м. Вінниця
03 липня 2024 р. Справа № 120/1367/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: військової частини НОМЕР_1 про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 25.01.2022 по 25.06.2022.
Відтак, з метою зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 26.01.2024, та з метою нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 25.01.2022 по 25.06.2022, позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 09.02.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті спору відповідач вказав, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у складі Збройних Сил України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність.
Ураховуючи наведене, відповідач вважає, що положення КЗпП України на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, не поширюється.
Таким чином, в правовідносинах Позивача та військової частин НОМЕР_1 відсутні правові підстави для застосування відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати позивачу середнього заробітку, а посилання Позивача на приписи законодавства України про працю стосовно поняття, нарахування та виплати працівникам в тому числі військовослужбовцям середнього заробітку є безпідставними.
Покликаючись на Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 22.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" вказує, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
В своїх доводах відповідач вказує на висновки рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 яким передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Стосовно позовної вимоги щодо компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення, то відповідач звертає увагу, що в даному випадку позивачу ще не здійснено нарахування та виплату присудженої індексації грошового забезпечення, а тому відсутні підстави стверджувати про порушення строків їх виплати.
Свою позицію обгрунтовує судовою практикою, зокрема, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2019 року у справі №1540/3987/18, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 року у справі №240/4798/18, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.08.2019 року у справі №240/1110/19.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову, встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №13 від 21.01.2022 Позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 24.01.2022 року у зв'язку з звільненням з військової служби за станом здоров'я (а.с. 24-25).
Оскільки на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу відповідач не провів виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивач звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.08.2022 року у справі № 120/1692/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
На виконання судового рішення у справі № 120/1692/22 військова частина нарахувала ОСОБА_1 індексацію за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з розрахунку базового місяця - січень 2016 року, а 29.09.2022 року виплатила її в сумі 4 435,66 грн.
Позивач оскаржив до суду дії військової частини щодо нарахування сум індексації грошового забезпечення за вказаний період з розрахунку базового місяця - січень 2016 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.03.2023 року у справі № 120/7976/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць на січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання судового рішення у справі № 120/7976/22 військова частина нарахувала ОСОБА_1 індексацію та 26.01.2024 року виплатила її в сумі 77 935,19 грн. (а.с. 28).
Позивач 28.01.2024 звернувся до військової частини з вимогою провести нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також компенсацію за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення (а.с. 26).
У відповідь на звернення Військова частина листом від 01.02.2024 року вих. №1539/118/415/пс повідомила про відсутність підстав для виплати компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 29).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, що спростовує доводи відповідача щодо не застосування положень КЗпП у даних правовідносинах.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду 26 червня 2019 року прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, у якій констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З приводу того, що компенсація затримки виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати про що, на думку відповідача, вказав Європейський Суд у рішенні “Меньшакова проти України” від 08.04.2010 року, то суд такі доводи вважає помилковими з огляду на таке.
ЄСПЛ, аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, у рішенні “Меньшакова проти України” вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі “Waiteand Kennedy v. Germany”, заява № 26083/94, п. 54).
Отже, у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Також аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Разом з тим, у спірних правовідносинах Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесені зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
Відповідно до матеріалів справи, на виконання рішення суду №120/7976/22, відповідач 26.01.2024 нарахував та виплатив позивачу кошти у сумі 77935,19 грн., що спростовує доводи відповідача з приводу того, що позивачу індексація ще не виплачена (а.с. 28).
З 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Згідно з довідкою-розрахунком відповідача середній заробіток позивача за два останніх повних місяці перед звільненням з військової служби становив 18994,50 грн (помісячно). Середньоденний заробіток позивача становить: 37989,00грн (18994,50х2) : 61 (сума календарних днів) = 622,77грн.
Заперечень з приводу обрахованих сум позивач не подавав.
З урахуванням заявленої вимоги про виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.01.2022 по 25.06.2022, сума яка підлягає до стягнення на його користь становить: 622,77грн. (середньоденний заробіток) х 151 (заявлений період в календарних днів) = 94038,27 грн.
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 у подібних правовідносинах Верховний Суд вказав, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, суд приходить до переконання, що заявлений позов в цій частині належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.01.2022 по 25.06.2022 в сумі 94038,27 грн.
Щодо вимоги позивача про виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, то суд зазначає таке.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Згідно зі статтями 1- 3 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159.
Даний Порядок поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі 240/6583/20 такого змісту:
«…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення».
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.
Судом встановлено, що фактична остаточна виплата позивачу доходу, зокрема, сум індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року, відбулась 26.04.2024 (а.с. 28).
Таким чином, позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період затримки.
Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити повністю.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд ураховує, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов'язаних з розглядом справи, тому судові витрати на користь позивача не присуджуються.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації - 26.01.2024 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.01.2022 по 25.06.2022 в сумі 94038,27 грн. (дев'яносто чотири тисячі тридцять вісім гривень 27 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 )
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна