02 липня 2024 року
м. Київ
Справа № 295/6064/22
Провадження № 51 - 153 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022060410000213 від 15 травня 2022 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баранівка Баранівського району Житомирської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше відповідно до вимог ст. 89 КК України не судимого,
за ст. 121 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 18 серпня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 121 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки 6 місяців і на нього покладено відповідні обов'язки.
На підставі ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання попереднє ув'язнення з 15 травня 2022 року по 14 липня 2022 року включно, з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Богунського районного суду від 16 червня 2022 року, на спортивні штани та футболку синіх кольорів.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
15 травня 2022 року близько 18 години ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в будинку АДРЕСА_3 , разом з ОСОБА_8 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у ході виниклої сварки з останнім, маючи умисел, направлений на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , умисно наніс йому один удар кухонним ножем в грудну клітину зліва, внаслідок чого спричинив йому тяжке тілесне ушкодження.
Вироком Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року частково задоволено апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 , скасовано вирок Богунського районного суду м. Житомира від 18 серпня 2023 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_6 за ст. 121 ч. 1 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Початок строку відбуття призначеного судом покарання ОСОБА_6 указано обчислювати з моменту його затримання для приведення вироку до виконання.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки даним про особу засудженого, думці потерпілого щодо призначеного покарання, обставинам, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 , та незаконно скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання з іспитовим строком, призначивши реальний строк позбавлення волі. Вважає, що призначене засудженому покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України та не буде сприяти досягненню його мети. Посилаючись на практику касаційного суду, звертає увагу на допущене апеляційним судом порушення вимог ст. 89 КК України та безпідставне врахування апеляційним судом при ухваленні вироку погашеної судимості ОСОБА_6 .
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ст. 121 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ст. 121 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 через незастосування апеляційним судом положень ст. 75 КК України не відповідають фактичним обставинам справи і не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.
Приймаючи рішення про неможливість виправлення ОСОБА_6 зі звільненням його від відбування основного покарання, скасовуючи вирок суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог кримінального закону, не мотивував свого рішення про застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України одночасно із застосуванням положень ст. 69 КК України та належним чином не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.
Обґрунтовуючи такий висновок, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано тяжкість вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, його характер, ступінь суспільної небезпечності, а також наслідки. Також апеляційний суд звернув увагу на інформацію досудової доповіді Богунського РВ Філії ДУ «Центр пробації» у Житомирській області, згідно якої застосування відносно ОСОБА_6 соціально-виховних заходів для впливу на його поведінку з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень неможливо без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції. Крім того, апеляційний суд врахував та у вироку послався на витяг з оцінки ризиків вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення, відповідно до якого рівень вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також рівень ризиків його небезпеки для суспільства є високими.
Врахувавши вказані обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 є суспільно небезпечним, та вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості його виправлення без ізоляції від суспільства, погодившись із доводами апеляційної скарги прокурора в цій частині, визнав неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, скасував вирок у цій частині та постановив новий вирок.
Новим вироком апеляційний суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 покарання відповідно до ст. 69 ч. 1 КК України нижчого від найнижчої межі санкції частини першої статті 121 КК України, відхиливши доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині. Крім того, апеляційний суд, застосовуючи положення ст. 69 ч. 1 КК України, вважав за можливе призначити ОСОБА_6 покарання за ст. 121 ч. 1 КК України меншого розміру, ніж призначене судом першої інстанції, визначивши його у виді позбавлення волі на строк 3 роки, що на 2 роки є меншим від мінімальної межі санкції ст. 121 ч. 1 КК України, з реальним його відбуванням, належним чином мотивувавши таке рішення.
При цьому апеляційний суд врахував дані та обставини, на які посилається захисник в касаційній скарзі, зокрема ті, що пом'якшують його покарання, стан здоров'я ОСОБА_6 та думку потерпілого щодо призначеного покарання, не визнавши їх достатніми для висновку про те, що виправлення засудженого можливе в умовах призначення йому покарання із одночасним застосуванням як положень ст. 69 КК України, так і ст. 75 КК України.
Призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України.
Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо допущеного апеляційним судом порушення вимог ст. 89 КК України, оскільки у вироку апеляційного суду відсутнє посилання на те, що ОСОБА_6 має судимість, а також те, що вказана обставина враховувалась при ухваленні апеляційним судом вироку щодо нього.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 420 КПК України є законним, обґрунтованим і мотивованим та узгоджується із практикою касаційного суду і Європейського суду з прав людини.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3