Ухвала від 03.07.2024 по справі 904/4790/21

УХВАЛА

03 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/4790/21 (904/3356/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістик Х»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2024

у складі колегії суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., Коваль Л.А.,

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023

у складі судді Суховарова А.В.,

у справі № 904/4790/21 (904/3356/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт»,

до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»,

про стягнення заборгованості,

в межах справи № 904/4790/21

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт», -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" за змістом якого просить суд стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Монтана-Естейт" заборгованість за Договором оренди від 01.12.2016 у загальному розмірі 296 070,88грн. (182280,00 грн заборгованості з орендної плати та нарахованих за неналежне виконання грошового зобов'язання 19791,11 грн трьох процентів річних і 93999,77 грн інфляційних втрат) та судовий збір у розмірі 4 441,06грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2023 позов у справі № 904/4790/21 (904/3356/23) задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» 7291,20 грн основного боргу, 3759,99 грн інфляційних втрат, 791,64 грн трьох процентів річних і 177,64 витрат зі сплати судового збору.

17.04.2024 постановою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023 у справі № 904/4790/21 (904/3356/23) залишено без задоволення, апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023 у справі № 904/3356/23 задоволено, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023 у справі № 904/4790/21 (904/3356/23) скасовано частково, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 4026,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

19.06.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістик Х» подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 1704.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023 у справі №904/4790/21 (904/3356/23).

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 904/4790/21 (904/3356/23) з огляду на таке.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас, з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, згідно з пунктом 4 КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

1) перша група стосується розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо;

2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.

Предметом позову у справі № 904/4790/21 (904/3356/23), який розглядався в межах справи № 904/4790/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт», є стягнення 296 070,88грн. грн, що загалом менше ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2023 році (2 684 грн х 500 = 1 342 000 грн). Отже, справа №904/4790/21 (904/3356/23) є малозначною в силу статті 12 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Звертаючись із касаційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістик Х» зазначає, що про наявність підстав для відкриття касаційного провадження передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зокрема без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 та у постановах Верховного Суду від 15.08.2019 та від 25.02.2011 у справі №910/21683/17, та, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на наявність двох протилежних за висновками практик Верховного Суду, у справах №910/21556/17 та №910/21683/17, що порушує принцип єдиної правозастосовчої практики.

Розглядаючи зазначені у касаційній скарзі аргументи з точки зору визначеності щодо фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики та/або суспільного інтересу, Верховний Суд виходить з такого.

Верховним Судом, під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги, взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права.

Зокрема, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що висновки судів попередніх інстанцій у застосуванні положень статей 202, 601, 602 ЦК України та 202, 203 ГК України ніяким чином не суперечать висновкам Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 та навпаки містять посилання цю постанову.

Так, у справі № 910/11116/19 (на яку посилається скаржник), Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, також встановивши зустрічність, однорідність та безспірність цих вимог на підставі наявних в справі доказів (підписаних актів купівлі-продажу, пояснень самих сторін та відсутності спору щодо зарахованої суми в іншій господарській справі).

У постанові від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17 Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та постанову суду апеляційної інстанції, передавши справу в зазначеній частині для подальшого розгляду до суду першої інстанції, оскільки суди не дослідили наявність усіх необхідних умов для здійснення зарахування на підставі статті 601 ЦК України та не надали належної оцінки доводам про те, що на момент направлення відповідної заяви позивач уже здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог, а відповідач вжив заходи щодо оскарження такого зарахування, тому вважати безспірними та прозорими вимоги відповідача є неможливим;

Постановою від 11.09.2019 у справі №910/21566/17 Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору обмежився посиланням на лист про невизнання припинення зобов'язання зарахуванням через відсутність передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України умов зарахування у зв'язку з наявністю спору між сторонами щодо заборгованості за кредитним договором, без дослідження відповідних доказів на підтвердження вказаних обставин та надання належної оцінки доводам позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав про відсутність кредитного договору, копія якого наявна в матеріалах справи, а також не взяв до уваги доводи відповідача щодо припинення зобов'язань за спірним договором шляхом зарахування на підставі відповідної іншої заяви.

Колегія суддів наголошує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Отже, помилковими є доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду , оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів.

Скаржником не наведено жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм права, зазначених ним у касаційній скарзі. Таким чином, скаржник безпідставно послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у вказаних постановах у справах №910/21683/17, №910/21566/17, які на момент подання касаційної скарги були уточнені відповідним чином у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, що була врахована при ухваленні оскаржуваної постанови.

По суті всі доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи та в цілому до заперечення результату розгляду справи апеляційним господарським судом

Суд зазначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його незаконність та не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути рішення, ухвалені судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судових рішень тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконним.

Звідси, такі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а відтак наявність у даному випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 904/4790/21 (904/3356/23) за касаційною скаргою ТОВ "Логістик Х" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2024, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/4790/21 (904/3356/23) за касаційною скаргою ТОВ "Логістик Х" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Васьковський

Судді С.В. Жуков

В.Я. Погребняк