м. Вінниця
03 липня 2024 р. Справа № 120/18636/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 (перебуває на фінансовому забезпеченні фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України).
28 серпня 2016 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення як такого, що вибув до нового місця служби.
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 серпня 2016 року, у зв'язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2022 року у справі № 640/25522/20 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2022 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Цією постановою зобов'язано фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 серпня 2016 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
На виконання цього судового рішення фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України 06 грудня 2023 року виплачено позивачеві грошові кошти в сумі 19440,05 гривень.
Позивач вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує його права, у зв'язку із чим звернувся з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 серпня 2016 року по 06 грудня 2023 року включно у розмірі грошового забезпечення за шість місяців.
Ухвалою від 18 грудня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано у відповідача інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_1 у червні 2016 року та в липні 2016 року, інформацію щодо його грошового забезпечення у червні 2016 року та в липні 2016 року, а також інформацію про суму виплат та їх складові, які були здійсненні ОСОБА_1 станом на день його виключення зі списків особового складу військової частини, а також докази проведення інших виплат ОСОБА_1 (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після його виключення зі списків особового складу управління (виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку тощо).
29 грудня 2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. Оскільки положення спеціального законодавства не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні військовослужбовця з військової служби, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні до спірних правовідносин можливе субсидіарне застосування окремих положень Кодексу законів про працю України.
Також у відзиві зазначено, що позивач стверджує, що 28 серпня 2016 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення як такого, що вибув до нового місця служби. Факт продовження проходження позивачем військової служби та його незвільнення також підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою, відповідно до якої з 29 серпня 2016 року позивач був призначений слухачем інституту державного військового управління Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
Відповідач звертає увагу на те, що виключення військовослужбовця зі списків однієї військової частини у зв'язку з його переміщенням до нового місця служби (іншої військової частини) або вступом на навчання до вищого військового навчального закладу не є звільненням з військової служби.
Так, відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У той же час, згідно з абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення із ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди із списків особового складу військової частини.
Відтак, на переконання представника відповідача, очевидним є те, що військовослужбовець набуває право як на виплату усіх належних сум при звільненні, так і на середній заробіток у зв'язку з несвоєчасним розрахунком лише при звільненні з військової служби. Водночас твердження позивача про те, що з 28 серпня 2016 року його було звільнено з військової служби спростовується наявними у справі доказами.
За наведених обставин представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
27 червня 2024 року на виконання вимог ухвали суду від 18 грудня 2023 року відповідачем подано до суду витребувану інформацію.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
В період з 20 червня 2013 року по 28 серпня 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника начальника відділу забезпечення автомобільним майном управління забезпечення.
Військова частина НОМЕР_1 в період з 01 січня 2016 року по 28 серпня 2016 року перебувала на фінансовому забезпеченні фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, що не заперечується відповідачем.
З 28 серпня 2016 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення як такого, що вибув до нового місця служби (інституту державного військового управління Національного університету оборони України імені Івана Черняховського).
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідачем не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 серпня 2016 року, у зв'язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду про зобов'язання виплатити таку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2022 року у справі № 640/25522/20 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2022 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Цією постановою зобов'язано фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 серпня 2016 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
На виконання цього судового рішення фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України 06 грудня 2023 року виплачено позивачеві грошові кошти в сумі 19440,05 гривень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відтак вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 06 грудня 2023 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.
Судом установлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 28 серпня 2016 року із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення йому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не виплачено індексацію грошового забезпечення, оскільки таку виплачено на виконання судового рішення лише 06 грудня 2023 року.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 29 серпня 2016 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення).
Водночас суд враховує те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, якою встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 06 грудня 2023 року, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року.
Відтак позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 29 серпня 2016 року (наступного дня після виключення зі списків особового складу військової частини) по 01 березня 2017 року (останній день піврічного терміну, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України), тобто за 185 календарних дні.
При цьому позивач у позові наполягає зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 29 серпня 2016 року по 06 грудня 2023 року включно у розмірі грошового забезпечення саме за шість місяців.
Водночас в силу приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Далі, відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України вих. № 305/820 від 20 червня 2024 року підтверджується те, що в червні та в липні 2016 року (два останні календарні місяці роботи позивача, що передували виключенню його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) йому нараховано по 14721,92 гривень.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 482,69 гривень (14721,92 гривень + 14721,92 гривень / 61 календарних дні в червні та в липні 2016 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 89297,65 гривень (482,69*185 календарних дні за період з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2017 року).
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплатити позивачу, становить 89297,65 гривень.
Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 , у порівнянні із виплаченими сумами на виконання рішення суду в загальному розмірі 19440,05 гривень не можна вважати співмірним, оскільки такий значно перевищує суму таких виплат.
Суд зауважує, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема визначених критеріїв суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,218 (19440,05 гривень (сума виплат за судовим рішенням) / 89297,65 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті).
Відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 19466,89 гривень (482,69 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,218 (істотність частки) х 185 (кількість календарних днів за період з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2017 року).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 19466,89 гривень.
При цьому, на переконання суду, належним способом захисту прав позивача в даному випадку є стягнення коштів з відповідача, а не зобов'язання їх виплатити, як на тому наполягає ОСОБА_1 .
Водночас суд критично оцінює доводи відповідача про те, що відповідача не було звільнено з військової служби у Збройних Силах України, а тому фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України не є суб'єктом відповідальності в розумінні статті 117 КЗпП України.
Як наголошувалося вище, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина 1 статті 117 КЗпП України).
Із наведених вище приписів слідує, що відповідальність за несвоєчасний розрахунок військовослужбовця настає для роботодавця (в даному випадку для відповідача, оскільки роботодавець (військова частина НОМЕР_1 ) перебувала на його фінансовому забезпеченні) з моменту виключення відповідного військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, оскільки в цей день така військова частина має виплатити всі суми, що належать військовослужбовцю.
Водночас направлення військовослужбовця до іншого місця несення служби у складі Збройних Сил України не звільняє фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України від обов'язку як розрахувати працівника за всіма видами грошового забезпечення, так і від відповідальності у разі несвоєчасного розрахунку при виключенні з військової частини.
Як встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 28 серпня 2016 року, проте фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатило позивачеві індексацію грошового забезпечення лише 06 грудня 2023 року, а тому в силу приписів статті 117 КЗпП України на відповідача слід покласти відповідальність за несвоєчасний розрахунок з ОСОБА_1 .
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2017 року включно в розмірі 19466 (дев'ятнадцять тисяч чотириста шістдесят шість) гривень 89 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідач: фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 22990368)
Рішення суду в повному обсязі складено 03.07.2024
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович