м. Вінниця
03 липня 2024 р. Справа № 120/1264/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: військової частини НОМЕР_1 про: визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправними, на думку позивача, діями відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 24.11.2021 по 26.01.2024.
Тому, з метою зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 24.11.2021 по 26.01.2024, позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 06.02.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті спору відповідач вказав, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 225 від 24.11.2021 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 27.12.2021 року у зв'язку з звільненням.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, станом на момент видання наказу командира військової частини про виключення Позивача із списків військової частини Позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Відповідач вважає, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Отже, на думку відповідача, у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до військової частини НОМЕР_1 - відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 24.11.2021 по 26.01.2024.
В своїх доводах відповідач покликається на правові позиції незастосування статті 117 КЗпП до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, що викладені у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18 та у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №822/2663/15.
Подібні висновки містяться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 яким передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Крім того, відповідач звертає увагу, що позивач просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити середній заробіток за період з 24.11.2021 року по 26.01.2024 року, тобто за 26 місяців та 2 дні. Проте, відповідно до статті 117 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється у розмірі не більше ніж як середній заробіток за шість місяців.
Враховуючи, що розгляд справи по сут розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову, встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 225 від 24.11.2021 Позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 27.12.2021 року у зв'язку з звільненням.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/3977/23, залишеним без мін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду, задоволений адміністративний позов та ухвалено, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням виплаченої суми.
На виконання рішення суду відповідач 26.01.2024 нарахував та виплатив позивачу кошти у сумі 77935,19 грн.
З огляду на те, що остаточний рахунок з позивачем здійснений 26.01.2024, позивач оскаржує дії відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день виконання рішення суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду 26 червня 2019 року прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, у якій констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З приводу того, що компенсація затримки виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати про що, на думку відповідача, вказав Європейський Суд у рішенні “Меньшакова проти України” від 08.04.2010 року, то суд такі доводи вважає помилковими з огляду на таке.
ЄСПЛ, аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, у рішенні “Меньшакова проти України” вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі “Waiteand Kennedy v. Germany”, заява № 26083/94, п. 54).
Отже, у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Також аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Разом з тим, у спірних правовідносинах Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесені зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
Відповідно до матеріалів справи, на виконання рішення суду №120/3977/23, залишеним без мін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду, відповідач 26.01.2024 нарахував та виплатив позивачу кошти у сумі 77935,19 грн.
З 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 у подібних правовідносинах Верховний Суд у п. п. 53-55 постанови вказав, що стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
До 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
У період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
За обставин цієї справи з урахуванням висновку Верховного Суду, суд робить висновок, що у період з 27.12.2021 по 18.07.2022 застосовується попередня редакція статті 117 КЗпП України. А за період з 19.07.2022 по 26.01.2024 спірні правовідносини регулюються вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, тому максимальний розмір грошового забезпечення за який можуть бути виплачені кошти за наявності підстав, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 183 календарних дні.
При цьому, суд звертає увагу, хоча позивач заявляє щодо нарахування йому та виплати спірних сум з 24.11.2021, проте наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 225 від 24.11.2021 його було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 27.12.2021 у зв'язку з звільненням.
Відповідно до п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, оскільки відповідно до наказу позивач виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 27.12.2021, то саме з цієї дати слід обраховувати період спірних виплат, а не з 24.11.2021 як просить позивач.
Згідно з довідкою-розрахунком відповідача середній заробіток позивача за два останніх повних місяці перед звільненням з військової служби становив 27135,75 грн (помісячно). Середньоденний заробіток позивача становить: 54271,50грн (27135,75х2) : 61 (сума календарних днів в жовтень-листопад 2021) = 889,70грн.
Обраховуючи суму коштів, належних до виплати позивачу, суд, з урахуванням висновків Верховного Суду, розділяє періоди на застосування положень спеціальної норми статті 117 КЗпП України, чинної дії відповідно.
Так, з 27.12.2021 по 18.07.2022 застосовується попередня редакція статті 117 КЗпП України, кількість днів затримки розрахунку становить 203 дні (6 місяців 21 день).
203 (дні) х 889,70грн. (середньоденний заробіток) = 180 609,10грн. (сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні).
За період з 19.07.2022 по 26.01.2024 кількість днів затримки розрахунку становить 556 днів (1 рік 6 місяців 7 днів), проте у цей період суд застосовує шість місяців, що ставить 183 календарних дні, що відповідає положенням ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022. Відтак, сума за цей період становить 162815,10грн = (183х889,70грн.)
За обставин справи, якщо за останній період застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, як зазначив Верховний Суд у справі № 460/42448/22, то до періоду з 27.12.2021 по 18.07.2022 суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату, оскільки вважає, що є істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати.
Застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, де суд, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд вважає, що сума 180 609,10грн. в порівняні з невиплаченою сумою 77935,19 грн. є завищеною.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного суду, викладеними в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17: "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення".
Так, досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.
Відповідно до матеріалів справи, позивач наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 225 від 24.11.2021 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
З позовом до Вінницького окружного адміністративного суду щодо не виплати йому індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 звернувся вперше 15.11.2022, тобто майже через рік після його звільнення, що відображено в спеціалізованій системі ДСС. Судом не встановлено, що позивач не знав про це право, або були інші обставини, які заважали позивачу реалізувати його.
Відповідно до відомостей із вкладення "Дані статистики фінансового сектору" підрозділу "Статистика фінансового сектору" розділу "Статистика" офіційного веб-сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), судом встановлено, що середньо зважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за споживчими кредитами, в період з 27.12.2021 по 18.07.2022 (період затримки розрахунку при звільненні) становила: у грудні 2021 - 30,2%; у 2022 - 27,0%.
У 2021 році середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,2% річних / 12 місяців = 2,51% (ставка за кредитом одного місяця); у 2022 році середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 27% річних/12 місяців = 2,25% (ставка за кредитом одного місяця).
Отже, оскільки з 27.12.2021 по 18.07.2022 кількість днів затримки розрахунку становить 203 дні (6 місяців 21 день), а позивач звернувся до суду після свого звільнення через 323 дні, безвідносно, не заперечуючи право позивача на компенсаторну виплату майнових втрат, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації становить 10 000грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Таким чином, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дії військової частини щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2021 по 18.07.2022 у розмірі грошового забезпечення 10 000грн, за період з 19.07.2022 по 26.01.2024 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців у сумі 162815,10грн.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо судового збору у справі, суд зазначає, що відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від його сплати, а тому, керуючись положенням статті 139 КАС України судові витрати у вигляді судового збору не підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2021 по 26.01.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2021 по 18.07.2022 у розмірі грошового забезпечення 10 000грн (десять тисяч гривень), за період з 19.07.2022 по 26.01.2024 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців у сумі 162815,10грн. (сто шістдесят дві тисячі вісімсот п'ятнадцять гривень 10 копійок).
В іншій частині вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 )
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна