вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" липня 2024 р. Справа№ 925/1803/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.02.2024
у справі №925/1803/23 (суддя Васянович А.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Беккера Костянтина Феліксовича,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ"
про стягнення 109 705,80 грн,-
Фізична особа - підприємець Беккер Костянтин Феліксович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 109 705,80 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №ГЛ 10082023 від 10.06.2023 року.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.02.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ" на користь фізичної особи - підприємця Беккера Костянтина Феліксовича 109 705,80 грн боргу, 2 684,00 грн судового збору та 15 200,00 грн витрат на правничу допомогу.
Не погодившись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. У поданій апеляційній скарзі заявник просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 28.02.2024 року у справі №925/1803/23 та ухвалити нове рішення суду, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Черкаської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Судом першої інстанції не було застосовано до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду у справі №916/1093/21 від 15.02.2022 року.
Так, за твердженням скаржника, оригінали документів були направлені відповідачу НОВОЮ ПОШТОЮ є нікчемними, оскільки позивач не надав оригінал опису вкладення в якому зазначається, які саме документи були відправлені відповідачу.
При цьому, представник скаржника вказав, що в матеріалах справи міститься ордер серія ВО №1065606 від 08.12.2023 року. В графі (назва органу, у якому надається правова допомога) вказано «Господарський суд Черкаської обл.» а не - Господарський суд Черкаської області, немає такого суду, як Господарський суд Черкаської обл.
Крім того, представник скаржника зауважив, що адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем не були заповнені обов'язкові графи ордеру, а саме «Посвідчення адвоката №_____видане «_»_____р. назва органу, що видав посвідчення».
Водночас, в матеріалах справи відсутнє свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Лози Віктора Миколайовича.
Тобто за твердженням скаржника, суд першої інстанції не мав права приймати та долучати до справи відповідь на відзив на позовну заяву, адже особа яка його подала не мала відповідних підстав та повноважень.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.02.2024 у справі №925/1803/23 залишено без руху.
Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки.
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.02.2024 року у справі №925/1803/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
30.04.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
При цьому, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що умови оплати в заявках та загальному договорі відрізняються між собою. За змістом заявок - оплата має бути проведена в день розвантаження (без будь-яких додаткових умов). Укладаючи заявки н окремі перевезення, сторони за взаємною згодою визначили єдину подію з настанням якої відбувається оплата спірних перевезень і не погоджували будь-яких інших умов оплати.
Крім того, за твердженням представника позивача, під час укладання договору перевезення та заявок, питання способу направлення документів на оплату не врегулювали, саме тому документи були направлені НОВОЮ ПОШТОЮ. Ці документи були отримані відповідачем. Будь яких зауважень щодо обсягу і змісту отриманих документів, за увесь період прострочення, відповідачем заявлено не було.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ" (замовник) та Фізичною особою - підприємцем Беккером Костянтином Феліксовичем (перевізник) було укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №ГЛ 10082023 (далі - договір), відповідно до умов якого перевізник зобов'язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій особі на одержання вантажу особі (одержувач вантажу), а замовник (відправник) - сплачувати за перевезення вантажу плату.
Відповідно до п. 2.2. договору найменування, кількість вантажу або маса (вага), його вартість та інші умови перевезення вантажу за цим договором узгоджуються сторонами у замовленні або додатках (додаткових угодах) до цього договору, що є невід'ємною частиною договору.
Тобто умови договору передбачали надання послуг з перевезення вантажу.
Згідно п. 3.1. договору перевезення вантажу виконується перевізником, лише на підставі заявок на перевезення вантажу за формою, яка встановлена правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, що подає замовник за 24 години до початку завантаження. Заявка може подаватися також в усній формі засобами телефонного зв'язку. У разі необхідності, окремі пункти заявки у новій редакції додатково погоджується з замовником.
Завантаження та розвантаження вантажів здійснюється за взаємною домовленістю обох сторін та відповідно до умов цього договору та чинного законодавства (п. 3.3. договору).
Відповідно до п. 6.1. договору за невиконання та/або неналежне виконання умов цього договору винна сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором.
Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31.12.2023 року, але не раніше ніж до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно ст. 307 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються зі ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Зі змісту вищевказаних приписів законодавства, зокрема, ст. 307 Господарського кодексу України та ст. 909 Цивільного кодексу України вбачається, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
При цьому, для укладення договору застосовується система єдиного документа.
Залежно від виду документа розрізняють:
а) систему накладної, яка застосується майже на всіх видах транспорту;
б) систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті;
в) систему чартеру, яка застосовується на морському, річковому і повітряному транспорті.
У деяких випадках вказані системи можуть бути комбіновані. До інших перевізних документів також відносять дорожню відомість, вагонний лист, передавальну відомість у разі перевезення у прямому змішаному сполученні та інші. Усі вони є документами первинної звітності і мають доказове значення.
Договір перевезення залізничним, автомобільним та річковим транспортом оформляється накладною, яка супроводжує вантаж на усьому шляху його слідування і на станції призначення видається одержувачеві разом з вантажем. Накладна складається відправником, який відповідає за усі наслідки неправильності, неточності або неповноти зазначених у ній відомостей.
Договір вважається укладеним з моменту здачі вантажу до перевезення разом з накладною. Перевізник робить на накладній відповідну відмітку, а в підтвердження прийому вантажу до перевезення видає відправнику вантажу квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Міністерством транспорту України.
Юридичне значення накладної полягає в тому, що: а) вона є обов'язковою письмовою формою договору; б) доводить факт укладення договору і містить його зміст; в) легітимує особу на пред'явлення претензій та позовів.
Таким чином, договір перевезення вантажів укладений в момент отримання перевізником вантажу для перевезення і закінчується видачею вантажу одержувачу, а вивантаження вантажу з транспортного засобу, зберігання його після вивантаження до видачі та видача його одержувачеві є додатковими послугами договору перевезення вантажу.
Глава 64 Цивільного кодексу України, що регулює перевезення є спеціальною по відношенню до загальних положень про послуги, що врегульовані главою 63 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 від 10.06.2023 року позивач виконав перевезення вантажу у міжнародному сполученні за маршрутом Україна -Польща, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR №14082023-29 від 14.08.2023 року (а.с. 8).
Відповідно до заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 від 15.06.2023 року (а.с.9) позивач виконав перевезення вантажу у міжнародному сполученні за маршрутом Україна - Польща, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR №116715 від 17.08.2023 року (а.с. 10).
Оригінали товарно-транспортних накладних судом було досліджено судом першої інстанції в судовому засіданні 28.02.2024 року.
У вказаних заявках було встановлено, що вартість кожного перевезення - 1100,00 доларів США та 400 доларів США на картку. За змістом цього ж пункту заявки, кошти сплачуються у гривнях за курсом НБУ, встановленим на момент вивантаження.
День вивантаження, відображений в графах 24 товарно-транспортних накладних (CMR) - 08.09.2023 року.
Курс НБУ на вказану дату становив 36,5686 грн за 1 долар США.
Отже, всього загальна вартість перевезення становить 109705,80 грн.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що у заявках на перевезення було встановлено, що оплата послуги здійснюється в день вивантаження авто (без будь-яких додаткових умов).
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що в договорі передбачені інші умови оплати, які вступають у суперечність з умовами оплати, передбаченими заявками.
Відповідно до п. 4.2. договору у випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним договором, пріоритетними є умови, зазначені в заявці.
Так, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги твердження позивача, що обов'язок по оплаті послуг настає у відповідача лише після отримання рахунків та актів виконаних робіт, узгодження їх, і підписання сторонами, оскільки сторони самостійно встановили пріоритетність заявки над договором
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, день оплати наданих послуг з перевезення вантажу настав 08.09.2023 року.
Щодо твердження скаржника, що оригінали документів були направлені відповідачу НОВОЮ ПОШТОЮ є нікчемними, оскільки позивач не надав оригінал опису вкладення в якому зазначається, які саме документи були відправлені відповідачу, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18
Так, докази на підтвердження того факту, що позивачем було належним чином виконано своє зобов'язання з перевезення вантажу у міжнародному сполученні за маршрутом Україна-Польща, безпосередньо підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR) №14082023-29 від 14.08.2023 року, та №116715 від 17.08.2023 року (наявні в матеріалах справи), та не заперечується скаржником.
Саме за умовами, які наведені в заявках відповідача на перевезення (дата перевезення, адреса завантаження, найменування вантажу, адреса розмитнення, розвантаження тощо) позивач, як перевізник виконував укладений між сторонами договір.
При цьому, колегія суддів відзначає, що умовами договору та заявок на перевезення не визначено якою саме службою поштового відправлення має бути здійснено направлення документів.
Сторони погодили вважати договір-заявку отриману за допомогою факсимільного зв'язку, що має належну юридичну силу і може бути використана сторонами при розгляді спорів.
Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів на спростування доводів позивача, що останній направив на адресу відповідача документи передбачені договором, що підтверджується копією Експрес-накладної ТОВ "НОВА ПОШТА" №59001032391293, виданою за результатами відправлення відповідачу. Поштове відправлення було вручено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ" 06.10.2023 року. З моменту отримання вказаного листа адресатом, будь-яких зауважень щодо обсягу чи змісту отриманих документів від відповідача не надходило.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування того факту, що сторони в тому числі і в заявках на перевезення узгодили всі необхідні істотні умови є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем умов договору підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.
Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду у справі №916/1093/21 від 15.02.2022 року є неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято Верховним Судом з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення, зокрема в даній справі спосіб направлення документів з описом вкладення був чітко визначений угодою сторін.
Крім того, як уже зазначалося вище з урахуванням положень ст. 307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажів укладається в момент отримання перевізником вантажу для перевезення і закінчується видачею вантажу одержувачу.
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що строк оплати перевезення на момент звернення позивача до суду настав.
Не підписання сторонами актів здачі-приймання робіт (послуг) не звільняє замовника від обов'язку виконати своє грошове зобов'язання за договором перевезення.
Всі необхідні банківські реквізити для перерахування грошових коштів безпосередньо відображено в договорі (а.с. 6), а тому відсутність рахунку - фактури також не впливає на добросовісне виконання замовником договору та не є підставою для звільнення від відповідальності.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 109 705,80 грн основного боргу.
Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що в матеріалах справи міститься ордер серія ВО №1065606 від 08.12.2023 року. В графі (назва органу, у якому надається правова допомога) вказано «Господарський суд Черкаської обл.» а не - Господарський суд Черкаської області, немає такого суду, як Господарський суд Черкаської обл., колегія суддів вважає надмірним формалізмом.
Так, при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.09.2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12.09.2022 року у справі №120/16601/21-а.
Крім того, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем не були заповнені обов'язкові графи ордеру, а саме «Посвідчення адвоката №_____видане «_»_____р. назва органу, що видав посвідчення», оскільки в ордері було зазначено «свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008 року видане Тернопільською обласною КДКА на підставі рішення №11 від 16.05.2008 року».
Разом з цим, твердження скаржника, що в матеріалах справи відсутнє свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Лози Віктора Миколайовича. Тобто за твердженням скаржника, суд першої інстанції не мав права приймати та долучати до справи відповідь на відзив на позовну заяву, адже особа яка його подала не мала відповідних підстав та повноважень, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки у відповідності до положень ст. 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю, ордером виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
При цьому, колегія суддів відзначає, що єдиний реєстр адвокатів України є у відкритому доступі.
Щодо покладення на відповідача витрат на правничу (правову) допомогу, колегія суддів відзначає наступне.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Так, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 15 200,00 грн понесених витрат, пов'язаних з правничою допомогою (з урахуванням гонорару успіху).
Згідно ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат враховується наступне:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 2.1. договору про правову допомогу від 06.12.2023 року укладеного між позивачем та адвокатським бюро "Лози" визначено, що за здійснення дій, що визначені у п. 1.1. цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду у розмірі 11 200,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, представником Фізичної особи - підприємця Беккера Костянтина Феліксовича на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору про правову допомогу від 06.12.2023 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера, №02-12 від 08.12.2023 року копію акту наданих послуг від 08.12.2023 року, копію ордера адвоката №1065606.
Дослідивши зазначені докази, колегія суддів вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.
Так, відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 08.12. 2023 року, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:
- огляд, дослідження, аналіз та попередня правова оцінка документів та інших доказів за їх місцезнаходженням - 5 год.;
- здійснення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу - 20 хв.;
- аналіз судової практики - 35 хв.;
- проведення арифметичних розрахунків - 45 хв.;
- підготовка документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви - 12 год. 20 хв.;
- вчинення інших дій необхідних для повного юридичного супроводу справи в суді та на етапі примусового виконання судового рішення 5 год.
Загальна вартість послуг складає 11200,00 грн;
Підписанням цього акту сторони підтверджують факт належного надання послуг повіреним відповідно до положень договору та оплату наданих послуг (крім гонорару успіху).
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем було сплачено адвокатському бюро 11 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордера №02-12 від 08.12. 2023 року (наявна в матеріалах справи).
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу ).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.
За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Так, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності із значенням справи для позивача, ціни позову, а загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, не виходить за розумні межі розміру гонорару адвоката.
При цьому, від відповідача не надходило до суду клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача, а також не надходило заперечень щодо їх розподілу, а тому вказані витрати підлягають розподілу між сторонами в порядку ч. 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, згідно п. 2.3. договору про правову допомогу при задоволенні позову повірений отримує премію (гонорар успіху) у сумі 4 000,00 грн.
Тобто передбачена п. 2.3. договору премія є додатковою винагородою адвоката, платою за досягнутий адвокатом результат, та є за своєю суттю так званим "гонораром успіху", нарахування та сплата якого залежать від настання певної події.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі N 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо покладення на відповідача 15 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо покладення на відповідача витрат понесених у з в'язку з апеляційним переглядом рішення, колегія суддів відзначає наступне.
Так, в обґрунтування своєї заяви Фізична особа - підприємець Беккер Костянтин Феліксович посилається на те, що розмір судових витрат, які поніс позивач на стадії апеляційного розгляду справи становить 5300,00 грн з оплати послуг адвоката.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, Фізичною особою - підприємцем Беккером Костянтином Феліксовичем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору №2 про правничу допомогу від 24.04.2024 року, копію акту №2 надання послуг від 26.04.2024 року, копію квитанції до прибуткового касового ордеру №0504 від 06.04.2024 року, копію ордера адвоката №1074781, копію свідоцтва адвоката №507.
Дослідивши зазначені докази, колегія суддів вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.
Так, відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 26.04. 2024 року, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:
- огляд, дослідження, аналіз та попередня правова оцінка вимог апеляційної скарги - 3 год.;
- підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 6 год. 20 хв.;
- вчинення інших дій необхідних для повного юридичного супроводу справи в апеляційному суді 2 год.
Загальна вартість послуг складає 5300,00 грн;
Підписанням цього акту сторони підтверджують факт належного надання послуг повіреним відповідно до положень договору та оплату наданих послуг (крім гонорару успіху).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.
За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Так, від відповідача не надходило до суду клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача, а також не надходило заперечень щодо їх розподілу.
Таким чином, здійснивши аналіз доводів позивача, а також співмірності заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів вважає, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, втраченим ним часом на надання таких послуг, відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення нестановить надмірний тягар для іншої сторони, що не суперечить принципу розподілу таких витрат, подане Фізичною особою - підприємцем Беккером Костянтином Феліксовичем клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Разом з цим, колегія суддів відзначає, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.02.2024 у справі №925/1803/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 28.02.2024 року у справі №925/1803/23 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС ЕНЕРДЖИ" (1800, м. Черкаси, вул. Дашковича, буд. 3, кв. 85, код ЄДРПОУ 44738539) на користь Фізичної особи - підприємця Беккера Костянтина Феліксовича ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) 5300 (п'ять тисяч триста) грн 00 коп. витрат на правову допомогу понесених у зв'язку з апеляційним переглядом рішення.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду Черкаської області.
5. Матеріали справи №925/1803/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк