнолітньої дитини.
В той же час, матеріальний стан Позивача дозволяє в повній мірі забезпечувати дитину необхідним харчуванням, корисним дозвіллям.
Позивач не має судимості ані в Україні ані за її межами.
Позивач не перебуває у наркологічному обліку та обліку психіатра, тощо.
Позивач позитивно характеризується за місцем проживання, що зокрема підтверджується характеристикою від 23 лютого 2024 року №8 виданою Старокозацькою сільською радою.
Позивач не має боргових зобов'язань перед будь-якими фінансовими установами, що виключає можливість зменшення обсягу витрат на дітей.
Позивач не має жодних тяжких хронічних захворювань або схильність до них, не переніс травм або пошкоджень, що можуть викликати будь-які фізіологічні загострення в майбутньому.
Зазначене безсумнівно свідчить про нормальний фізичний стан Позивача, необхідний для догляду за дитиною та можливістю брати активну участь у її вихованні та дозвіллі.
Інших засобів впливу на Відповідача та ефективних шляхів вирішення спірного питання окрім звернення до суду Позивач не має.
Процесуальні дії у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 березня 2024 року було відкрито провадження по вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено про за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2024 року до участі у справі залучено третю особу: Орган опіки та піклування Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та витребувано висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 квітня 2024 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про перетини відповідачем державного кордону з 01.06.2022 року по день надання відповіді.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 травня 2024 року підготовче провадження по справі закрито, справа призначена до розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, повідомлявся, надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності згідно вимог чинного законодавства.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомила та відзиву не надала. Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, враховуючи повторну неявку в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, їх нормативно правове обґрунтування та позиція суду
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09 листопада 2008 зареєстрували шлюб в виконавчому комітеті Крутоярівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про що зроблено №14. Вказаний факт підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_3 .
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаний факт підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 .
Як зауважує позивач, протягом останнього року сімейне життя між сторонами поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Кожен має протилежні погляди на шлюб, сім'ю. На даний момент ведення між спільного господарства та сумісне проживання фактично припинено.
28 червня 2022 року Відповідач виїхала за межі України у зв'язку з збройною агресією рф. Вказане підтверджується витребуваною судом інформації.
З 28 червня 2022 року спільна донька фактично проживає зі позивачем за його зареєстрованим та фактичним місцем проживання та перебуває на його утриманні. Вказаний факт підтверджується актом № 01 обстеження факту проживання на території Старокозацької сільської ради с. Крутоярівка від 05 лютого 2024 року; довідкою Старокозацької сільської ради від 05 лютого 2024 року № 48.
Згідно з пояснень ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . ОСОБА_2 з 28 червня 2022 року не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та виїхала за межі України. З 28 червня 2022 року ОСОБА_2 участі в вихованні доньки ОСОБА_3 не приймає.
Позивач не має судимості ані в Україні ані за її межами. Позивач не перебуває у наркологічному обліку та обліку психіатра, тощо.
Позивач позитивно характеризується за місцем проживання, що зокрема підтверджується характеристикою від 23 лютого 2024 року №8 виданою Старокозацькою сільською радою.
Позивач не має боргових зобов'язань перед будь-якими фінансовими установами, що виключає можливість зменшення обсягу витрат на дітей, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників від 14 березня 2024 року.
Позивач не має жодних тяжких хронічних захворювань або схильність до них, не переніс травм або пошкоджень, що можуть викликати будь-які фізіологічні загострення в майбутньому.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Служба у справах дітей Старокозацької сільської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав гр. України ОСОБА_2 по відношенню до її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вказаним висновком також встановлено, що ОСОБА_2 фактично самоусунулась від виховання дитини та ухиляється від виконання батьківських обов?язків, не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду. Не бачиться з дітьми, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до її внутрішнього світу. Батьківський потенціал матері на дуже низькому рівні. Зв?язок з матір?ю відсутній. Цей факт підтверджується у довідці-характеристиці від 19.04.2024р. вих. № 18, виданою старостою Крутоярівського старостинського округу Старокозацької сільської ради про склад сім?ї.
Весь цей час дитина перебуває з рідним батьком ОСОБА_1 , мати жодного разу не виявила бажання побачити дитину, повністю самоусунилася від виконання батьківський обов?язків та на зв?язок не виходить, про місце її знаходження невідомо.
Як встановлено судом, спільне проживання сторін по справі не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні цінності, внаслідок чого почали виникати непорозуміння, що призвело до того, що сторони почали проживати окремо та їхній шлюб носить формальний характер.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч. 3 та 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч. 1 ст. 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо.
Позивач наполягає на розірванні шлюбу, збереження шлюбу можливе на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.
Таким чином встановлено, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам та інтересам дитини, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання шлюбу.
Щодо позбавленням батьківських прав, для проживання дитини із батьком.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Згідно з ч. 7, ч. 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з ст. 3, 4, 5, 7 СК України, кожна особа має право на проживання в сім'ї. Сім'я створюється, в тому числі, і на підставі усиновлення. Держава створює пріоритет сімейного виховання дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
В п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 року зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто права на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
В п. 16 зазначеної Постанови роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Вказане також узгоджується з позицію ВСУ, викладеної у постанові від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19, провадження №61-1344св20.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Хант проти України» сказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, провадження №14-327цс18.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як передбачено ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідачка ОСОБА_2 за власною ініціативою самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без поважних причин залишивши її без материнської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною та позивачем доведено, що поведінка відповідачки відносно їх доньки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованій в постанові від 29.09.2021 року по справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21, суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків у розумінні статті 164 СК України і може бути підставою для позбавлення цієї особи батьківських прав щодо дитини. Постанова ВС від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19
Виходячи із оцінки доказів у справі таке ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, суд вважає свідомим та умисним, що дає підстави для обрання крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.
Разом з тим, суд вважає за необхідне роз'яснити відповідачу, що позбавлення батьківських прав не позбавляє відповідачку права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав в разі зміни свого ставлення до дітей, своєї поведінки та усунення обставин, що були підставою позбавлення батьківських прав.
З огляду на викладене, враховуючи висновок служби у справах дітей, прихильність дитини до батька, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог про позбавлення батьківських прав щодо дитини, оскільки це є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Щодо стягнення аліментів на утримання дитини суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України - за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. (ч. 1 ст. 183 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Висновки суду
Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що оскільки сторони однією сім'єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, та враховуючи той факт, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам та інтересам дитини, суд вважає необхідним розірвати шлюб між сторонами.
Окрім того, суд дійшов до переконання про те, що у ході розгляду справи встановлено беззаперечні докази повного відсторонення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини, тому враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню, у зв'язку із чим слід позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та стягнути з відповідачки аліменти на утримання дитини.
Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.ст. 15,56,111, 112, 150, 152, 155, 16 4, 165, 166, 171 СК України, ст.ст. 7, 8, 19, 76-81, 128, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 288, 289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області - задовольнити в повному обсязі.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зареєстрований в виконавчому комітеті Крутоярівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про що зроблено актовий запис №14.
Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) батьківських прав по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) аліменти у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дати звернення до суду до досягнення дитиною повноліття.
Заочне рішення може бути переглянуте Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н.Д. Анісімова